-1-
іменник жіночого роду
(населений пункт в Україні)

Словник відмінків

відмінок однина множина
називний Мрі́я  
родовий Мрі́ї  
давальний Мрі́ї  
знахідний Мрі́ю  
орудний Мрі́єю  
місцевий на/у Мрі́ї  
кличний Мрі́є*  
відмінок однина множина
називний мрі́я мрі́ї
родовий мрі́ї мрій
давальний мрі́ї мрі́ям
знахідний мрі́ю мрі́ї
орудний мрі́єю мрі́ями
місцевий на/у мрі́ї на/у мрі́ях
кличний мрі́є* мрі́ї*

Словник синонімів

МРІ́Я (витвір уяви; думка про щось бажане, приємне тощо),МА́РЕННЯ[МАРІ́ННЯ], СОН, МРІ́ЯННЯ, МА́РИрозм.,ФАНТА́ЗІЯ, ІЛЮ́ЗІЯ (необґрунтована надія). Мрії передсвітні, Які ви чарівні! (Леся Українка); Сік з дерева... З людського тіла кров... Голодне марення про Ельдорадо... (М. Рильський); Маріння мої далекозорі, Не діждусь я слави ваших днів; Не побачу в світовім просторі Кинених в безмежність кораблів! (М. Зеров); Спокій тих, що вірять нам, Ми берегти клялися ревно. Ну що ж, не збутись нашим снам, Хоч і жалітимеш напевно (Л. Дмитерко); Весна, весна, а в нас - гай-гай! Далеко зором не сягай, Згаси остаток мар (П. Грабовський); Якби ті фантазії справдилися, то хто знає, чи Краньцовська осталася б між живими? (Лесь Мартович); Безперечно, ілюзія прекрасна річ, але - на жаль, не завше (М. Хвильовий).
ПРА́ГНЕННЯдо чого, чого, з інфін., яке (настійне, активне виявлення внутрішньої потреби в чому-небудь, у здійсненні чогось тощо), ПО́ТЯГдо чого,ТЯЖІ́ННЯдо чого,ТЯ́ГАдо чого, рідше,ПОРИВА́ННЯдо чого, яке,ЖАДА́ННЯчого, з інфін., ЖАДО́БАдо чого, з інфін., яке,ЖАГА́до чого, чого, з інфін.,ЖАГО́ТАдо чого, чого,СНАГА́до чого,МРІ́Яяка, про що, з інфін.,ГОНИ́ТВАза чим, розм.,АПЕТИ́Тдо чого, розм.,ПРИ́ЯЗНЬдо чого, розм.,СТРЕМЛІ́ННЯдо чого, з інфін., перев. книжн.,ПОБУ́ДЖЕННЯдо чого, з інфін., діал.;ПРИ́СТРАСТЬ, ПОРИ́В, ЛЮБО́В (до чого - сильне, нестримне прагнення); ПРЕТЕ́НЗІЯна що, з інфін. (перев. настійне прагнення відзначитися, виділитися чимось серед інших, домогтися визнання за собою чогось). Ці геніальні люди [О. Пушкін, А. Міцкевич, Т. Шевченко] втілювали в собі основні риси, прагнення й жадання своїх народів (М. Рильський); - Потяг до літератури, до писання у тебе є, пишеш ти непогано. Тож гостри, друже, перо (М. Олійник); Не кинуть нам свого тяжіння до рідних обріїв земних... (М. Терещенко); Кобзарю наш, почуй благання І жить навчи нас так, як ти: Щоб найсвятіші поривання Аж до могили донести (Олена Пчілка); Серце стрепенулось, Змучене до краю; Знов зрина жадання Тихої розмови, Щирого братання, Вірної любові! (М. Старицький); Хоча Адам чимало побачив світу, але його постійно вражала дика жага до грабежу й наживи (Є. Куртяк); Коли є до чого жагота, то кипить у руках робота (прислів’я); [Петро:] О, Господи, батько! Ні спочинку йому, ні втоми; і старі літа не приборкали його снаги до всякої крутні (Панас Мирний); Бачити в непрозорому середовищі - давня мрія людства (з журналу); В гонитві за грішми Васюта виїжджав надовго до Полтави, Лубен, навіть до Харкова (О. Полторацький); Король Зигмунд був таємний єзуїт, і конгрегація роздмухувала його апетит, щоб підкорити Ватиканові безмежні землі північно-східного царя (З. Тулуб); Шануючи вашу приязнь до літератури, до живого слова, вважаю за свій обов’язок увести вас до нашого Олімпу (Я. Качура); Буде бажання, буде стремління, і справа піде вперед (Ю. Мушкетик); Ледве встиг зійти з трибуни Романчук, як з тих же бічних дверей вийшов літній, теж акуратно, але без претензії на моду, зодягнений чоловік (М. Олійник). - Пор. 1. бажа́ння, 1. потре́ба.
