на мані́р. 1. чого. Подібно до чого-небудь; так, як щось, як у чомусь. Перед репродуктором стоїть кумова мама (сімдесят три їй), підібгала спідничку на манір трусиків, держиться за стільця і підскакує: — Раз-два-три (Остап Вишня); — Узяв та й помер! На манір тої пісні: Ой мій милий умер, умер, А в коморі дуду запер… (Остап Вишня).
2. кого, чий. За певним зразком або наслідуючи кого-небудь; так, як хтось. Сам він [учитель] прямий, як дошка, був і підстригав свою борідку на манір Ісуса (П. Тичина); Мартин засвистів на манір маленької пташки волосянки (П. Панч); Зачіску вона носила майже на хлоп’ячий манір (О. Гуреїв).