-1-
дієслово недоконаного виду
(єднати) [діал.]

Словник відмінків

Інфінітив лучи́ти
  однина множина
Наказовий спосіб
1 особа   лучі́мо, лучі́м
2 особа лучи́ лучі́ть
МАЙБУТНІЙ ЧАС
1 особа лучи́тиму лучи́тимемо, лучи́тимем
2 особа лучи́тимеш лучи́тимете
3 особа лучи́тиме лучи́тимуть
ТЕПЕРІШНІЙ ЧАС
1 особа лучу́ лу́чимо, лу́чим
2 особа лу́чиш лу́чите
3 особа лу́чить лу́чать
Активний дієприкметник
 
Дієприслівник
лу́чачи
МИНУЛИЙ ЧАС
чол. р. лучи́в лучи́ли
жін. р. лучи́ла
сер. р. лучи́ло
Активний дієприкметник
 
Пасивний дієприкметник
 
Безособова форма
 
Дієприслівник
лучи́вши

Словник синонімів

ЄДНА́ТИ (бути, ставати основою, причиною для близьких стосунків між ким-небудь),ЗБЛИЖА́ТИ[ЗБЛИ́ЖУВАТИ], ОБ’Є́ДНУВАТИ, З’Є́ДНУВАТИ, ПОЄ́ДНУВАТИ, ПОВ’Я́ЗУВАТИ, ЗВ’Я́ЗУВАТИ, ЗРІ́ДНЮВАТИ, РІДНИ́ТИ, СПОЛУЧА́ТИ, ЛУЧИ́ТИдіал.;ЗГУРТО́ВУВАТИпідсил. (перев. про багатьох). - Док.: поєдна́ти, збли́зити, об’єдна́ти, з’єдна́ти, пов’яза́ти, зв’яза́ти, зрідни́ти, порідни́ти, сполучи́ти, породича́ти, згуртува́ти. Усіх тих родичів, що ще вчора розбивали один одному голови у сварці за воду, єднало тепер почуття образи (М. Коцюбинський); Мрії зріднили їх, а спільні мандри з отарою в безлюднім присивашськім степу ще більше зблизили, здружили (О. Гончар); Ідеї демократії об’єднують народи світу; На полі зібралося кілька любечан, людей одного роду, що хоч і пішли з рідного гнізда, але мали те, що з’єднувало їх і ріднило, землю (С. Скляренко); Тільки оте тепло, що поєднувало їх серця і примушувало пульс битись в один ритм, кудись поділось з його руки (Ірина Вільде); Мишуга був першим і неперевершеним виконавцем багатьох пісень Лисенка, з яким його пов’язувала щира дружба (з журналу); Яремченко зразу відчув у стосунках цієї групи жінок злагодженість і внутрішню силу,яка зв’язувала їх в одну сім’ю (Д. Бедзик); Щира й правдива приязнь нас сполучала обох (М. Зеров); Дружба з юних літ лучила їх міцна (М. Рильський); Ходить пісня поміж працюючих людей, згуртовує їх, ріднить, веселить їм серце (П. Колесник). - Пор. здружи́ти, 1. згурто́вувати.
ЦІ́ЛИТИСЯчим і без додатка (спрямовувати зброю в ціль), ЦІ́ЛИТИ, МІ́ТИТИ, НАЦІ́ЛЮВАТИСЯ[НАЦІЛЯ́ТИСЯ], ПРИЦІ́ЛЮВАТИСЯ[ПРИЦІЛЯ́ТИСЯ], НАМІРЯ́ТИСЯрозм., ЦІЛЯ́ТИрозм., ЦІЛЯ́ТИСЯрозм., ПОЦІЛЯ́ТИрозм., ЛУ́ЧИТИрозм., МІ́РЯТИдіал.; ПРИКЛАДА́ТИСЯрозм. (з рушниці). - Док.: наці́литися, приці́литися, намі́ритися, поці́лити, ви́мірити, прикла́стися. Берег вимитий. Лоза. Розлилась ріка на славу. Із засади партизан Цілиться по пароплаву (М. Шеремет); [Ніна:] Як ви сміли стріляти в кімнаті! [Сусляєв:] Та в якій кімнаті? Я цілив в ялинкову шишку (І. Кочерга); З ранніх літ бродив Віктор по городах і гайках з луком і сагайдаком, усе мітив.. стрілою в чорну ворону (П. Автомонов); Жвавий хлопчик якийсь із луком та із стрілою націляється із-за рожевих кущів (Марко Вовчок); Воловик вийшов з кущів, став на березі, прицілився з обріза (Г. Епік); У шинелях зелених кати. Наміряються із автомата (В. Сосюра); Зінка верещала, ціляла в них грушками (Ю. Мушкетик); Тихон до снідання ганявся з вилами за Грицьком, а слідом, цілячись попасти йому палкою під ноги, бігала Грицькова жінка (П. Панч); В лоба кулею влучно Воєводі козак поціляє (С. Голованівський); Лучив корову, а попав ворону (приказка); - Міряй в око [ведмедя], боярине! - шепнув з-позаду Максим (І. Франко); Він видер мерщій у джури з рук важку рушницю-кременівку, приклався й стрілив у сокола (О. Ільченко). - Пор. 1. наво́дити.