-1-
дієслово доконаного виду
[розм.]

Словник відмінків

Інфінітив махону́ти
  однина множина
Наказовий спосіб
1 особа   махоні́мо, махоні́м
2 особа махони́ махоні́ть
МАЙБУТНІЙ ЧАС
1 особа махону́ махонемо́, махоне́м
2 особа махоне́ш махонете́
3 особа махоне́ махону́ть
МИНУЛИЙ ЧАС
чол.р. махону́в махону́ли
жін.р. махону́ла
сер.р. махону́ло
Активний дієприкметник
 
Пасивний дієприкметник
 
Безособова форма
 
Дієприслівник
махону́вши

Словник синонімів

МАХА́ТИ (робити рухи, помахи чимось у повітрі; помахом подавати знак наблизитись, виконати якусь дію тощо), ВИХА́ТИ, ВІ́ЯТИ, МА́ЯТИ, ПОВІВА́ТИрозм., МОТА́ТИрозм.;ЗМА́ХУВАТИ (робити рух знизу вгору); КИВА́ТИ (помахом руки, предмета давати комусь знак наблизитися, виконати якусь дію тощо); ПОКИ́ВУВАТИ (злегка); БАЛА́МКАТИдіал. (недбало); ВИЛЯ́ТИчим, розм.,ВИХЛЯ́ТИчим, розм. (про собак - крутити хвостом). - Док.: махну́ти[махону́ти], вихну́ти, ві́йнути, пові́яти, майну́ти, мотну́ти, змахну́ти, кивну́ти, покива́ти, вильну́ти. На рові стоїть засмикана конячина й, незважаючи на людей, махає хвостом і сумно хитає головою (В. Винниченко); - Я зупинився, мовчки махаю йому рукою, щоб з дерева злазив (Григорій Тютюнник); Микола зняв шапку і вихав нею над головою (І. Нечуй-Левицький); Над бездонними глухими ущелинами віють крилами чорні птахи (О. Донченко); Трьомсин їде холодочком, Малахаєчкою має, Мов коня-то підганяє (І. Манжура); Їх одежа й хустки аж повівали в кружанні (О. Кобилянська); Безсильно крізь сльози мотала [Маруся] рукою - іди, іди (Г. Хоткевич); Вибухнув постріл, лейтенант змахнув руками, мов веслами, і впав навзнак (П. Колесник); Зиркнув на берег, а там Коська. Таємниче рукою киває, до себе кличе (Ю. Збанацький); Дід Мартин навіть головою покивує - видно, зійшлися з його думками Кобзареві (М. Олійник); А впорожні йшла [Улянка] помалу, човгаючи ногами і безсило баламкаючи руками (Леся Українка); Шарко виляв хвостом у реп’яхах (П. Панч); Жучка.. переступила з ноги на ногу, вихляла хвостом (Б. Антоненко-Давидович).
ПОБІ́ГТИ, КИ́НУТИСЯ, МЕТНУ́ТИСЯ, МЕТНУ́ТИрідше, МАЙНУ́ТИ, ПОМЧА́ТИпідсил., ПОМЧА́ТИСЯпідсил. рідше, ПОНЕСТИ́СЯпідсил., ПОЛЕТІ́ТИпідсил., ПОЛИ́НУТИпідсил., ПОРИ́НУТИрозм., ПОГНА́ТИрозм., ПОГНА́ТИСЯрозм., ДРЕМЕНУ́ТИрозм., ЧКУРНУ́ТИрозм., ПИ́РСНУТИрозм., ПРИ́СНУТИрозм. рідше, ДМУХНУ́ТИрозм., ДУ́НУТИрозм., ПОДУ́ТИ[ПОДУ́НУТИ]розм., ЗАЛОПОТА́ТИ[ЗАЛОПОТІ́ТИ]розм., ПОЛОПОТА́ТИ[ПОЛОПОТІ́ТИ]розм., МОТНУ́ТИСЯ[МОТОНУ́ТИСЯ]розм., ПОМЕСТИ́розм., УДЖИГНУ́ТИ[ВДЖИГНУ́ТИ]розм.,ПОЧЕСА́ТИрозм., ПОКАТА́ТИрозм., УЛУПИ́ТИ[ВЛУПИ́ТИ]розм., УРІ́ЗАТИ[ВРІ́ЗАТИ]розм., ГАЙНУ́ТИрозм., ГАСОНУ́ТИрозм., ХУ́РКНУТИрозм., ШАРА́ХНУТИрозм., ШАРА́ХНУТИСЯрозм., ШАРАХОНУ́ТИрозм., ШКРЯБНУ́ТИрозм., ПРИПУСТИ́ТИрозм., ШУ́СНУТИрозм., ШМИГНУ́ТИ[ШМИГОНУ́ТИ]розм., ПОМАХА́ТИрозм., МАХНУ́ТИ[МАХОНУ́ТИ]розм., ПОШУМІ́ТИрозм., ПОЧУХРА́ТИрозм., ГАЗОНУ́ТИфам., ДРАПНУ́ТИ[ДРЯПНУ́ТИ]фам., ДРАПОНУ́ТИ[ДРЯПОНУ́ТИ]фам., УДА́РИТИ[ВДА́РИТИ]фам., ПІГНА́ТИдіал., ПОМКНУ́ТИдіал., ЗЛОПОТІ́ТИдіал., ПЕРХНУ́ТИдіал., ШУРНУ́ТИдіал.; ХЛИ́НУТИрозм.,ПОСИ́ПАТИСЯ розм. (масово, навально). Пан кричить: "Хутко, хутко!" Пригорнув Іван до серця Олесю востаннє та й побіг (Марко Вовчок); Охрім кинувсь до воріт, як опечений (Д. Мордовець); Нечутно з’явились черниці. Гиря до них: - Побіжіть котора та покличте Ларивона! .. Черниці метнулись обидві (М. Куліш); - Йосипе, поїдемо за жінкою? - і