ЛІЩИ́НА (лісовий кущ родини березових з їстівними плодами - горіхами), ГОРІ́ШИНА[ОРІ́ШИНАрідко], ГОРІ́Хрідше,ГОРІ́ШНИКрідше,ЛІ́СКАдіал.Вона пішла навпростець, продираючись крізь ліщину, зриваючи інколи золотавий горіх (О. Донченко); Та все ж найбільше і найщедріше живила земля густі зарослі шершавої горішини (А. Шиян); Гарячково погнав [Мартинко] буланого в найгустіші чагарники, проскочив у неглибокий, зовсім зарослий орішиною, ярок і став наслухатись (І. Ле); На горі між буком чорніє подекуди сосна, а над струмком стоять горіхи [ліщина] (М. Коцюбинський); З’явившись зовсім тихо серед хащів горішника, лимонника й бояришника, він раптом зупиняється і увесь перетворюється в слух (О. Довженко); Ой дубе зелененький, ти, зелена ліско, Ходи з нами за волами, молода невістко (коломийка).

ПА́ЛИЦЯ (опора при ходінні), ЦІПО́К, ПА́ЛКА, КИЙ, КИЙО́К, ПАТЕРИ́ЦЯ, ПО́СОХ (довга, перев. як ознака статечності); ТРОСТИ́НА (тонка, спеціально оброблена); КОВІ́НЬКА, КО́СТУР, КАРЛЮ́ЧКА, КЛЮ́КАдіал. (із загнутим кінцем, грубої роботи); ҐИРЛИ́ҐА[ҐЕРЛИ́ҐА] (перев. пастуша); ГАЙДА́РКАдіал. (вівчарська); ЛІ́СКАдіал. (з ліщини). Палиця в руках батька була, виявляється, не просто ковінькою, а патерицею, посохом глави роду і символізувала необмежену владу батьків (Ю. Смолич); Кілька років старий слабує на ноги, тому ходить з допомогою товстого грушевого ціпка з гостренькими пуп’янками сучків (І. Ле); Я тепер ходжу ще погано, хоч уже з палкою, без людської помочі (Леся Українка); Сліпий, кістлявий, сивий З’явився дід у колі, І києм землю мацав, ступаючи поволі (М. Нагнибіда); Чоловік ішов повільно, спираючись на кийок (В. Козаченко); Зліз, кінець кінцем, дід Тиміш із печі, одягнув на себе все те, що взимку дідові одягати треба, узяв патерицю - вийшов із хати (Остап Вишня); Виходь у ліс, на простір, друже мій, Бери у руки мандрівничий посох (І. Нехода); Він.. взяв у руки свою тростину (І. Франко); Сидить [дідусь] на ослінчику.., спираючись на вишневу паличку - ковіньку з дивовижно викрученою рукояткою (Ю. Мельничук); Спираючись на костур, тюпає жвавенька бабуся (С. Васильченко); Біжать сліпі люди, спотикаються об пеньки, намагаються вхопитися один за одного кривими карлючками (П. Загребельний); Мов стара бабусенька з клюкою, Будова вся пригнулась до землі (М. Старицький); Мов камінна фігура, височить пропечена сонцем постать чабана. В руці в нього довга ґирлиґа (М. Стельмах); Вівчарик на ґерлиґу похиливсь (Я. Щоголів); Олекса, підпираючись грубою ліскою і стогнучи раз по разу, поволікся до Перегинська (І. Франко).