СУ́ТІНКИ (напівтемрява після заходу або до сходу сонця), СУ́ТІНОКрідше,СУ́ТІНЬ, ПО́МЕРКИмн.,ПО́МЕРКрідше,МО́РОК, СТУ́МАзаст. поет.,ЗМРОК[ЗМРІК]діал.;СМЕРКА́ННЯ, СМЕРК, ПРИ́СМЕРКИ, ПРИ́СМЕРК, ПРИМЕРКА́ННЯ, СУ́МОРОКдіал.,СУ́МЕРКдіал.,СУ́МРАКдіал. (після заходу сонця); ПІВСУ́ТІНКИ, ПІВСУ́ТІНЬ (неповні сутінки); НАПІВМО́РОК, ПІВТЕ́МРЯВА (дуже погане освітлення). Вже аж під вечір, коли яруга крилася сутінками, покинув Тимко шелюги (Григорій Тютюнник); Страшна народна козацька сила, котру він [князь Єремія] ненавидів.., ніби виросла з землі й кинулась на його в сутінку вечора (І. Нечуй-Левицький); Як настає сутінь, сова плаває в теплому повітрі (Ю. Мартич); Вже й вечір настає; заступаються померки в хаті (Панас Мирний); В червоній вечірній стумі довго ще носили школярі воду з яру на город (С. Васильченко); Приходили пізно, як вже змрок обійме землю (Марко Вовчок); У хмільні смеркання мавки чорноброві Ждатимуть твоєї ніжності й любові (В. Симоненко); Сонце зникло за лісом. Присмерки швидко слалися по землі (С. Воскрекасенко); Увечері мати довго стоїть на вулиці.. Стоїть у присмерку печальна й самотня (Т. Масенко); В суморок на хвильку забігли додому (А. Головко); Сумерк. Довгі тіні, Прохолода (П. Дорошко); Другого вечора коло шостої сиділи ми обі в сумраці мовчки (О. Кобилянська); Надворі сяяло ясне осіннє сонце, а в маленькій кімнаті.. панувала затишна півсутінь (В. Собко).

ТЕ́МРЯВА (відсутність світла, освітлення), ПІ́ТЬМА́, ТЕМНОТА́, МО́РОК, ТЬМА, ТІНЬ, ЧОРНОТА́, ТЕ́МІНЬрозм., ПО́ТЕМКИмн., розм., ПО́ТЕМОКрозм., ПО́МЕРКИмн., розм., ПО́МЕРКрозм., ТІ́НЯВАрозм., СУТЕ́МРЯВАзаст.; МЛА[ІМЛА́] (неосвітлений простір). Непроглядна темрява огортає нас з усіх боків (Л. Дмитерко); Вона хотіла подивитись, як зникатиме постать Жака в чорній пітьмі підземелля (Ю. Смолич); В темноті Нічний Дніпро зітхав крізь сон старечий (М. Рильський); Коли б вона хоч могла бачити його рану, його обличчя, їй, здається, не так би важко було. А то ця пітьма, цей чорний, клятий морок (М. Коцюбинський); Небо непомітно темніло разом із дощем, поки сірість не перейшла в тьму (Г. Хоткевич); Зразу померкло, тінь прикрила усе (Панас Мирний); Крижано-холодний місяць висів, як приклеєний, на сизуватій чорноті неба (В. Собко); Капітан стояв на верхньому містку близько будки керманича і видивлював очі в густу темінь, що насувала звідусіль (Мирослав Ірчан); В тиші потемків байдуже тринькав цвіркун (П. Козланюк); [Олекса:] Надворі такий потемок, що хіба вгледиш... (Л. Смілянський); Нічні померки розлилися кругом (Панас Мирний); Уже напливла сутемрява, коли Едіс Хеко в’їхав у долину ріки (М. Рудь); Скільки тут, на землі, У нічній темній млі, ..Плаче юних сердець (М. Рильський).