ПРИ́ВИД (дух перев. померлого, який привиджується людям забобонним або з хворобливою уявою), ПРИВИ́ДДЯрідше, ПРИМА́РА, МАРА́, МАНА́, ТІНЬ, ПОТОРО́ЧАрозм., ПРИЧУ́ДАрозм., ФАНТО́Мкнижн., ВІ́ЗІЯкнижн., МРІ́Язаст., ОБМА́РАдіал., МАНІЯ́діал.; ЧМАРА́діал., ЧМАНА́ діал.; ПОЧВА́РА (звичайно страхітливий). Лечу в якімсь диму-тумані, Навколо привиди страшні, Краї пустельні і незнані ... (О. Олесь); - Скрізь мені маряться привиддя покійників (переклад М. Лукаша); Люди бояться вночі кладовища, жаских казок і непевних примар (Леся Українка); Хвора слабо повернулася, а очі її вперлися в Ядзю, наче перед нею стояла якась мара (Н. Кобринська); Біля ставу в Яблунівці .. у старовину, кажуть, поторочі заточувалися, відьми з чортами відьмачились (Є. Гуцало); Уся в білому і облита місячним білим світлом, вона, наче причуда, колихалась поміж високими кущами квіток, мов у бажанні переконатись, чи бачила вона справді колишнього адоратора свого, чи з’явився, може, якийсь фантом перед її очима (О. Кобилянська); - Та невже ж ви вірите у візії?Ну, приснилося вам, приверзлося (І. Кулик); Не встигли Улас та Юрко добре роздивитися на ту мрію, вона щезла (І. Нечуй-Левицький); - Та не бійтеся. Я - людина, а не якась обмара (С. Васильченко); [Оксана:] Не полохайтесь!Це не манія, а я живесенька... (М. Кропивницький); Його жінка має бути почварою, упирем, що висисає людську кров (І. Франко).
ПРИМА́РА (те, що не відповідає дійсності, не існує насправді, постає в уяві), МАРА́, МАНА́, ОМА́НА, ОБЛУ́ДА, ХИМЕ́РА, ПРИ́ВИД, ПРИВИ́ДДЯрідше,ВИ́ДИВОкнижн., поет., ФАНТО́Мкнижн., ВІ́ЗІЯкнижн., МРІ́Язаст., ОБМА́РАзаст.,ПОЯ́ВАдіал.;ІЛЮ́ЗІЯ (те, що тільки здається справжнім, реальним). Примара порятунку ніби пожартувала над нами, мов уві сні привиділась (Ю. Збанацький); Як нагадаю Козака в могилі, то й досі не знаю, Чи то було справді, чи то було так, Мара яка-небудь (Т. Шевченко); [Лицар:] То був порив остатній, він показав, що крил моїх нема, що то була якась мана, облуда, немов я чув їх в себе за плечима (Леся Українка); Як часом з’являється нам, що уже не існує, - То лише мислі потьмарення, образів сонних омана (переклад М. Зерова); Золоті надії, дитячі химери, - розбило, розвіяло, як грім пір’я (С. Васильченко); Вона не могла з певністю сказати, чи то був сон, чи привид (М. Коцюбинський); Осінній день -похмурий, мороський - Одне бажання родить непоборне: Минай скоріше, як привиддя чорне, Як давній спогад, прикрий і чужий (Є. Фомін); Як гаряче плинуть з безвісної далі Притьмарених видив нечутні рої! (Л. Первомайський); Туга за фантомом щастя - се щастя (Уляна Кравченко); Скоро утома переборола збуджені нерви, і Сергій задрімав. Якісь візії плелися тоді в його голові (Г. Коцюба); Така привабна ця таємна подорож, і повно радощів, химерних снів і обмар (С. Васильченко); Ти не любила... Час останній... Який же біль,який же біль!.. Та за ілюзію кохання навіки вдячний я тобі (В. Сосюра).

