БЛУКА́ТИ (ходити або їздити по світу, часто змінюючи місце перебування, або взагалі з місця на місце, не знаходячи собі постійного пристановища), МАНДРУВА́ТИ, БРОДИ́ТИрозм.,КОЧУВА́ТИрозм.,МОТА́ТИСЯрозм.,ВЕ́ШТАТИСЯрозм.,ВОЛОЧИ́ТИСЯ розм.,ВОЛОКТИ́СЯрозм.,ВОЛІКТИ́СЯрозм. рідше,ВІ́ЯТИСЯрозм.,ЛА́ЗИТИзневажл.,НИКА́ТИрозм.,ТИНЯ́ТИСЯрозм.,ШВЕ́НДЯТИрозм.,ШВЕ́НДЯТИСЯрозм. рідше,ШЛЯ́ТИСЯфам.,ПЛЕ́НТАТИСЯрозм.,ПЛЕ́НТАТИрозм. рідше,ПЛУ́ТАТИСЯрозм.,ТРИ́НДАТИСЯрозм.; БРОДЯ́ЖИТИрозм.,ТАСКА́ТИСЯрозм.,ТЯГА́ТИСЯрозм.,ХИЛЯ́ТИСЯрозм.,БУРЛАКУВА́ТИзаст.,МА́ЯТИСЯрідше,ТУЛЯ́ТИСЯрідше,ТОЛОЧИ́ТИСЯрідше (переходити, переїжджати з місця на місце, без бажання, вимушено, поневіряючись). - Ти, князю, вже не любиш мене. Нащо ж я покинула рідний край і пішла в світи блукати, тинятись та поневірятись між чужими людьми? (І. Нечуй-Левицький); Лучче ж поміркую, Де-то моя Катерина З Івасем мандрує (Т. Шевченко); Пройшло два роки. Мирно бродить Циган ватага мандрівна, І скрізь, як і раніш, знаходить Гостинний захисток вона (М. Драй-Хмара); Йому не хотілося одверто говорити про свої особисті справи ще й тому, що дружина не раз докоряла.. "Якби ти думав про сім’ю, як він, то не став би кочувати" (С. Журахович); [Адмірал:] Я знаю, важко мотатися шість років по морю. Дві війни (О. Корнійчук); Вештаючись взимку по навколишніх ярмарках, Цимбал уважно прислухався до розмов, приносячи потім у Кринички всякі новини про південні краї (О. Гончар); Бурлацька пісня звучить ближче: Заросився, забродився, Де ти, бурлак, волочився? (Ю. Мокрієв); Не жага віятись по світу та розтрачати набуту силу поривала Вас, а щира любов до свого краю (Панас Мирний); Долгорукий непокоївся лихими вістями про Ізяслава, який никав довкола Києва, неначе голодний вовк (П. Загребельний); Піп сказав: - Диви, кобзарем хоче стати, по шляхах швендяти! Не будуть з тебе люди... (Ю. Мартич); З церков роблять [шляхтичі] стайні, у святі ризи одягають всіляких паплюжників, які швендяються за польськими та чеськими ратниками (Ю. Опільський); Плентається чортяка по світу і пекла одцуравсь, бо добре зна, що жінка і там його знайде (О. Стороженко); - Хто скаже, що цей ось ентузіаст, який пуд ромашки зібрав, меншу пережив радість, ніж той, хто байдикує цілими днями, неробою живе, бродяжить десь? (О. Гончар); Жінки з Аматою з’єднались, По всьому городу таскались І підмовляли воювать (І. Котляревський); Він [Шмідель] дійсно вернув назад до Галичини, тягався з кількома мавпами й псом по провінції, пхав з дня на день нужденне життя (С. Ковалів); - Я йогокохала, ростила, здоров’я стратила, надії покладала... А тепер - самій прийшлося по чужих людях хилятися (Панас Мирний); -Старість не за горами. Самому остогид-ло вже бурлакувати й тинятись по світу. Ще десь загину під лісою ні за цапову душу (І. Нечуй-Левицький); Їхала, їхала, їхала... Куди, навіщо? Мов вигнаний дух, загублений у просторі, приречений блукати, тулятися (П. Загребельний).

