й не сказа́ти [слова́ми], перев. зі словоспол. таки́й, що; так, що. Уживається для підкреслення високого ступеня ознаки або вияву чого-небудь. Вже давненько панночки приїжджі переносили, що який-то вже там лікар полковий хороший: і брови йому чорні, й уста рум’яні, і станом високий,— така вже краса, що й не сказати! (Марко Вовчок); Максим Бобровник любив ліси — і не сказати… (Ю. Збанацький). [й] сказа́ти не мо́жна (не могти́) [слова́ми]. На душі така пала туга, така печаль, що й сказати не можна! (П. Куліш); Вся біда якраз у тім, що сили не маю робити щось поза службовою працею. І так мені гірко, що й сказати не можу, бо все ж життя моє в літературі (М. Коцюбинський); Нарешті вона могла сказати бабці, що ніби… ніби чує щось під серцем. Радості бабці не можна словами сказати (Г. Хоткевич).