МАНДРІ́ВНИ́К (той, хто мандрує, подорожує), МАНДРІВЕ́ЦЬ, ПОДОРО́ЖНІЙ, ПОДОРОЖА́НИН, ПОДОРО́ЖНИКрозм.,ОБХОДИ́СВІТрозм.,СТРА́ННИКзаст.,ВОЯЖЕ́Рзаст. ірон.,ПІЛІГРИ́Мкнижн. заст.,ВАНДРІ́ВНИ́К діал.,ВАНДРІ́ВЕЦЬдіал.Благословенні ви, сліди, Не змиті вічності дощами, Мандрівника Сковороди З припорошілими саквами (М. Рильський); -. Хто ти? - додав молодший. - Я мандрівник, - сказав подорожній (Н. Рибак); Ходіння по розпеченому брукові, незвичайний шум і гам швидко стомили подорожан (С. Добровольський); Подорожники, котрі величаються, що були в тих краях [на півночі], розказують.. чудні речі (Лесь Мартович); Фантастичні картини дороги чарували серця вічних пілігримів, мрійників, сумовитих бурлак (Т. Масенко); Швидко біжать легкі саночки, як тільки можна швидко, - але якою тихою здається та їзда молоденькому вандрівникові (Леся Українка); І був сей вид для вандрівця німого Мов грім небесний (І. Франко).