КОЛИХА́ТИСЯ (про що-небудь гнучке, висяче тощо - злегка ворушитися під дією чогось), КОЛИСА́ТИСЯ, ГОЙДА́ТИСЯ, КОЛИВА́ТИСЯ, МЕТЛЯ́ТИСЯ, МАТЛЯ́ТИСЯ[МОТЛЯ́ТИСЯ]розм., МАЙТАЛА́ТИдіал., МАЙТАЛА́ТИСЯдіал., МАЙТАЛА́ЧИТИдіал., МАТНА́ТИСЯдіал., ШЕЛЕВІ́ТИдіал., ШЕЛЕВІ́ТИСЯдіал.; МАЙОРІ́ТИ, МОТА́ТИСЯ, МА́ЯТИ, МА́ЯТИСЯ, РОЗВІВА́ТИСЯ, ПОВІВА́ТИ (під дією вітру); ПОЛОСКА́ТИСЯ, ПОЛОСКА́ТИ (на вітрі - про знамена, білизну, вітрила); ПОКОЛИ́ХУВАТИСЯ, ПОГО́ЙДУВАТИСЯ (злегка або час від часу). - Док.: колихну́тися, поколихну́тися, колисну́тися, гойдну́тися, коливну́тися, мотну́тися, розві́ятися. Колихалися бойові прапори, пробиті кулями, обпалені вогнем баталій (Ю. Яновський); Вітер потягав легко, а збіжжя колисалося вже повним колоссям (Н. Кобринська); Безшумно й ритмічно гойдається важке гілля смереки (Г. Хоткевич); Бур’яни стояли тихо й не коливались (І. Нечуй-Левицький); За плечима в кожного мотлялася порожня торбина (П. Панч); Широкі рукави майталали сюди й туди (Панас Мирний); На її сивій голові, наче коробка, чорна хустка майталається (Панас Мирний); Сірий незастебнутий плащ на ньому майталачив полами на вітрі (І. Ле); Почимчикувала [дівчина] житами, тільки одежина матнається (Панас Мирний); Тільки високі лопухи в саді шелевілися (І. Франко); На темно-синьому тлі хмари білими метеликами майоріли хустки дівчат (Є. Кравченко); Довгі без кінця мережі моталися на легкому вітрі (І. Нечуй-Левицький); Стрічка має за віночком вродливої дівчини (Леся Українка); Їх одежа й хустки аж повівали в кружанні (О. Кобилянська); Високо в небі над Києвом у світлі прожекторів полощеться знамено (І. Цюпа); Світить вогнем Хрещатик, Прапор в вітрах полоще (А. Малишко); Перед вікном сумно погойдувалась пальма (Ю. Бедзик).

МУ́ЧИТИСЯ (зазнавати мук, фізичних або моральних страждань), СТРАЖДА́ТИ, МОРДУВА́ТИСЯ, КОНА́ТИ, ГИ́НУТИ, ПОГИБА́ТИ, КАТУВА́ТИСЯ, КАРА́ТИСЯ, КАРТА́ТИСЯ, ГРИ́ЗТИСЯ, ТЕРЗА́ТИСЯ, З’ЇДА́ТИСЯдіал. (зазнавати моральних мук, перев. докоряючи собі, звинувачуючи себе в чомусь); ТОМИ́ТИСЯ, МАРУ́ДИТИСЯрозм. (зазнавати моральних мук, нудьгуючи); МА́ЯТИСЯ (переживати моральні муки від неспокою, думок тощо); ТЕРПІ́ТИрозм.,ПОТЕРПА́ТИрозм.,ГИ́БІТИдіал. (перев. від холоду, голоду, спраги тощо); ЗНЕМАГА́ТИ, ЗНЕМАГА́ТИСЯрозм. (від ран, болю, перебуваючи під гнітом; втративши волю, права і т. ін.); ПРОПАДА́ТИ (в неволі, в’язниці тощо). - Док.: зму́читися, заму́читися, змордува́тися, поги́нути, поги́бнути, з’ї́стися. Мучились люди, стогін стояв у приміщенні. Той просить води, той щось белькоче, лається в маячінні (О. Гончар); [Сербин:] Довго я таїв своє кохання, довго мучився (С. Васильченко); Коли під час роботи я захворів, я нестерпно страждав від думки, що, може, мені не вдасться вже довести свою роботу до кінця (О. Довженко); - Ой дівчино, дай нам, серце, Водиці