-1-
дієслово доконаного виду

Словник відмінків

Інфінітив набі́гти
  однина множина
Наказовий спосіб
1 особа   набіжі́мо, набіжі́м
2 особа набіжи́ набіжі́ть
МАЙБУТНІЙ ЧАС
1 особа набіжу́ набіжимо́, набіжи́м
2 особа набіжи́ш набіжите́
3 особа набіжи́ть набіжа́ть
МИНУЛИЙ ЧАС
чол.р. набі́г набі́гли
жін.р. набі́гла
сер.р. набі́гло
Активний дієприкметник
набі́глий
Пасивний дієприкметник
 
Безособова форма
 
Дієприслівник
набі́гши

Словник синонімів

ЗБИРА́ТИСЯ (опинятися в одному місці, в однієї особи чи в одних руках), ГРОМА́ДИТИСЯ, ГУРТУВА́ТИСЯ, НАГРОМА́ДЖУВАТИСЯ, ЗГРОМА́ДЖУВАТИСЯрозм.; ЗОСЕРЕ́ДЖУВАТИСЯ, КОНЦЕНТРУВА́ТИСЯ, СТЯГА́ТИСЯ, НАСУВА́ТИперев. док., розм. (у великій кількості); КУ́ПЧИТИСЯ, СКУ́ПЧУВАТИСЯ, СКУ́ПЛЮВАТИСЯрозм.,КУ́ПИТИСЯдіал. (збиратися докупи); СХО́ДИТИСЯ, НАХО́ДИТИ, ЗБІГА́ТИСЯрозм.,НАБІГА́ТИрозм.,НАПЛИВА́ТИрозм.,НАПИРА́ТИрозм.,НАПИРА́ТИСЯрозм. (про людей, тварин); СТІКА́ТИСЯ (поступово); НАБИРА́ТИСЯ (у певній кількості). - Док.: зібра́тися, назбира́тися, згуртува́тися, нагрома́дитися, згрома́дитися, зосере́дитися, сконцентрува́тися, стягти́ся, стягну́тися, настяга́тисярозм.насу́нути, ску́пчитися, ску́питися, зійти́ся, насхо́дитися, найти́, збі́гтися, набі́гти, напливти́, наплисти́, напе́рти, напе́ртися, стекти́ся, набра́тися. В Денисовій хаті вже збирались гості (І. Нечуй-Левицький); Незабаром почали до нашого огнища громадитися втікачі й з інших компаній (І. Франко); Тривожно перезиралися козаки, гуртуючись біля церковного ґанку (З. Тулуб); Війська зосереджувались понад річкою (О. Гончар); [Криштоф:] Дрібна продукція пережила свій вік - капітал концентрується (І. Франко); Все повітове місто насунуло у світлиці начальника з своїми сім’ями (І. Нечуй-Левицький); - Ворог скупчується в селі за річкою! (П. Панч); Студенти скупчились на площадці (І. Кочерга); Чоловіка з шість пішло нагору. Остатні скупились коло рундука, гудуть (Панас Мирний); - Усюди, кажуть, купляться круг панів люди та компонують, як би Сомка на волю визволити (П. Куліш). - Пор. ску́пчуватися.
НАБИРА́ТИСЯтільки 3 ос. одн. (досягати якої-небудь кількості), БУ́ТИв майбутньому часі;НАБІГА́ТИрозм. (звичайно про гроші, відсотки і т. ін.). - Док.: набра́тися, набі́гти. Жолудів набралося цілі гори. Повні комори їх насипали (О. Іваненко); Остап зміркував, що звідси до Кишниці.. буде верст з тридцять (М. Коцюбинський); Повесні квочку підсипати, підростуть курчата, можна буде продати... Глянь - якийсь карбованець чи два й набіжить за рік (О. Донченко). - Пор. 1. нагрома́дитися, нарахо́вуватися.
НАБІ́ГТИ (про воду, хвилю - швидко насуваючись, покрити собою що-небудь), НАДБІ́ГТИ, НАКОТИ́ТИ, НАКОТИ́ТИСЯ. - Недок.: набіга́ти, надбіга́ти, нако́чувати, нако́чуватися. З моря набігла хвиля з білими густими гребенями (І. Нечуй-Левицький); Валом надбігла вода і заплюскотіла при ногах монголів (І. Франко); Накочують хвилі на коси (П. Усенко); Остання хвиля накотилась на берег (Д. Ткач). - Пор. 1. нахли́нути.