Словник фразеологізмів

ду́мкою (мрі́ями, се́рцем і т. ін.) ли́нути (леті́ти) до кого—чого, куди. Пориватися, прагнути до кого-, чого-небудь, кудись. Добру хвилину стояли вони мовчазні .. і линули думкою в майбутнє (О. Довженко); Хоч де б він був, чи з цього, чи з протилежного боку земної кулі, він і звідти линув думками сюди (О. Гончар); Думкою лине до сина (М. Стельмах); Галя звернула до хутора. Думкою летіла поперед себе. Нарешті вона довідається, де її рідні (Ю. Збанацький); Кожне дитя Мріями лине в широке життя! (С. Олійник); А я дивлюся… і серцем лину В темний садочок на Україну (Т. Шевченко). всіма́ ду́мами леті́ти. Він солодко вкладається на ліжко, всіма думами летячи до Уляни (М. Стельмах). в ду́мці ли́нути. Летіть, хмари, в край південний, Там у мене рідна хата; ..Сам туди я в думці лину, Хоч мене там і забули (П. Грабовський).

ду́мкою (мрі́ями, се́рцем і т. ін.) ли́нути (леті́ти) до кого—чого, куди. Пориватися, прагнути до кого-, чого-небудь, кудись. Добру хвилину стояли вони мовчазні .. і линули думкою в майбутнє (О. Довженко); Хоч де б він був, чи з цього, чи з протилежного боку земної кулі, він і звідти линув думками сюди (О. Гончар); Думкою лине до сина (М. Стельмах); Галя звернула до хутора. Думкою летіла поперед себе. Нарешті вона довідається, де її рідні (Ю. Збанацький); Кожне дитя Мріями лине в широке життя! (С. Олійник); А я дивлюся… і серцем лину В темний садочок на Україну (Т. Шевченко). всіма́ ду́мами леті́ти. Він солодко вкладається на ліжко, всіма думами летячи до Уляни (М. Стельмах). в ду́мці ли́нути. Летіть, хмари, в край південний, Там у мене рідна хата; ..Сам туди я в думці лину, Хоч мене там і забули (П. Грабовський).

поли́нути ду́мкою (думка́ми, мрі́ями) куди, поет. Уявляти себе де-небудь в іншому місці. Правда нам світитиме крізь хмари, Ми ж далеко думкою полинем (Леся Українка); Михайло мимоволі полинув думками в Каховку (М. Зарудний); Онук, закинувши руки за потилицю, полинув мріями своїми знову до Індії… (І. Волошин).

ті́шити себе́ наді́єю (ду́мкою, мрі́єю і т. ін.). Заспокоювати себе чим-небудь, сподіватися на щось. І нехай інші тішать себе надією, що десь на старість стягнуться хоча б на “Запорожця”, а йому це потрібно зараз, у тридцять, ба, навіть неповних тридцять (З газети); Він [пан] тільки тішив себе тією думкою, що дасть Миколі кілька сотень різок, помститься над ним і оддасть його в москалі (І. Нечуй-Левицький). ті́шитися наді́єю. Пишалася я вами, дітки, тішилась надією, що мою старість зігрієте (П. Панч).