напитись. Годі згагою у полі Козакам томитись! (П. Куліш); - Брате мій, з тобою Ми давно вже кохаємось, А я й не сказала, Як була я людиною, Як я мордувалась (Т. Шевченко); Вирватися з Каносси - здолати недолю! Доволі вона конала в цих мурах, пильнована сторожовими псами Матільди (П. Загребельний); - Нащо ж ти вбив її [дружину], нащо, коли так гинеш за нею? - погукнула на його Варка (Марко Вовчок); Якби сама, ще б нічого, А то й стара мати, Що привела на світ Божий, Мусить погибати (Т. Шевченко); Наталя катується над своєю біографією. Ну що тут ще напишеш? (Ю. Збанацький); Так до пуття й не поладнавши з власною совістю, Мирослава каралася постійним ляком, що заповзав у неї все глибше й дужче (М. Олійник); Скінчив [Самсон], умовк і зсунув брови темні, Немов картавсь, що видав таємницю (Леся Українка); Катерина догорала, як свічечка. Уже тиха стала, не кидалася, не гризлася нічим: її заспокоїла любов людей (Г. Хоткевич); Я терзався кілька днів і врешті надумав викласти всі свої почуття до неї на папері (В. Минко); Але коминарчука з листом не було, і Рифка з’їдалася сама в собі (І. Франко); Марина не знала, як догодити, як власкавити чоловіка, що завжди дома нудьгує, марудиться, не найде собі місця, не держиться хати (К. Гордієнко); - Без тебе я не жив, а маявся: чи справлю хоч трохи своє діло - біжу до тебе (Г. Квітка-Основ’яненко); Нестор здіймив капелюх і почав прощатися... Був дуже блідий, як полотно.. Він терпів (О. Кобилянська); За Свиридихою тюпав Сидорчук. Він потерпав. Мінився в лиці. Важко дихав. Упрівав і ввесь аж лиснів від рясного поту (Ю. Бедзик); Ламались, мінялись лінії фронту, знемагали в битвах бійці (Я. Баш); Я знемагавсь від ран вогневих, В болотах жовту воду пив, Я зарубками на деревах Безстрашну путь свою значив (М. Рильський); [Андрій:] Ні, я не можу розрізнитися з тобою, нехай умру в ярмі, пропаду у кормизі, а тебе не покину!.. (М. Кропивницький). . - Пор. 1. поневіря́тися.

ПОНЕВІРЯ́ТИСЯ (терпіти труднощі, зазнавати знущань тощо), ПОТЕРПАТИ, ПОБИВА́ТИСЯ, ПРОПАДАТИрозм.,МА́ЯТИСЯрозм.,ТУЛЯ́ТИСЯрозм.,ПРИПУХА́ТИфам.,МИТА́РСТВУВАТИкнижн.- Нащо ж я покинула рідний край і пішла в світи блукати, тинятись та поневірятись між чужими людьми? (І. Нечуй-Левицький); Підпілля деякий час потерпало, але, крім терористів, ніхто арештований не був (Ф. Бурлака); Мов перст, повинен в самотині Я побиватися один (І. Манжура); Трудно було й здумати, що десь наймичкою маятимусь (Марко Вовчок); А ми тулятись мусимо в печалі, В чужих людей могил собі прохать... (М. Костомаров); Він своє уже знайшов і при Зарубі. Не бійся, бригадиром не захотів, Колоду виштовхав, а сам на фермах припухає (В. Кучер); Бинти нам правили й за рукавиці, котрі ми розгубили, митарствуючи в проклятих скелях (О. Гончар). - Пор. 2. бідува́ти, 1. му́читися, натерпі́тися.