НАБРЯ́КЛИЙ (про частини тіла, кровоносні судини, шрам і т. ін. - збільшений в об’ємі від припливу крові, молока тощо), НАБУ́ХЛИЙ, НАПУ́ХЛИЙ, РОЗБУ́ХЛИЙпідсил.,НАБУБНЯ́ВІЛИЙрозм.; ПУ́ХЛИЙ, НАДУ́ТИЙ, ЗДУ́ТИЙ (про кровоносні судини - звичайно від напруження). Щоки обвислі, ..а під сірими, виразними та гострими очима набряклі "мішки" (В. Козаченко); Її стрункі дівочі ноги.. стоять поруч з Варчиними бугрувато-важкими, в темних вузлах набухлих вен (О. Гончар); Тканина присохла до напухлих рубців, завдаючи йому нестерпного болю (З. Тулуб); Набрала [Ганка] снігу, розтерла руки, сині, набубнявілі шрами (Б. Харчук); Я дивлюсь на їх обвітрені обличчя, на різні зморшки і здуті вени на руках (О. Довженко). - Пор. опу́хлий.

НАБУ́ХЛИЙ (збільшений в об’ємі внаслідок насичення вологою), НАБРЯ́КЛИЙ, РОЗБУ́ХЛИЙпідсил.,НАБУБНЯ́ВІЛИЙрозм.,НАБУЧА́ВІЛИЙрозм.Сніг розтав, дерева гуділи чорні, з набухлими бруньками (О. Донченко); Він відчинив важкі набряклі двері (С. Скляренко); Латориця [річка].. зламала посинілу, набубнявілу крижану товщу і вийшла з берегів (В. Козаченко).

ОПУ́ХЛИЙ (який опух, у якого з’явилися опухи), ПУ́ХЛИЙ, ЗАПУ́ХЛИЙ, ПОПУ́ХЛИЙ, РОЗПУ́ХЛИЙ, НАПУ́ХЛИЙ, ЗАБРЕ́ЗКЛИЙ, БРЕ́ЗКЛИЙ, ОДУ́ТЛИЙ, ОДУ́ТИЙрідше, НАБРЕ́ЗКЛИЙрідше,ОБРЕ́ЗКЛИЙрідше;ПІДПУ́ХЛИЙ, ПРИПУ́ХЛИЙ (з невеликим опухом). А онде під тином Опухла дитина - голоднеє мре, А мати пшеницю на панщині жне (Т. Шевченко); Дід вийняв жало і приложив свій корявий палець до пухлого тіла (Панас Мирний); У царині нагледів Чіпка низенького.. чоловіка, з круглим запухлим лицем (Панас Мирний); Світом, не вважаючи на попухлі ноги та біль у животі, знову йшла на роботу (Л. Яновська); В ту ніч пішов старий Гайдук у дорогу босоніж: не міг взути чоботи на розпухлі ноги (А. Дімаров); Напухлі ноги від довгого ходіння; Його жовтуваті очі заіскрились, ніби промінь впав від них на сіре забрезкле обличчя (В. Земляк); Шкіра на його брезклому обличчі обвисла (Є. Гуцало); Петру.. побачив серед майдану кілька автомобілів. З першого вийшов одутлий чоловік (М. Чабанівський); Ледве, ледве Переносить [цар] ноги, Та одутий, аж посинів (Т. Шевченко); Дрібні сльози розплилися по її набрезклому лицю (Марко Черемшина); Тут його оглянув черговий лікпом чи, може, й санітар, якийсь обрезклий, злий (Ю. Збанацький); Показував [Сенько] пальцем на Гринькове підпухле лице (Лесь Мартович); Недобра посмішка викривила її припухлі губи (С. Журахович). - Пор. 1. набря́клий.