-1-
дієслово доконаного виду

Словник відмінків

Інфінітив лу́снути
  однина множина
Наказовий спосіб
1 особа   лу́снімо, лу́снім
2 особа лу́сни лу́сніть
МАЙБУТНІЙ ЧАС
1 особа лу́сну лу́снемо, лу́снем
2 особа лу́снеш лу́снете
3 особа лу́сне лу́снуть
МИНУЛИЙ ЧАС
чол.р. лу́снув лу́снули
жін.р. лу́снула
сер.р. лу́снуло
Активний дієприкметник
 
Пасивний дієприкметник
 
Безособова форма
 
Дієприслівник
лу́снувши

Словник синонімів

ЛО́ПАТИСЯ (втрачати цілісність), ЛО́ПАТИ, ТРІ́СКАТИ, ТРІ́СКАТИСЯ, РОЗТРІ́СКУВАТИСЯ, РОЗКО́ЛЮВАТИСЯ, ЛУ́СКАТИ, ЛУ́СКАТИСЯ, РОЗПАДА́ТИСЯ, РЕ́ПАТИСЯрозм.,РЕ́ПАТИрозм.,ЛУПА́ТИСЯдіал.,ПУ́КАТИдіал. - Док.: ло́пнути, поло́пати, поло́патися, потрі́скати, трі́снути, потрі́скатися, розтрі́скатися, розтрі́снутися, розколо́тися, лу́снути, поре́патися, ре́пнути, пу́кнути, пу́кти. Коваль нагрівав і робив меншими чи більшими підкови, нарощував залізом лемеші, зашивав вісі, що лопались на старих возах (Т. Масенко); На кінські та людські голови, на рамена, барки, шиї посипалися градом удари топорів.. Мов горшки, лопали шоломи, мов кора, лупалися щити (Юліан Опільський); Стояв [фронт] непохитний, мов скеля. Чи надовго стане цієї скелі?Адже й камінь тріскає у вогні (В. Кучер); Тихо надзвичайно. Тільки й чути, як тріскаються й падають на землю букові горішки (М. Коцюбинський); І раптом у безмов’ї над рікою лунає тріск і гук - одна якась крижина одривається від берега, летить на інші, підіймає сліпучу хмару бризок, розколюється, тріщить, зникає в глибині (С. Скляренко); Якась берізочка заблукана.. витягалася [до світла], аж шкіра на ній лускала (Г. Хоткевич); Вогонь з плавбатарей був настільки влучний, що ворожі судна лускались, мов кукурудзяні баранці на черені (С. Добровольський); Я гупав зеленим, як гарбуз, кавуном об коліно, кавун репався (І. Сенченко); Під чобітьми важкими патруля Гуде і репає земля (М. Бажан); Кора лупалася і відставала сама від голих стовбурів дерев (І. Франко); Пукла шибка (Словник Б. Грінченка). - Пор. 1. розпада́тися.
ПРОПА́СТИ (утратитися через недбалість, недогляд, крадіжку і т. ін.), ЗАГУБИ́ТИСЯ, ЗГУБИ́ТИСЯ, ЩЕ́ЗНУТИ, ЗНИ́КНУТИ[ІЗНИ́КНУТИрідко], ЗНИ́КТИ[ІЗНИ́КТИрідко]розм., ЗАПРОПА́СТИрозм., УТЕКТИ́[ВТЕКТИ́]розм., ЛУ́СНУТИфам., ЛЯ́СНУТИфам., ЛЯ́ПНУТИфам.; ВИ́ЩЕЗНУТИрозм. (безслідно, одне за одним). - Недок.: пропада́ти, губи́тися, загу́блюватися, щеза́ти, зника́ти[ізника́ти], вищеза́ти. Ой на горі літо, літо, на долині зимно, Ой пропали три овечки - вівчареві дивно [коломийка]; Навіть листи не пропадали - тож дивно було б, коли цей лист і навіть газети загубилися (М. Коцюбинський); Ми думали, що каблучка там на вечорницях і згубилась (Ганна Барвінок); - А ви, хлопці, .. заберіть собі оцю сіль. Та збирайте до дрібочки, бо як часом лине ливцем тучний дощ, то щезне уся риба в Сулі, зникнуть і мої боброві лови, - крикнув Єремія до селян (І. Нечуй-Левицький); Бодай тії гуси марне запропали (пісня); Ех, утік наш могорич з-під самого носа (М. Стельмах); [Гострохвостий:] Доконче треба поправити свої діла, бо лусне цилюрня незабаром (І. Нечуй-Левицький); Через скільки годів обидва материні доми ляснули: приказ їх продав з публічного торгу (з мемуарів); - Чули новину?.. - Яку, отче? - питає Кондра. - Уже нема нашого царябатюшки ... - Що ж мені тепер робити з помазаником Божим [портретом царя]? .. Хіба гроші ляпнуть? (Є. Кравченко).
