МА́РЕННЯ[МАРІ́ННЯ] (гарячковий стан хворої чи сонної людини, що звичайно супроводжується незв’язною, невиразною, беззмістовною мовою), МАЯЧНЯ́, МАЯ́ЧЕННЯ[МАЯЧІ́ННЯ], ВЕРЗІ́ННЯрозм.Микола раз у раз прокидається, жахається, відганяє страшне марення і, заспокоєний фельдшером чи санітаркою, знов поринає у страхітливий сон (І. Гончаренко); Раптом я зриваю з себе маріння й дрімоти, як намітку: "А чув я сьогодні вночі таки не грамофона!" Аж схопився (С. Васильченко); Ворожки шептали над Маріорою, підкурювали її, поїли зіллям - нічого не помагалось. Та ж сама гарячка, та ж маячня (М. Коцюбинський); Солдат уперто мовчав. Поля доторкнулась до його чола .- воно горіло вогнем. Почалось маячення (В. Гжицький); - Дихати важко... - шепотіла Ліда, немов у маячінні (Д. Ткач); Не довго вчилась я радистській справі, звалилась. Жар. Жага. Верзіння. Тиф (М. Бажан).