НАБЛИЖА́ТИСЯ[НАБЛИ́ЖУВАТИСЯрідше]до кого-чого і без додатка (про близьке настання певного відрізка часу, періоду життя, події, явища і т. ін.), НАДХО́ДИТИбез додатка,ПІДХО́ДИТИ, ІТИ́[ЙТИ]до чого і без додатка,НАХО́ДИТИбез додатка,ІТИ́СЯ[ЙТИ́СЯ]безос., до чого, на що і без додатка,ЗБЛИЖА́ТИСЯ[ЗБЛИ́ЖУВАТИСЯ]без додатка, розм.,БЛИ́ЗИТИСЯрідко;БЛИ́ЖЧАТИбез додатка, розм. (ставати ближчим);НАБІГА́ТИбез додатка, розм. (про свята, певні дні тощо - наближатися непомітно, швидко); БРА́ТИСЯбезос., до чого, на що, розм. (про вік, час і т. ін.); ПІДСТУПА́ТИпоет.,ПІДБИРА́ТИСЯпоет.,ПІДКРАДА́ТИСЯпоет. (повільно, непомітно); НАСУВА́ТИСЯ, НАСУВА́ТИ, СУ́НУТИ (накого-щоі без додатка - про щось небажане або бурхливе, інтенсивне за своїм виявом, грізне і т. ін.; про вечір, ніч і т. ін.); НАЗРІВА́ТИ, ГОТУВА́ТИСЯ (без додатка; про щось значне або загрозливе, неприємне - повільно наближатися, стаючи неминучим). - Док.: набли́зитися, надійти́, підійти́, піти́перев. до чогонайти́, збли́зитися, набі́гти, узя́тися[взя́тися]на щопідступи́ти, підкра́стися, насу́нутися, насу́нути, назрі́ти. Настала Спасівка. Наближався день Єреміїних іменин (І. Нечуй-Левицький); Надходять великі події - все говорить про це (О. Довженко); Підходила зима, треба щось їсти, в чомусь ходити (Григорій Тютюнник); Сталевих птиць у грізній високості я чую рев... То йде відплати час (В. Сосюра); Находив ранок (П. Воронько); Йшлося на вечір, коли Наливайко з Юрком Мазуром розшукали посланців (І. Ле); Минуло ще кілька днів. Весілля зближалося (О. Маковей); Минали години, близився вечір (Д. Бедзик); - Уже як мають саджати [у холодну], то пізніше, аж коли нагальна робота скінчиться або як свята довші набіжать... (Леся Українка); Хоч ще й не бралося на світанок, було видно, як серед білого дня (Ю. Бедзик); Весна підступає, ясна й непомітна. Злягаються, тануть високі сніги (С. Воскрекасенко); Лихо так зненацька підкралось і так несподівано впало, що ніхто навіть не важився думать, чим запобігти (М. Коцюбинський); А літо вже минуло і насувалася осінь (Г. Хоткевич); Насував осінній мокрий вечір (С. Скляренко); Сунула холодна біла зима (О. Іваненко); А тут ще такі новини, такі події назрівають! (Н. Тихий); Нікому й на думку не спаде, що готується пригода, що лихо вже близько (М. Коцюбинський). - Пор. 1. наста́ти.
НАВЕРТА́ТИСЯ (про сльози - з’являтися на очах), ВИСТУПА́ТИ, НАБІГА́ТИ, НАПЛИВА́ТИ. - Док.: наверну́тися, ви́ступити, набі́гти, наплисти́[напливти́]. В бідної дівчини аж сльози навернулись на очі (І. Нечуй-Левицький); Христя то почервоніє, то побіліє, аж сльози їй на очі виступають (Панас Мирний); Сльози набігають на очі, пекучі, непрошені (М. Зарудний); Дівчина чує, як їй на повіки Чомусь напливає гаряча сльоза (Л. Первомайський).
НАСУВА́ТИСЯ[НАСО́ВУВАТИСЯ]на що і без додатка (про хмари, туман, дим і взагалі щось суцільне, масивне - рухаючись, покривати, закривати собою що-небудь), НАСУВА́ТИ[НАСО́ВУВАТИ], СУ́НУТИ, СУ́НУТИСЯ, НАСТУПА́ТИ, НАКО́ЧУВАТИСЯ, НАПЛИВА́ТИ (плавно); НАПОВЗА́ТИ (повільно); НАБІГА́ТИ (швидко). - Док.: насу́нутися, насу́нути, накоти́тися, наплисти́[напливти́], наповзти́, набі́гти. Грозова хмара насувалась на світ (С. Чорнобривець); А на світ насувала темрява (Б. Грінченко); З