МЕЖА́ (лінія, смуга поділу якої-небудь території, поверхні тощо), ГРАНЬрозм.,ОБРУ́Бдіал.;ОБНІ́ЖОК, ОБМІ́ЖОКрозм.,СУ́ГОЛОВОКрозм.,МЕЖНИ́К[МІЖНИ́К]діал. (вузька неорана смуга між ланами, городами тощо, що часто є водночас і стежкою або шляхом). Леся йшла польовою межею вздовж просяного лану (В. Козаченко); В гранях Січі спить нерушно Кам’яна планина (Я. Щоголів); Скоро ми ввійшли в обруб міста (І. Франко); Дівчина сиділа на обніжку, на зеленій траві, та плела вінок (Панас Мирний); На обміжках, серед хлібів цвіли червоні маки (Ю. Збанацький); Стопудові каменюки серед поля, по суголовках, на межі лежать (М. Драй-Хмара); Ішов довготелесий Василь Король межником коло свого жита (В. Минко); Хариті не видно: мабуть, не шляхом, а навпростець, міжниками побігла (Б. Грінченко).