без мі́ри. 1. перев. чого. Дуже багато, велика кількість чого-небудь. — Багато сонця, без міри чистого повітря, навкруги добро — і чоловік добрішає (М. Коцюбинський); Чудна ваша природа, земляки, лісу без міри, народ простий та довірливий.. (Ю. Яновський); // зі сл. ї́сти, пи́ти і т. ін. Велику кількість; надмір. У них —..і їдять, і п’ють без міри (А. Хижняк); // Повністю, до кінця. Вона [Леся] без краю і без міри Талан і серце віддала, І ні хвилиночки в розваги, І ні краплиночки собі (П. Воронько).
2. перев. з дієсл. або з прикм. Уживається для підсилення висловлення; дуже, дуже сильно. І тільки що човни уздріли [аркадяни], То всі злякалися без міри (І. Котляревський); [Іван ( один):] Чудний парубок: дівка без міри його любить, а його бере туга!.. (М. Кропивницький); Вірили ми свято, Вірили без міри: І любові-ласці, І бабиній казці (П. Грабовський); І в мудрість книг людських залюблений без міри, Навік затаврував він животіння сіре (М. Рильський). без мір. Повів карателів у бір, Два дні гуло побоїще. І всяк радів уже без мір — Хоч згине це потворище (П. Воронько); // Надзвичайно. Батько без міри гордився обдарованим сином (І. Волошин); Її [дівчини] обличчя було без міри радісне та схвильоване (Ю. Яновський); А зараз без міри рада, сиджу в авдиторній тиші, І слово вкраїнське, рідне, професор на дошці пише (Л. Забашта); // Незрівнянно, набагато і т. ін. Надивившись на усякі дива в Європі, без міри вищої в усьому і за Польщу, і за Україну, Єремія вернувся 1632 року додому (І. Нечуй-Левицький); Луснути або перетравити горе.., то вже почесніше, хоч і тяжче без міри, власне перетравити, не лускаючи (Леся Українка).
3. Що-небудь велике, безмежне, неосяжне і т. ін. Ти [серце] щастя прагнуло, без міри щастя, Чи туги, — теж без міри (Леся Українка); Всю душу землі цій віддати щасливій, Бо топчуть її твої ніжки, єдина! За щастя без міри, за муку без міри, За те, що ти, може,— лиш вицвіт уяви! (М. Рильський).