півночі суне страшна, чорніша від чорної ночі хмара (Ю. Збанацький); З долини од річки.. сунувся туман (А. Головко); Був час, коли сутінки, довго закрадаючись та наступаючи в обхід, раптом звалились всією своєю силою й задушили останні промені денного світла (Л. Дмитерко); Морок волохато накочувався звідусіль (П. Загребельний); Ген-ген чорніє ліс зубчастим муром, а туман на нього... тихим морем напливає (Леся Українка); В небі чорно хмарилося, грізні валовиська наповзали з півночі (Ю. Бедзик); Та от набігає перша хмарка, за нею друга (В. Кучер). - Пор. 1. набі́гти, 1. наближа́тися, 2. налеті́ти, 1. наляга́ти, 1. нахли́нути.
НАТЕКТИ́ (про рідину - стікаючи або просочуючись, назбиратися де-небудь у певній кількості), НАБІ́ГТИ. - Недок.: натіка́ти, набіга́ти. В Кайдаша натекло повний рот слини (І. Нечуй-Левицький); А в хаті лежала.. Катерина. Кров цебеніла у неї горлом, і величенька калюжка її вже набігла коло голови (Г. Хоткевич).
НАЛЕТІ́ТИ (про вітер, бурю, хмари тощо - раптово розпочатися або з’явитися), НАБІ́ГТИ, НАЛИ́НУТИпоет., НАРИ́НУТИ, НАСКО́ЧИТИ. - Недок.: наліта́ти, набіга́ти, нарина́ти, наска́кувати. Враз налетів вихор і закрутив гарячий пісок (О. Ільченко); Набіжить вітерець, покотиться хвилею (О. Стороженко); Враз хмарка налине і змішає, і сутінь поплине, мов сивий серпанок... (Леся Українка); Видно, злива стрілами нарине від донських зелених берегів (Н. Забіла); Раптом наскочила хмара і упав такий дощ, що трудно й описати (М. Коцюбинський). - Пор. 1. насува́тися, 1. нахли́нути.
I. НАПА́СТИна кого-що (учинити збройний напад); НАГРЯ́НУТИперев. без додатка,НАЛЕТІ́ТИ, НАСКО́ЧИТИ, УДА́РИТИ[ВДА́РИТИ]перев. док., по кому-чому, на кого-що, а також без додатка (раптово й стрімко); ОБРУ́ШИТИСЯ, НАВАЛИ́ТИСЯрозм. (навально й несподівано); ОБСІ́СТИкого, що (з усіх боків); НАБІ́ГТИперев. недок. (учинити набіг). - Недок.: напада́ти, наліта́ти, наска́кувати, ударя́ти[вдаря́ти], обру́шуватися, нава́люватися, обсіда́ти, набіга́ти. Незабаром махновці напали на великий продзагін червоноармійців (Т. Масенко); Аж тут нагрянули австріяки й німці (Є. Кравченко); Був у Києві князь переяславський Добислав, скаржився, що налітають і налітають печеніги на його землю (С. Скляренко); - Банда наскочила! - гукнув вінта, схопивши кулемет, хутко потяг йогодо порога (О. Донченко); Ударили втретє- і знову поля Всі трупом шотландським укриті (Леся Українка); Коли автомашини увійшли в глибину лісу, партизани всією силою обрушились на карателів (М. Стельмах); - Навалився на нашу ділянку цілий полк моторизованої піхоти, танки, міномети (І. Цюпа); Обсіли Кукубенка вороги. Сам Тарас.. кинувся на виручку (О. Довженко); Бо тоді, бачте, набігала на Вкраїну усяка невіра - турки, татари (Марко Вовчок). - Пор. 1. наки́нутися.