УДА́РИТИ[ВДА́РИТИ]у що, по чому, об що, чим (зробити удар по якомусь предмету, по чому-небудь), БА́ХНУТИрозм., БАБА́ХНУТИпідсил. розм., БЕБЕ́ХНУТИпідсил. розм., БУ́ХНУТИрозм., БА́ЦНУТИрозм., ГА́КНУТИрозм.; ГА́ХНУТИпідсил. розм., ЖА́ХНУТИпідсил. розм.,ГЕ́ПНУТИпідсил. розм., УГАТИ́ТИ[ВГАТИ́ТИ]підсил. розм., ХРЬО́ПНУТИрозм.,ХРЯ́ПНУТИрозм.,ХРЯ́СНУТИрозм.,УЖА́РИТИ[ВЖА́РИТИ] підсил. розм., ШВАРНУ́ТИрозм., ШВА́РКНУТИрозм., ШВАРКОНУ́ТИрозм., ШКВА́РКНУТИ[ШКВАРНУ́ТИ]розм. (з силою); ЛЯ́СНУТИ, ЛУ́СНУТИрозм., ДЗИ́ЗНУТИ[ДЗИ́ҐНУТИ]розм., СВИ́СНУТИрозм., ЦЮ́КНУТИрозм. (утворюючи при цьому дзвінкий, свистячий і т. ін. звук). Залізний болт з брязком ударив у віконницю (М. Коцюбинський); - З чого ж починати? - вдарив Денис по молодому дубкові сокирою (Григорій Тютюнник); Матрос вихопився і вмить опинився біля вихідних дверей. Він бахнув у них ногою - і вони тріснули надвоє (О. Досвітній); Бацне [учитель] школярською головою об дошку.. і, як грудку, викине хлопця в сіни (Д. Бедзик); Він з досади так гакнув по зубилу, що молоток зіскочив і боляче вдарив його в руку (О. Бойченко); Не було замків перед Довбушевою силою. Він гахнув усім тілом, усією вагою в двері, й вони зіскочили з петель (Г. Хоткевич); Шкода моєї шапки: як угатить [жандарм] кольбою по шапці та й розпоре (Лесь Мартович); Аркадій підвівся, витяг з кишені пачку грошей і недбало ляснув паперами об стіл (О. Копиленко); Покуштує [Валя] малини, надкусить кислу сливу і лусне нею об дерево (С. Васильченко); Куля дзизнула в камінь (П. Загребельний); Вона вскочила в Лаврінову хату, вхопила кочергу та й свиснула нею по купі горшків, що сохли на лаві (І. Нечуй-Левицький); Цюкнув [Іван Ілліч] вістрям своєї залізної палиці об підлогу (Є. Гуцало). - Пор. 1. би́ти, 2. би́ти, 1. поби́ти.
УДА́РИТИ[ВДА́РИТИ]кого, по чому, в що, чим (завдати кому-небудь більшої чи меншої сили удару), БА́ХНУТИрозм., БАБА́ХНУТИрозм., БУ́ХНУТИрозм., БА́ЦНУТИрозм., БЕ́ХНУТИрозм., БЕБЕ́ХНУТИрозм., СТУ́КНУТИрозм., СТУСНУ́ТИрозм., СТУСОНУ́ТИпідсил.розм., ДЗИ́ЗНУТИ[ДЗИ́ҐНУТИ]розм., СВИ́СНУТИрозм., ВІДВА́ЖИТИрозм.,ЦЮ́КНУТИрозм., СУНУ́ТИрозм., ДА́ТИпо чому, в що, фам., МАЗНУ́ТИфам., ЗМА́ЗАТИфам., ПРИПЕЧА́ТАТИ фам., ГА́КНУТИрозм., ГАГА́КНУТИ розм., ЗАГИЛИ́ТИрозм., ПЕРЕХРЕСТИ́ТИрозм., НАВЕРНУ́ТИрозм., ПРОЇ́ХАТИСЯрозм., ХВИ́СНУТИ розм., ХВИ́СЬНУТИ розм., ХЛИСНУ́ТИ розм., ПРИГОСТИ́ТИрозм., БРЯ́ЗНУТИрозм., ЗАЦІДИ́ТИвульг., ЗАЇ́ХАТИвульг., ЗАТОПИ́ТИвульг., З’ЇЗДИТИвульг., УДЕ́РТИ[ВДЕ́РТИ]діал., УДРА́ТИ[ВДРА́ТИ]діал., МОЛОСНУ́ТИдіал., ТЕЛЕ́ХНУТИдіал., ВАЛЬНУ́ТИдіал., ГРЯ́НУТИдіал., ШЕМЕНУ́ТИдіал., ФРА́СНУТИдіал., ТРА́ХНУТИрозм., УГАТИ́ТИ[ВГАТИ́ТИ]розм., УЛУПИ́ТИ[ВЛУПИ́ТИ] розм., УШКВА́РИТИ[ВШКВА́РИТИ]розм., УШПА́РИТИ[ВШПА́РИТИ]розм., ШКВАРНУ́ТИ[ШКВА́РКНУТИ] розм., УШКВАРНУ́ТИ[ВШКВАРНУ́ТИ]розм., ШАРНУ́ТИрозм., УЖА́РИТИ[ВЖА́РИТИ] розм., ОГРІ́ТИрозм., УГРІ́ТИ, УРІЗАТИ[ВРІ́ЗАТИ], УЧЕСА́ТИ[ВЧЕСА́ТИ]розм., УЧИ́СТИТИ[ВЧИ́СТИТИ]розм., ЧЕСОНУ́ТИрозм., ДОВБОНУ́ТИрозм., СТРУГНУ́ТИрозм., УДЖИГНУ́ТИ[ВДЖИГНУ́ТИ]розм., МОРСНУ́ТИрозм., ЛУ́СНУТИфам., ДРИ́ЗНУТИфам., ДВИГНУ́ТИ[ДВИ́НУТИ]фам., ДВИГОНУ́ТИфам., ЛИГНУ́ТИвульг. (з великою силою); ПОТЯГНУ́ТИ[ПОТЯГТИ́]розм., ВИ́ТЯГНУТИ[ВИ́ТЯГТИ]розм., ХРЬО́ПНУТИрозм.,ХРЯ́ПНУТИрозм.,ХРЯ́СНУТИрозм.,ОПЕРЕЗА́ТИрозм.,УПЕРЕЗА́ТИ[ВПЕРЕЗА́ТИ]розм., ПОЛОСНУ́ТИрозм., ПОЛОСОНУ́ТИпідсил. розм., ОПЕРІ́ЩИТИпідсил. розм., УПЕРІ́ЩИТИ[ВПЕРІ́ЩИТИ]підсил.розм.,УРЕПІ́ЖИТИ[ВРЕПІ́ЖИТИ]підсил. розм. (перев. батогом, різкою, палицею й т. ін., залишаючи довгий слід); ЛЯ́СНУТИ, ПЛЕСНУ́ТИ (долонею, утворюючи ляскіт). Олеся.. легко вдарила Балабуху по плечі: - Та покинь-бо оту люльку та говори зі мною (І. Нечуй-Левицький); Хорунжий люто замахнувся нагаєм на курінного Хліба,.. але Хліб так ударив ланцюгом Хорунжого, що той тільки несамовито зойкнув і упав мертвим (О. Довженко); Думала, що [чоловік] бахне сокирою і воліла, щоби вперед сама загинула (В. Стефаник); Велика дошка впала зверху так близько, що ледве не бабахнула мене по голові (Л. Смілянський); - Ох! ох! ох! - стогнав голова. - Це він! це сатана! як бухнув мене в спину, то в мене з очей так і посипались іскри (І. Нечуй-Левицький); Твердий кулак стукнув Хому просто по зубах і той заїкнувся на півслові (У. Самчук); Двоє малюків теж завелися, мов півники: - Не бризкайся, бо так і дзизну! - Ану дзизни! (О. Гончар); Свиснув нагай по обличчі старого Івана, і зачервоніла кривава рана (Мирослав Ірчан); Пампушка був кинувся до незнайомого, щоб цюкнути його шаблею (О. Ільченко); Випроставши руки, він сунув кулаком у щелепи старшину (С. Васильченко); Підстеріг він мене в темному місці й дав по шиї (Ю. Яновський); Так Турн, Палланта підпустивши, Зо всіх сил келепом мазнув (І. Котляревський); - От я тобі кулаком під дихало змажу, щоб ти не патякав своїм дурним язиком, - насварився хтось із гурту (Григорій Тютюнник); [Тарас:] Як припечатаю, так і спухнеш (І. Микитенко); Звичайно, потурати не слід, - було б таки заїхати по мармизі (А. Головко); - Признаюсь, я з великим би задоволенням зараз з’їздив би вам по пиці (С. Добровольський); Панич якось його чи вскубнув чи вщипнув. А той як виважить руку, як удере його з усього маху по пиці (Панас Мирний); Коли б хто не телехнув із-за вугла по голові (Словник Б. Грінченка); Гринь Воробець хопив за тріпачку, вальнув раз Якима по спині (В. Козаченко); - Отворіт, на милість Бога, отворіт! - закричала стара і з цілим розмахом грянула собою о двері колиби (І. Франко); Та в тій хвилі Осел як не замахне ногою, як не фрасне Вовка копитом у зуби (І. Франко); - Та трахни його, Артеме, щоб знав, як! (А. Головко); Григорій з розгону вгатив його кулаком в обличчя (М. Стельмах); Зірвав [благочинний] з гвіздка кадильницю і, розмахнувши нею до свисту, влупив отця Олександра по