Яків, не дожидаючи одказу, хутко метнув з хати (Панас Мирний); Мигцем майнула [Єлька] через садки, заховалась у бур’янах на кладовищі (О. Гончар); - Я бігом помчав до її будинку (Ю. Яновський); Коли смерклося, вона тихо вийшла з дому і помчалась вулицею до найближчої трамвайної зупинки (Р. Іваничук); - Стій! Куди ти? - Я не можу балакати з комедіантами, - одрізав він і понісся коридором (Л. Яновська); Полетіла Катерина і не одяглася (Т. Шевченко); "Грицьку, кохання моє", - шепнула вона йому, щоб ніхто не чув, та й полинула до комори (Ганна Барвінок); Народ так і поринув до Ковбанишиної хати (П. Куліш); Щур спинився на часинку, подумав і, спотикаючись, погнав у переулок (С. Васильченко); Манька стрілою погналася в кухню. Убігла, аж ледве дихати може (Олена Пчілка); Вам на думку спадає шалене бажання самому дременуть на зелене поле, а потім повернуть на сошу й ударить сошею, не озираючись (Остап Вишня); Роман Петрович швиденько перетнув подвір’я і.., не заходячи до хати, чкурнув поза погрібником кудись у городи (В. Козаченко); Раптом звіявся вітер, а те стадо як пирсне, так і пропало (М. Коцюбинський); Кіт, зачувши звуки в коморі, приснув від дверей (І. Цюпа); Вдарила така страшна тривога, Що я, міцно заціпивши зуби, Натиснув на голові крисаню І дмухнув дорогою щодуху (І. Франко); Першою ускочила [Люба] в двір і залопотіла до нещодавно збудованої хатини (М. Стельмах); Їй же так хотілося швидше полопотіти босоніж по піщаній стежці (Ю. Збанацький); [Терень:] Ану, Прядочко, мотнись до канцелярії (І. Микитенко); Підскочила [Салимонія Пилипівна] з місця, .. мотонулася до мисника (Остап Вишня); Уджигнув з хати (Словник Б. Грінченка); Повернула [дівчина] круто наліво, почесала яриною (Панас Мирний); Ми швиденько перебігли греблю й покатали битим шляхом між двома окопами (І. Нечуй-Левицький); Джурило, замість кидатися на порятунок своїм, врізав подалі від страшного місця (П. Загребельний); Килина.. гайнула через підсобку надвір... (Є. Гуцало); А давай хуркнем у Сорочинці! (Словник Б. Грінченка); Люди шарахнули у двір за рядном (Панас Мирний); Бахнув постріл, а натовп з криком і з зойками зрушився й шарахонув геть (А. Головко); Юра і Ваня зірвалися і припустили щодуху вздовж вулиці (Ю. Смолич); Він швиденько шуснув протоптаною стежечкою в бур’яни (С. Васильченко); Втікач шмигнув у соняшники (Григорій Тютюнник); Шахтарі, перешіптуючись поміж собою, шмигонули в комбінат (М. Колесников); - Махнемо завтра на хутори? Всі хлопці побіжать... (М. Чабанівський); Здавалося, що Андрійко ось-ось скочить з коня і пошумить лісами на північ (Юліан Опільський); Вернувсь Мірошник наш додому, До церкви прямо почухрав (Є. Гребінка); - Ади, твій ворог, як тілько побачив, що ти наближаєшся, зараз драпнув і сховався до свойого замку (І. Франко); Драпонув [хлопчик] поза хату, тільки закурілось (А. Свидницький); Ото дряпонув! аж потилиця лиска! (Словник Б. Грінченка); Він мене вивіз за город. Вже вечоріло, встав я.. і вдарив на ліс (збірник "Народні оповідання"); Пасу вівці на дубрівці, на долину зігнав, Нагадався за дівчину, та й додому пігнав (коломийка); - Вибігли до них татуньо з палицею, а вони лиш поза хату злопотіли, як коні (І. Франко); Миколай шурнув у лози, але скоро вернув, біжучи (Г. Хоткевич); Як з прорваної раптом штучної греблі хлинула враз дітвора (С. Тудор). - Пор. 1. бі́гти.