-2-
іменник жіночого роду

Словник відмінків

відмінок однина множина
називний Мрі́я  
родовий Мрі́ї  
давальний Мрі́ї  
знахідний Мрі́ю  
орудний Мрі́єю  
місцевий на/у Мрі́ї  
кличний Мрі́є*  
відмінок однина множина
називний мрі́я мрі́ї
родовий мрі́ї мрій
давальний мрі́ї мрі́ям
знахідний мрі́ю мрі́ї
орудний мрі́єю мрі́ями
місцевий на/у мрі́ї на/у мрі́ях
кличний мрі́є* мрі́ї*

Словник синонімів

МРІ́Я (витвір уяви; думка про щось бажане, приємне тощо),МА́РЕННЯ[МАРІ́ННЯ], СОН, МРІ́ЯННЯ, МА́РИрозм.,ФАНТА́ЗІЯ, ІЛЮ́ЗІЯ (необґрунтована надія). Мрії передсвітні, Які ви чарівні! (Леся Українка); Сік з дерева... З людського тіла кров... Голодне марення про Ельдорадо... (М. Рильський); Маріння мої далекозорі, Не діждусь я слави ваших днів; Не побачу в світовім просторі Кинених в безмежність кораблів! (М. Зеров); Спокій тих, що вірять нам, Ми берегти клялися ревно. Ну що ж, не збутись нашим снам, Хоч і жалітимеш напевно (Л. Дмитерко); Весна, весна, а в нас - гай-гай! Далеко зором не сягай, Згаси остаток мар (П. Грабовський); Якби ті фантазії справдилися, то хто знає, чи Краньцовська осталася б між живими? (Лесь Мартович); Безперечно, ілюзія прекрасна річ, але - на жаль, не завше (М. Хвильовий).
ПРА́ГНЕННЯдо чого, чого, з інфін., яке (настійне, активне виявлення внутрішньої потреби в чому-небудь, у здійсненні чогось тощо), ПО́ТЯГдо чого,ТЯЖІ́ННЯдо чого,ТЯ́ГАдо чого, рідше,ПОРИВА́ННЯдо чого, яке,ЖАДА́ННЯчого, з інфін., ЖАДО́БАдо чого, з інфін., яке,ЖАГА́до чого, чого, з інфін.,ЖАГО́ТАдо чого, чого,СНАГА́до чого,МРІ́Яяка, про що, з інфін.,ГОНИ́ТВАза чим, розм.,АПЕТИ́Тдо чого, розм.,ПРИ́ЯЗНЬдо чого, розм.,СТРЕМЛІ́ННЯдо чого, з інфін., перев. книжн.,ПОБУ́ДЖЕННЯдо чого, з інфін., діал.;ПРИ́СТРАСТЬ, ПОРИ́В, ЛЮБО́В (до чого - сильне, нестримне прагнення); ПРЕТЕ́НЗІЯна що, з інфін. (перев. настійне прагнення відзначитися, виділитися чимось серед інших, домогтися визнання за собою чогось). Ці геніальні люди [О. Пушкін, А. Міцкевич, Т. Шевченко] втілювали в собі основні риси, прагнення й жадання своїх народів (М. Рильський); - Потяг до літератури, до писання у тебе є, пишеш ти непогано. Тож гостри, друже, перо (М. Олійник); Не кинуть нам свого тяжіння до рідних обріїв земних... (М. Терещенко); Кобзарю наш, почуй благання І жить навчи нас так, як ти: Щоб найсвятіші поривання Аж до могили донести (Олена Пчілка); Серце стрепенулось, Змучене до краю; Знов зрина жадання Тихої розмови, Щирого братання, Вірної любові! (М. Старицький); Хоча Адам чимало побачив світу, але його постійно вражала дика жага до грабежу й наживи (Є. Куртяк); Коли є до чого жагота, то кипить у руках робота (прислів’я); [Петро:] О, Господи, батько! Ні спочинку йому, ні втоми; і старі літа не приборкали його снаги до всякої крутні (Панас Мирний); Бачити в непрозорому середовищі - давня мрія людства (з журналу); В гонитві за грішми Васюта виїжджав надовго до Полтави, Лубен, навіть до Харкова (О. Полторацький); Король Зигмунд був таємний єзуїт, і конгрегація роздмухувала його апетит, щоб підкорити Ватиканові безмежні землі північно-східного царя (З. Тулуб); Шануючи вашу приязнь до літератури, до живого слова, вважаю за свій обов’язок увести вас до нашого Олімпу (Я. Качура); Буде бажання, буде стремління, і справа піде вперед (Ю. Мушкетик); Ледве встиг зійти з трибуни Романчук, як з тих же бічних дверей вийшов літній, теж акуратно, але без претензії на моду, зодягнений чоловік (М. Олійник). - Пор. 1. бажа́ння, 1. потре́ба.