голові (І. Микитенко); - Якби таким [києм] хоч один раз ушкварити твого дурного батька, так він би і з місця не піднявся (Г. Квітка-Основ’яненко); Тут лейтенант як вшпарить по гітлерівцях з одного боку, ну, а я з другого (М. Стельмах); Далі огрів [дядько] мене зо всії руки по плечах (Марко Вовчок); - Він як схопиться та як вріже мене у вухо, так, вірите, я аж заточився (Л. Первомайський); - Баран як розженеться, як вчистить у лоб! Вовк - беркиць у яр... (казка); - А може, то такий прийом новий, - Візьмуть і книжкою.. Добряче довбонуть по голові? (В. Еллан); Та як виважить долоню, та як морсне по виду мене (А. Тесленко); Як тільки котрий [наймит] оце розігне спину, то Юруш зараз його лусне нагайкою по спині (І. Нечуй-Левицький); В одну мить, двигнувши ногою одного солдата, вдарив [чоловік] другого навідліг кулаком і кинувся тікати (І. Микитенко); Мов коліном хто у груди двигонув (Г. Хоткевич); Юрко.. лигнув Вітьку ногою і все ж таки заліз у бричку першим (О. Сизоненко); [Настя:] Мартине, відчепись! Бо єй-богу, качалкою по спині потягну (І. Карпенко-Карий); Батько.., не знайшовши різки, Дрючком Хведька разів із шість оперезав! (П. Гулак-Артемовський); - Ніхто не зачепить тебе, ніхто нагайкою не полосне по спині (М. Стельмах); Прибіг Хома.. і, не говорячи ні слова, вперіщив Гната батурою по спині (Григорій Тютюнник); Як я врепіжив його батогом, то він аж скрутився (Словник Б. Грінченка). - Пор. 2. би́ти, 1. штовхну́ти.
УДА́РИТИ[ВДА́РИТИ] (про дзвін, вогнепальну зброю тощо - видати сильний уривчастий звук), СТУ́КНУТИ, ГРЮ́КНУТИ, ГРЯ́КНУТИрозм.; ГРЯ́НУТИ, ТАРА́ХНУТИрозм., ТРА́ХНУТИрозм.,ТОРО́ХНУТИ (перев. про грім); БА́ХНУТИ, БАБА́ХНУТИрозм., ГА́ХНУТИрозм., ГРЮКОНУ́ТИрозм. (про постріл тощо); ЛЯ́СНУТИ, ЛУ́СНУТИ (про ляскучий звук);ЦЮ́КНУТИ, ДВИГНУТИрозм. - Недок.: сту́кати, грю́кати, гря́кати, тара́хкати, тра́хкати, торо́хкати, ба́хкати, га́хкати, бу́хати, га́хати, ля́скати, лу́скати, цю́кати, дви́гати. На дзвіниці святого Петра ударили дзвони (Н. Рибак); Враз вдарив гомін, крик... (М. Коцюбинський); Стукнули шаблі, викрешуючи першу іскру смертельного бою (П. Кочура); В Хомашиному дворі грюкнули засуви (С. Чорнобривець); Грім не гряне - ледачий не встане (прислів’я); Зненацька.. тарахнув страшний вибух (У. Самчук); Двері за спиною трахнули так, ніби Антонові відсікли ноги (Є. Куртяк); Блиснула блискавка, і слідом за нею торохнув грім з такою силою, ніби хотів розтрощити землю (С. Добровольський); Пляшка бахнула, як добра рушниця. Шампанське запінилося у високому келиху (В. Собко); Оглушливо бабахнув постріл (Ю. Мушкетик); Зовсім поруч гахнула міна (Н. Тихий); Як грім грюконе, схопиться, перехрестить себе (Панас Мирний); Тонкий і довгий батіг, як блискавка, звівся і дзвінко ляснув у повітрі (Д. Ткач); Несподівано серед загальної тиші луснув пістолетний постріл (О. Гончар); Цюкнула нова сокира, Раптом серед поля Затряслася, застогнала Молода тополя (С. Руданський); Двигнув грім, покотивши по небесному камінню торохтючу хуру (Є. Гуцало).