НАТКНУ́ТИСЯна кого-що (рухаючись, несподівано зустрітися з якоюсь перешкодою і вдаритися об неї), ЗІТКНУ́ТИСЯз ким-чим,НАТРА́ПИТИ, НАЛЕТІ́ТИ, НАРАЗИ́ТИСЯ, НАСКО́ЧИТИ, НАШТОВХНУ́ТИСЯ, НАРВА́ТИСЯрозм.,НАПОРО́ТИСЯрозм.,; НАБІ́ГТИ, НАГНА́ТИСЯ (з розгону); ТКНУ́ТИСЯ[ТИКНУ́ТИСЯ], ТИ́ЦЬНУТИСЯрозм. (у що, рідше в кого - рухаючись, несподівано натрапити на щоабо кого-небудь, ударившись об нього). - Недок.: натика́тися, стика́тися, натрапля́ти, наліта́ти, наража́тися[нара́жуватисярідше], наска́кувати, нашто́вхуватися, нарива́тися, напо́рюватися, набіга́ти, наганя́тися, ти́катися, ти́цятися, ти́цькатисярідше.Гарячий засліплений кінь трохи не наткнувся на скаку на воза (І. Нечуй-Левицький); Натрапила коса на камінь (прислів’я); Пароплав міг налетіти на шлюпку і зім’яти її (М. Трублаїні); Перед барикадою колючо стирчали залізні "їжаки", на які мали наразитись фашистські танки (С. Журахович); З розгону Черниш наскочив на якогось пластуна-бійця (О. Гончар); Хотіла [Олена] вискочити з кімнати, але зопалу наштовхнулась на закриту.. половинку дверей (А. Головко); Добре, хоч кінь ні на що не напоровся (Г. Хоткевич); Раптом нарти набігли на камінь і так підскочили, що Тико не втримався і впав на сніг (М. Трублаїні); Раз він гнався шістьма кіньми, В шовках та у злоті, Як нагнався на баюру, Застряв у болоті (С. Руданський); Незабаром пліт знову шарпнуло, він тикнувся у щось тверде (С. Голованівський). - Пор. 2. нарази́тися.
НАХЛИ́НУТИ (про воду, туман, дим, запахи тощо - раптово, швидко набігти й поширитися у великій кількості), НАРИ́НУТИ, НАПЛИ́НУТИ. - Недок.: нарина́ти. Нахлинула тужна, широка, мов повінь, мелодія, вся душа натягнулась, мов струна (Ю. Збанацький); В долину наринав теплими хвилями вітер (Н. Рибак); А потім, коли знов наплине сутінь, я думаю: я знала се, я знала (Леся Українка). - Пор. 1. набі́гти, 2. налеті́ти.
СПО́ВНЮВАТИСЯ (кому; про досягнення ким-небудь певного віку - закінчуватися), МИНА́ТИ, ПРОМИНА́ТИ, СТАВА́ТИ, НАБІГА́ТИ, ВИПО́ВНЮВАТИСЯ, СПОВНЯ́ТИСЯрозм., ВИПОВНЯ́ТИСЯрозм., ВИХО́ДИТИрозм., ЗРІ́ВНЮВАТИСЯрозм. - Док.: спо́внитися, мину́ти, промину́ти, ста́ти, набі́гти, ви́повнитися, ви́йти, зрівня́тися, сту́кнутифам.Тані ще не сповнилось вісімнадцяти, вона іскриться й сяє юністю (Т. Масенко); Мені тринадцятий минало. Я пас ягнята за селом (Т. Шевченко); Як сорок літ стане, всяка жінка зів’яне (І. Муратов); Дорка .. до початку війни саме скінчила семирічку, їй набігало шістнадцять років (Ю. Яновський); А коли йому виповнилось уже шістнадцять років, він поступив чорноробом у депо (П. Панч); Зрівнялось їй дванадцять годочків (Марко Вовчок).

Словник фразеологізмів

збі́гло (набі́гло) на ду́мку кому і без додатка, безос. Хто-небудь раптово про щось подумав, відчув якесь бажання і т. ін. Збігло мені на думку, чи не лісовничку я вгледів (Марко Вовчок); “Шикарний мужчина”, збігло на думку Синявіна, і тінь усмішки сковзнула по вустах (Іван Ле); — Та я, бач, тільки спитала, — так набігло на думку: чи наймити гній вивозитимуть, чи повезуть мливо до млина (І. Нечуй-Левицький).

що на язи́к набіжи́ть (понесе́) зі сл. говори́ти, сказа́ти і под. Усе підряд; не задумуючись. Повибігали надвір і челядь, і своя сім’я; всі раді, кожне щебече, що на язик набіжить (А. Свидницький); Точильник за оці слова потягнув Гайдучка на поліцію, тут його збили на квасне яблуко, от він і виспівав їм усе, що на язик понесло (П. Козланюк).