ПРИ́ВИД (дух перев. померлого, який привиджується людям забобонним або з хворобливою уявою), ПРИВИ́ДДЯрідше, ПРИМА́РА, МАРА́, МАНА́, ТІНЬ, ПОТОРО́ЧАрозм., ПРИЧУ́ДАрозм., ФАНТО́Мкнижн., ВІ́ЗІЯкнижн., МРІ́Язаст., ОБМА́РАдіал., МАНІЯ́діал.; ЧМАРА́діал., ЧМАНА́ діал.; ПОЧВА́РА (звичайно страхітливий). Лечу в якімсь диму-тумані, Навколо привиди страшні, Краї пустельні і незнані ... (О. Олесь); - Скрізь мені маряться привиддя покійників (переклад М. Лукаша); Люди бояться вночі кладовища, жаских казок і непевних примар (Леся Українка); Хвора слабо повернулася, а очі її вперлися в Ядзю, наче перед нею стояла якась мара (Н. Кобринська); Біля ставу в Яблунівці .. у старовину, кажуть, поторочі заточувалися, відьми з чортами відьмачились (Є. Гуцало); Уся в білому і облита місячним білим світлом, вона, наче причуда, колихалась поміж високими кущами квіток, мов у бажанні переконатись, чи бачила вона справді колишнього адоратора свого, чи з’явився, може, якийсь фантом перед її очима (О. Кобилянська); - Та невже ж ви вірите у візії?Ну, приснилося вам, приверзлося (І. Кулик); Не встигли Улас та Юрко добре роздивитися на ту мрію, вона щезла (І. Нечуй-Левицький); - Та не бійтеся. Я - людина, а не якась обмара (С. Васильченко); [Оксана:] Не полохайтесь!Це не манія, а я живесенька... (М. Кропивницький); Його жінка має бути почварою, упирем, що висисає людську кров (І. Франко).
ПРИМА́РА (те, що не відповідає дійсності, не існує насправді, постає в уяві), МАРА́, МАНА́, ОМА́НА, ОБЛУ́ДА, ХИМЕ́РА, ПРИ́ВИД, ПРИВИ́ДДЯрідше,ВИ́ДИВОкнижн., поет., ФАНТО́Мкнижн., ВІ́ЗІЯкнижн., МРІ́Язаст., ОБМА́РАзаст.,ПОЯ́ВАдіал.;ІЛЮ́ЗІЯ (те, що тільки здається справжнім, реальним). Примара порятунку ніби пожартувала над нами, мов уві сні привиділась (Ю. Збанацький); Як нагадаю Козака в могилі, то й досі не знаю, Чи то було справді, чи то було так, Мара яка-небудь (Т. Шевченко); [Лицар:] То був порив остатній, він показав, що крил моїх нема, що то була якась мана, облуда, немов я чув їх в себе за плечима (Леся Українка); Як часом з’являється нам, що уже не існує, - То лише мислі потьмарення, образів сонних омана (переклад М. Зерова); Золоті надії, дитячі химери, - розбило, розвіяло, як грім пір’я (С. Васильченко); Вона не могла з певністю сказати, чи то був сон, чи привид (М. Коцюбинський); Осінній день -похмурий, мороський - Одне бажання родить непоборне: Минай скоріше, як привиддя чорне, Як давній спогад, прикрий і чужий (Є. Фомін); Як гаряче плинуть з безвісної далі Притьмарених видив нечутні рої! (Л. Первомайський); Туга за фантомом щастя - се щастя (Уляна Кравченко); Скоро утома переборола збуджені нерви, і Сергій задрімав. Якісь візії плелися тоді в його голові (Г. Коцюба); Така привабна ця таємна подорож, і повно радощів, химерних снів і обмар (С. Васильченко); Ти не любила... Час останній... Який же біль,який же біль!.. Та за ілюзію кохання навіки вдячний я тобі (В. Сосюра).

