НАДИВИ́ТИСЯна кого-що, кого, чого (багато побачити чогось, часто зустрічатися в житті з ким-, чим-небудь),НАБА́ЧИТИСЯкого, чого, розм.,НАБА́ЧИТИкого, чого, розм.рідше,НАГЛЯДІ́ТИСЯкого, чого, на кого-що, розм.,НАВИДА́ТИСЯкого, чого, розм. рідше. - Недок.: надивля́тися. Всього надивився - і щастя і горя (Л. Глібов); Багато набачилась та наслухалась Килина, поки надійшла її черга [до лікаря] (Є. Гуцало); І якого тільки дива Між людьми я наглядівсь! (І. Франко); Багато світа сходив Михайло Подоляк і багато чого в тих мандрах навидався (С. Журахович). - Пор. 1. пережива́ти.

ПОБА́ЧИТИ (сприйняти зором), СПОСТЕРЕГТИ́, НАБА́ЧИТИрозм., НАГЛЯ́НУТИрозм., НАГЛЯ́ДІТИрозм., НАГЛЕ́ДІТИрозм., УГЛЕ́ДІТИ[ВГЛЕ́ДІТИ]розм.,УГЛЯ́ДІТИ[ВГЛЯ́ДІТИ]розм. рідше, ЗГЛЯ́ДІТИ[ЗОГЛЯ́ДІТИ]розм., ЗГЛЯ́ДІТИСЯ[ЗОГЛЯ́ДІТИСЯ]розм., ЗГЛЕ́ДІТИ[ЗОГЛЕ́ДІТИ]розм., ЗГЛЕ́ДІТИСЯ[ЗОГЛЕ́ДІТИСЯ]розм., ЗАГЛЯ́ДІТИрозм., ЗАГЛЕ́ДІТИрозм. рідше, ПОВИДА́ТИрозм., НАЗИ́РИТИрозм., РОЗЧО́ВПАТИрозм., УЗРІ́ТИ[ВЗРІ́ТИ], УЗДРІ́ТИ[ВЗДРІ́ТИ]заст., ЗО́ЧИТИзаст., ПОСТЕРЕГТИ́діал., УВИ́ДІТИдіал., ДОГЛЯ́НУТИдіал., ЗАГЛЯ́НУТИдіал., ЗАЗДРІ́ТИдіал., ЗУ́ЗДРІ́ТИдіал., ЗВИ́ДІТИдіал., ПОВИ́ДІТИдіал., УЗОРИ́ТИ[ВЗОРИ́ТИ]діал., ПОНАЗДИВИ́ТИСЯдіал.І знов Донеччина... і вітер верби хилить... Й не віриться, що знов побачу я село, давно покинуте, таке до болю миле... (В. Сосюра); Андрій не відразу спостеріг, що з-за нього, через його голову, дивиться на дівчину довготелесий Денис (Л. Дмитерко); Одного вечора набачив Тараса у тому садку художник Сошенко (Панас Мирний); Тут не страшно, моє серце, люде не наглянуть (Ганна Барвінок); - Ніколи й ніде ще мої не нагляділи очі Мужа такого, як той Одіссей (переклад Бориса Тена); Якось я нагледів Світлану в студентському гурті, що після лекцій виходив з інституту (Є. Гуцало); Юстина придивлялася, щоб побачити ворону, й не могла її угледіти (Б. Харчук); Назустріч їм виступив Максим. Вглядівши його нагло перед собою, торбешники.. перелякалися (І. Багряний); Зоглядів [Тарас] - щось у червоній плахті із жовтою на голові стрічкою (С. Васильченко); Микола зоглядівся, що в його не було ні шматка хліба, ні краплі води (І. Нечуй-Левицький); Він не зогледів, що я тут, коло хатніх дверей ховаюсь поза дубом (Марко Вовчок); Трохи повернув [Петро] голову, скосив очі і заглядів кінчик червоної хустки (С. Васильченко); Зайшла [Марися] на подвір’я й загледіла коло автобуса гурт чимось занепокоєних людей (О. Гончар); Чкурнем - і поки сонце зійде, Енея мусим повидать (І. Котляревський); Ледве вийшов [Славко] до сіней, назирив крізь відчинені двері, як на подвір’ї йшов до криниці мужик (Лесь Мартович); Просто на нього йшло п’ятеро озброєних людей. За снігом не можна було розчовпати - свої це чи чужі (Л. Первомайський); Аж зомліла [Ярина], як узріла; І старий заплакав, Як побачив на коневі Такого юнака (Т. Шевченко); Я собі ще дописував якусь роботу, а він, зочивши рукопис, узяв його перегортати, розглядати (А. Кримський); - Де він, той, як його - "американець"? - вже з сіней чути було голос. - Ану, най увижу його! (М. Томчаній); А я з гори на долині черемшину ріжу, Як догляну файну любку, на колінах лізу (коломийка); Вертілась [Настя] перед маленьким дзеркальцем,.. щоб хоч одним оком заглянути довгий кінець гарної хустки (М. Коцюбинський); Дівчатка ждуть мене.. Ховаються, біднятка, з цвітами, щоб Савицький не заздрів та не забрав їх їм (Уляна Кравченко); З засіка зуздріло маленьке мишеня, Що кошеня піймав кудлатий (Л. Боровиковський); Багато міст, містечок, сіл звидів Яким, мандруючи з цирковою трупою (С. Ковалів); [Голохвостий:] Як повидів я вас коло Владимира, то з тієї ночі і пропадаю (М. Старицький); Як узорив він свою милую, обнявся з нею, поцілувався (П. Чубинський); - Ось же я портрет її покажу вам. Поназдивитесь! (А. Свидницький). - Пор. 1. ба́чити.