-1-
іменник жіночого роду

Словник відмінків

відмінок однина множина
називний мана́  
родовий мани́  
давальний мані́  
знахідний ману́  
орудний мано́ю  
місцевий на/у мані́  
кличний мано́*  

Словник синонімів

НАСЛА́ННЯ́ (за народними уявленнями, те, що роблять "злі сили", щоб спокусити, обманути кого-небудь, заподіяти якесь нещастя),НА́ПУСК, НА́ПУСТ, ПРИСТРІ́Т, УРО́КИ[ВРО́КИ]мн., УРО́ЧЕННЯ[ВРО́ЧЕННЯ] (хвороба, спричинена недобрим поглядом); МАНА́, НАВОЖДЕ́ННЯцерк. (з метою спокусити, заманити з собою). - Це якесь наслання. Це пороблено (Лесь Мартович); [Храпко:] Що се? Напуск на мене? наговір? Усі проти мене, всі!.. (Панас Мирний); - Що ти все мовчиш і до мене, старої, й словом не обізвешся? Може, тебе наврочено або напуст накликано? (Григорій Тютюнник); Просто напасть на людину: Не пройшов іще пристріт, Як уже і колька в спину (С. Воскрекасенко); На світі всячину я знаю, .. Шепчу - уроки проганяю, Переполохи виливаю, Гадюк умію замовляти (І. Котляревський); - А пресвята Богородиця, велика помічниця, і святий Миколай, великий угодник, одведіть хвороби і урочення від невинного.. тіла... (М. Стельмах); Їй-богу моєму, забулася, що й зарікалася не пити, неначе вона [кума] ману навела на мене (І. Нечуй-Левицький); Овіяний недоторканною зверхністю отець Никодим.. узвав нічні витівки зухвалим бісовим навожденням (О. Ковінька). - Пор. 1. заклина́ння.
ПРИ́ВИД (дух перев. померлого, який привиджується людям забобонним або з хворобливою уявою), ПРИВИ́ДДЯрідше, ПРИМА́РА, МАРА́, МАНА́, ТІНЬ, ПОТОРО́ЧАрозм., ПРИЧУ́ДАрозм., ФАНТО́Мкнижн., ВІ́ЗІЯкнижн., МРІ́Язаст., ОБМА́РАдіал., МАНІЯ́діал.; ЧМАРА́діал., ЧМАНА́ діал.; ПОЧВА́РА (звичайно страхітливий). Лечу в якімсь диму-тумані, Навколо привиди страшні, Краї пустельні і незнані ... (О. Олесь); - Скрізь мені маряться привиддя покійників (переклад М. Лукаша); Люди бояться вночі кладовища, жаских казок і непевних примар (Леся Українка); Хвора слабо повернулася, а очі її вперлися в Ядзю, наче перед нею стояла якась мара (Н. Кобринська); Біля ставу в Яблунівці .. у старовину, кажуть, поторочі заточувалися, відьми з чортами відьмачились (Є. Гуцало); Уся в білому і облита місячним білим світлом, вона, наче причуда, колихалась поміж високими кущами квіток, мов у бажанні переконатись, чи бачила вона справді колишнього адоратора свого, чи з’явився, може, якийсь фантом перед її очима (О. Кобилянська); - Та невже ж ви вірите у візії?Ну, приснилося вам, приверзлося (І. Кулик); Не встигли Улас та Юрко добре роздивитися на ту мрію, вона щезла (І. Нечуй-Левицький); - Та не бійтеся. Я - людина, а не якась обмара (С. Васильченко); [Оксана:] Не полохайтесь!Це не манія, а я живесенька... (М. Кропивницький); Його жінка має бути почварою, упирем, що висисає людську кров (І. Франко).
ПРИМА́РА (те, що не відповідає дійсності, не існує насправді, постає в уяві), МАРА́, МАНА́, ОМА́НА, ОБЛУ́ДА, ХИМЕ́РА, ПРИ́ВИД, ПРИВИ́ДДЯрідше,ВИ́ДИВОкнижн., поет., ФАНТО́Мкнижн., ВІ́ЗІЯкнижн., МРІ́Язаст., ОБМА́РАзаст.,ПОЯ́ВАдіал.;ІЛЮ́ЗІЯ (те, що тільки здається справжнім, реальним). Примара порятунку ніби пожартувала над нами, мов уві сні привиділась (Ю. Збанацький); Як нагадаю Козака в могилі, то й досі не знаю, Чи то було справді, чи то було так, Мара яка-небудь (Т. Шевченко); [Лицар:] То був порив остатній, він показав, що крил моїх нема, що то була якась мана, облуда, немов я чув їх в себе за плечима (Леся Українка); Як часом з’являється нам, що уже не існує, - То лише мислі потьмарення, образів сонних омана (переклад М. Зерова); Золоті надії, дитячі химери, - розбило, розвіяло, як грім пір’я (С. Васильченко); Вона не могла з певністю сказати, чи то був сон, чи привид (М. Коцюбинський); Осінній день -похмурий, мороський - Одне бажання родить непоборне: Минай скоріше, як привиддя чорне, Як давній спогад, прикрий і чужий (Є. Фомін); Як гаряче плинуть з безвісної далі Притьмарених видив нечутні рої! (Л. Первомайський); Туга за фантомом щастя - се щастя (Уляна Кравченко); Скоро утома переборола збуджені нерви, і Сергій задрімав. Якісь візії плелися тоді в його голові (Г. Коцюба); Така привабна ця таємна подорож, і повно радощів, химерних снів і обмар (С. Васильченко); Ти не любила... Час останній... Який же біль,який же біль!.. Та за ілюзію кохання навіки вдячний я тобі (В. Сосюра).