БЕЗМО́ВНИЙ (про людину - який нічого не говорить, не подає голосу), БЕЗГОЛО́СИЙрозм., БЕЗГЛА́СНИЙрідше; МОВЧАЗНИ́Й, МОВЧАЗЛИ́ВИЙ, МОВЧУ́ЩИЙрозм., заст. (який мовчить, не вступає в розмову); НІМИ́Йпідсил., НІМО́ТНИЙпідсил., перев. поет. (який не спроможний подати голосу під впливом сильного почуття). Осторонь стовбичило двоє селян - безмовних глядачів цього розкішного бенкету (Ю. Яновський); - Та це ж не нам вирішувати. - Це - як громада. - Але ж і ви тепер не безголосі. Треба тільки, щоб і ваш голос у громаді чути було (А. Головко); "Не плач, дитя, - твій плач невчасний! Росою впавши, труп безгласний сльоза не може оживить..." (М. Драй-Хмара); Добру хвилину стояли вони мовчазні, вдивляючись широко розплющеними очима в міську пітьму (О. Довженко); Однако, робітники були якось дуже мовчазливі! (І. Франко); Бере [Руфін] за руку мовчущого з дива диякона і веде через риклініум у дім (Леся Українка); Село неначе погоріло, Неначе люде [люди] подуріли, Німі на панщину ідуть І діточок своїх ведуть!.. (Т. Шевченко). - Пор. 1. мовчазни́й.

БЕЗМО́ВНИЙ (який виявляється без слів, не супроводжується мовленням), МОВЧАЗНИ́Й, МОВЧАЗЛИ́ВИЙ, НІМИ́Й, НІМО́ТНИЙ, БЕЗГОЛО́СИЙрідше, БЕЗГУ́ЧНИЙрідше; БЕЗСЛОВЕ́СНИЙ, БЕЗСЛІ́ВНИЙрідше (який не супроводжується мовленням). Прекрасно, що Сашко був тут! Безмовна підтримка відігнала всю сьогоднішню легкодухість (О. Копиленко); Кілька хвилин обоє в мовчазній недовірі оглядають один одного (Д. Бедзик); Не забуду благородний Гордий вид. Мовчазливую зневагу і одхід (А. Кримський); Обидва солдати замовкли і, дивлячись з німим запитанням один одному в обличчя, якийсь час зосереджено прислухалися (І. Багмут); Працівників у полі не чути. Одчайний безголосий сум обгорнув усе і кричить - просить робочих рук (Ю. Яновський); Обгорілі дерева з безгучним зойком здіймали вгору чорні гілки (С. Журахович); Всі, одначе, ждуть ще, що вирішить Килигей, ждуть, що ось-ось він подасть знак. Отой суворий безсловесний знак (О. Гончар); Зарічний дивився на пробуджену весною землю, як в обличчя друга, і вів з нею якусь безслівну розмову (М. Тарновський).

ЗА́МКНЕНИЙ (який неохоче спілкується з іншими), ЗА́МКНУТИЙ, НЕТОВАРИ́СЬКИЙ, МАЛОТОВАРИ́СЬКИЙ, ПОТАЙНИ́Й, СКРИ́ТНИЙ (який неохоче ділиться своїми думками, настроєм і т. ін.). У людей замкнутих і відлюдкуватих спалах почуття буває особливо сильним і глибоким (Л. Дмитерко); Була це.. дуже нервова, малотовариська жінка (Ірина Вільде); Вона з природи була трохи потайна, то й не признавалася перед чоловіком у багатьох справах (Лесь Мартович). - Пор. відлю́дкуватий, 1. мовчазни́й.

МОВЧАЗНИ́Й (який не любить багато говорити, схильний мовчати), МОВЧАЗЛИ́ВИЙ, МАЛОМО́ВНИЙ, МАЛОГОВІРКИ́Й, НЕГОВІРКИ́Й, НЕБАГАТОСЛІ́ВНИЙ, НЕВЕЛЕМО́ВНИЙ, НЕБАЛАКУ́ЧИЙ, НЕБАЛАКЛИ́ВИЙ, МОВЧКУВА́ТИЙрозм.,МОВЧУ́ЩИЙрозм.,НЕГОВОРЮ́ЧИЙрозм.,НЕБАЛАЧКИ́Йрозм.;БЕЗВІДМО́ВНИЙ[БЕЗОДМО́ВНИЙ] розм. (який, не відповідаючи, мовчки слухає). Грицько був говіркий, веселий, любив пореготатися; Семен був мовчазний та похмурий (Б. Грінченко); Юріштан завше був суворий, мовчазливий (Г. Хоткевич); Був він маломовний і ніби похмурий (Марко Вовчок); Володимир - міцний, як дубок, малоговіркий, але замислений, пристрасний, але стриманий (С. Скляренко); Пахол був неговіркий і завжди ніяковів, коли йому доводилось висловлюватись більше як одним реченням (Ю. Смолич); Всі так і вважали-. непоганий, знаючий механік, але такий небагатослівний, що звука зайвого не проронить (Ю. Збанацький); Іван Гурович хоч з виду був строгий, небалакучий, а проте, як знав Колодуб, душа в нього товариська (Ю. Бедзик); На господі у себе Чайченко такий самий небалакливий, як і в людях (Марко Вовчок); То був мовчущий, сердитий чоловік (І. Франко); Він був неговорючий, любив більше мовчати, ніж говорити (І. Нечуй-Левицький); Пожвавлювала його лише розмова з Ганною, чи, вірніш, його розповіді безвідмовній, уважній слухачці про себе (В. Козаченко). - Пор. 1. безмо́вний.

ТИ́ХИЙ (сповнений тиші, без голосних звуків), БЕЗЗВУ́ЧНИЙ, БЕЗГОМІ́ННИЙ, БЕЗМО́ВНИЙ, МОВЧАЗНИ́Й, МОВЧАЗЛИ́ВИЙ, НІМИ́Й, НІМО́ТНИЙ, БЕЗШЕЛЕ́СНИЙ (в якому не чується шелесту). Ніби слухає нас тиха зоряна ніч, Що над нами узори зіткала (І. Гончаренко); Ранок був беззвучний (Ю. Яновський); Гудіння моторів, крякання автомобільних сигналів, паровозні сирени сповнюють колись безгомінні ліси, нагадуючи про нові часи (П. Загребельний); Степ ще безмовний, передсвітанковий, тільки вітер свище перед шляхом (О. Гончар); Вулиця була тиха, мовчазна (Я. Баш); Де дорога лягла через гори в поле, там густа й мовчазлива пітьма оповила землю (А. Шиян); Туман хвилями лягає По степу німому (пісня); Цілий день не втихала робота, Віяв вітер, і сонце пекло, - І німотне смеркання в ворота, Наче гість дорогий, увійшло (М. Рильський); Ніч світла, висока. Насторожилась садками безшелесними, прислухається до чогось (О. Гончар).