-1-
іменник чоловічого роду
(музичний лад; настрій)

Словник відмінків

відмінок однина множина
називний міно́р  
родовий міно́ру  
давальний міно́ру, міно́рові  
знахідний міно́р  
орудний міно́ром  
місцевий на/у міно́рі, по міно́ру  
кличний міно́ре*  

Словник синонімів

СУМ (невеселий, важкий настрій, почуття глибокого жалю, спричинені невдачею, горем і т. ін.), СМУ́ТОК, ЖУРБА́, ПЕЧА́ЛЬ, ТУ́ГА, ЖАЛЬ, ЖА́ЛОЩІ, НУДЬГА, НУДО́ТА, МЕЛАНХО́ЛІЯ, ІПОХО́НДРІЯкнижн.,ЗАЖУ́РАпоет.,СУХО́ТАфольк.,ЖУРБО́ТАрозм.,МІНО́Ррозм.,СМУ́ТАрозм.,ПРИТУ́ГАрозм.,НУДА́розм.,ЖУРдіал.,ЖУРА́діал.,ОСМУ́ТАдіал.,ТУСК[ТУ́СОК]діал.,ТУСКА́діал.;ПРИ́СМУТОК (легкий смуток); ЖАЛО́БА, СКОРБО́ТА, СКОРБуроч. (перев. за померлим). Часом несподівано на Соломію находила журба, находив сум.. Бідна молодиця неначе почувала заздалегідь якесь нещастя (І. Нечуй-Левицький); Чому смуток з тобою поруч Часто ходить у світлі дні? Певне, є в тебе біль і горе, Невідомі зовсім мені (В. Симоненко); Не день, не годину в журбі та печалі Прожив той співець, як в пустині (Леся Українка); Ні, вже не знати спокою! Туга пече, як змія! (М. Рильський); Самі-бо, як сльози, з нудоти тяжкої Ці думи та співи мої ізросли (І. Манжура); - Якась надто сумна ваша музика, дядьку, - вставила Печериця, заслухавшись. - Гарна, але якусь тугу і меланхолію навіває на душу... (П. Козланюк); Лія слухала мовчазна, зовсім притихла, ..зажура ввійшла в її душу і серце (Ю. Смолич); - Кому свято, а мені тільки серцю сухота! (С. Васильченко); - Я думаю, що то так тільки на якийсь час така "меланхолія чи мінор" напали (Леся Українка); Наскільки я зрозумів, він недавно пережив якусь притугу, може - сімейну драму (Н. Тихий); Візьму ж бо я лютню - і в тихій нуді Ударю по струнах в нічній самоті (А. Кримський); Спати не буду, бо маю журу (В. Стефаник); Тимоша взяла осмута (А. Малишко); Не раз находив на нього такий туск, що чорні руки кусав до крові, але терпів (Мирослав Ірчан); Щемлячий тусок погнав його в гори (М. Коцюбинський); Дорошенко з присмутком дивиться.., йому аж трохи шкода стає, що Лукія віддаляється від нього (О. Гончар); Деякий час троянівці їхали в тихій жалобі. Усі думали про те, що жив чоловік і - нема (Григорій Тютюнник); В пізній час важкої ночі, В час злигодньої години, Мати з горя і скорботи Прихилилась до одрини (Я. Щоголів); Йому тільки й залишається посміхнутись крізь скорб і запропонувати недужій бідарських ліків, ліків його батьків, дідів: - Може, тобі водички? (М. Стельмах). - Пор. безнаді́я.