Словник фразеологізмів

ду́мкою (мрі́ями, се́рцем і т. ін.) ли́нути (леті́ти) до кого—чого, куди. Пориватися, прагнути до кого-, чого-небудь, кудись. Добру хвилину стояли вони мовчазні .. і линули думкою в майбутнє (О. Довженко); Хоч де б він був, чи з цього, чи з протилежного боку земної кулі, він і звідти линув думками сюди (О. Гончар); Думкою лине до сина (М. Стельмах); Галя звернула до хутора. Думкою летіла поперед себе. Нарешті вона довідається, де її рідні (Ю. Збанацький); Кожне дитя Мріями лине в широке життя! (С. Олійник); А я дивлюся… і серцем лину В темний садочок на Україну (Т. Шевченко). всіма́ ду́мами леті́ти. Він солодко вкладається на ліжко, всіма думами летячи до Уляни (М. Стельмах). в ду́мці ли́нути. Летіть, хмари, в край південний, Там у мене рідна хата; ..Сам туди я в думці лину, Хоч мене там і забули (П. Грабовський).

ду́мкою (мрі́ями, се́рцем і т. ін.) ли́нути (леті́ти) до кого—чого, куди. Пориватися, прагнути до кого-, чого-небудь, кудись. Добру хвилину стояли вони мовчазні .. і линули думкою в майбутнє (О. Довженко); Хоч де б він був, чи з цього, чи з протилежного боку земної кулі, він і звідти линув думками сюди (О. Гончар); Думкою лине до сина (М. Стельмах); Галя звернула до хутора. Думкою летіла поперед себе. Нарешті вона довідається, де її рідні (Ю. Збанацький); Кожне дитя Мріями лине в широке життя! (С. Олійник); А я дивлюся… і серцем лину В темний садочок на Україну (Т. Шевченко). всіма́ ду́мами леті́ти. Він солодко вкладається на ліжко, всіма думами летячи до Уляни (М. Стельмах). в ду́мці ли́нути. Летіть, хмари, в край південний, Там у мене рідна хата; ..Сам туди я в думці лину, Хоч мене там і забули (П. Грабовський).

поли́нути ду́мкою (думка́ми, мрі́ями) куди, поет. Уявляти себе де-небудь в іншому місці. Правда нам світитиме крізь хмари, Ми ж далеко думкою полинем (Леся Українка); Михайло мимоволі полинув думками в Каховку (М. Зарудний); Онук, закинувши руки за потилицю, полинув мріями своїми знову до Індії… (І. Волошин).

ті́шити себе́ наді́єю (ду́мкою, мрі́єю і т. ін.). Заспокоювати себе чим-небудь, сподіватися на щось. І нехай інші тішать себе надією, що десь на старість стягнуться хоча б на “Запорожця”, а йому це потрібно зараз, у тридцять, ба, навіть неповних тридцять (З газети); Він [пан] тільки тішив себе тією думкою, що дасть Миколі кілька сотень різок, помститься над ним і оддасть його в москалі (І. Нечуй-Левицький). ті́шитися наді́єю. Пишалася я вами, дітки, тішилась надією, що мою старість зігрієте (П. Панч).