НАВА́ЛЮВАТИСЯ (натискаючи, лягаючи, опускаючись, придавлювати своєю вагою), НАЛЯГА́ТИ, НАПИРА́ТИрозм.; НАПОСІДА́ТИрозм.,НАСІДА́ТИрозм. (звичайно про дії людей). - Док.: навали́тися, налягти́, напе́рти, напосі́сти, насі́сти. Усією вагою Друзь навалився на кийок (Ю. Шовкопляс); Він, як і зрання, щиро налягає на плуга (М. Коцюбинський); Внизу несе свої весняні води Дніпро. Могутня течія його напирає кригою на правий берег (П. Колесник); Він .. завзято напосідав ломом на скелю, відриваючи від неї великі, ледве порушені вибухом брили (Г. Коцюба); Намагались роздерти стільці за ноги, а коли не вдавалось, били ними об землю і насідали грудьми, як на живу істоту (М. Коцюбинський). - Пор. 1. дави́ти, 2. наступа́ти.

НАВА́ЛЮВАТИСЯ (накидаючись на когось, валити на землю і придавлювати своєю вагою), НАСІДА́ТИрозм.; НАПОСІДА́ТИрозм.,НАПОСІДА́ТИСЯрозм. (перев. у певній кількості). - Док.: навали́тися, насі́сти, напосі́сти, напосі́стися. Як вскочить Лев - аж диба стала грива... На Вовка бідного насів - Давив його, крутив... (Л. Глібов); На Ромку напосіло кілька хлопчаків (Л. Смілянський). - Пор. 1. наки́нутися, 2. наступа́ти.

НАСТУПА́ТИна кого (рухаючись уперед у напрямі до кого-небудь і наближаючись упритул, навалюватися на нього, тіснити його), НАПИРА́ТИрозм., НАСУВА́ТИСЯ[НАСО́ВУВАТИСЯ]розм.; НАЛА́ЗИТИ[НАЛІЗА́ТИ]розм. (навалюючись). - Док.: напе́рти, насу́нутися, налі́зти. Марина рішуче наступає на нього, Дубовик задкує до порога (Г. Епік); І оточили її [Галю] з десяток хлопчаків та дівчаток - усім натовпом напирають на неї, верещать (Є. Кротевич); Він все дужче й дужче підвищував голос, і сам, немов хмара, насувався всім тілом на Сидорчука (Ю. Бедзик); Із серця скреготав [Ентелл] зубами, Об землю тупотав ногами І на Дереса налізав (І. Котляревський). - Пор. 2. нава́люватися, 1. насіда́ти.

НАКИ́НУТИСЯна кого (зробити стрімкий і навальний напад на кого-небудь, щоб подужати його, завдати тілесних ушкоджень і т. ін.), КИ́НУТИСЯ, НАПА́СТИСЯрозм.; НАЛЕТІ́ТИрозм. (навально й несподівано); НАСКО́ЧИТИ (раптово, несподівано). - Недок.: накида́тися, ки́датися, напада́тися, наліта́ти, наска́кувати. Йонька встав і накинувся з кулаками на жінку і таки побив би її, якби не Гаврило (Григорій Тютюнник); З гвинтівкою в руці кидався він на ворога в перших лавах (Ю. Яновський); Леся боялась, щоб справді він не напавсь на неї (П. Куліш); Молодики налетіли один на одного, як вихор, і клинки заблискали в їхніх руках (П. Панч); Поліцай наскочив на Карпа і вдарив по голові (С. Чорнобривець). - Пор. 2. нава́люватися, 1. напа́сти.

I. НАПА́СТИна кого-що (учинити збройний напад); НАГРЯ́НУТИперев. без додатка,НАЛЕТІ́ТИ, НАСКО́ЧИТИ, УДА́РИТИ[ВДА́РИТИ]перев. док., по кому-чому, на кого-що, а також без додатка (раптово й стрімко); ОБРУ́ШИТИСЯ, НАВАЛИ́ТИСЯрозм. (навально й несподівано); ОБСІ́СТИкого, що (з усіх боків); НАБІ́ГТИперев. недок. (учинити набіг). - Недок.: напада́ти, наліта́ти, наска́кувати, ударя́ти[вдаря́ти], обру́шуватися, нава́люватися, обсіда́ти, набіга́ти. Незабаром махновці напали на великий продзагін червоноармійців (Т. Масенко); Аж тут нагрянули австріяки й німці (Є. Кравченко); Був у Києві князь переяславський Добислав, скаржився, що налітають і налітають печеніги на його землю (С. Скляренко); - Банда наскочила! - гукнув вінта, схопивши кулемет, хутко потяг йогодо порога (О. Донченко); Ударили втретє- і знову поля Всі трупом шотландським укриті (Леся Українка); Коли автомашини увійшли в глибину лісу, партизани всією силою обрушились на карателів (М. Стельмах); - Навалився на нашу ділянку цілий полк моторизованої піхоти, танки, міномети (І. Цюпа); Обсіли Кукубенка вороги. Сам Тарас.. кинувся на виручку (О. Довженко); Бо тоді, бачте, набігала на Вкраїну усяка невіра - турки, татари (Марко Вовчок). - Пор. 1. наки́нутися.