Словник фразеологізмів

лу́скати / лу́снути від (зі) смі́ху. Дуже сміятися, реготати. Там, де інші дівчата лускали зо сміху, .. вона соромилася до сліз (О. Кобилянська); Лускали [дівчата] зо сміху, штовхаючи одна одну ліктем (О. Кобилянська); — Мадам Трюше в Ментоні лусне од сміху, як прочитає про цей наш .. вчинок у газетах (І. Нечуй-Левицький).

лу́снути зі зло́сті (з се́рця). Дуже розсердитися. — Нехай тоді Олекса узнає, що я йому родич: сказиться, лусне з серця!.. (С. Васильченко).

лу́скати / лу́снути від (зі) смі́ху. Дуже сміятися, реготати. Там, де інші дівчата лускали зо сміху, .. вона соромилася до сліз (О. Кобилянська); Лускали [дівчата] зо сміху, штовхаючи одна одну ліктем (О. Кобилянська); — Мадам Трюше в Ментоні лусне од сміху, як прочитає про цей наш .. вчинок у газетах (І. Нечуй-Левицький).

лу́снути зі зло́сті (з се́рця). Дуже розсердитися. — Нехай тоді Олекса узнає, що я йому родич: сказиться, лусне з серця!.. (С. Васильченко).

терпе́ць увірва́вся (урва́вся, лу́снув) / урива́ється кому, в кого і без додатка. Хтось не може більше витримувати чого-небудь, остаточно втратив спокій, душевну рівновагу. Та й Давид .. хоч він і дуже погане діло зробив, підпалив,— так же його призведено до того! Нащо ж його стільки кривджено, що вже й терпець увірвався чоловікові! (Б. Грінченко); Минуло п’ять хвилин, десять… Мені вже почало набридати, врешті зовсім увірвався терпець.— Мені, може, зайти пізніше? Товариш Буряк (я знав його прізвище з телефонограми) ніби й не почув мого запитання (Ю. Збанацький); Після катастрофічної повені 1953 року голландському народові терпець урвався (З журналу); Потім я зірвалась до виходу: мій терпець луснув — так я хотіла бачити Чагара (М. Хвильовий); Хима не галасує, не кричить, а тільки вичитує молитви. Вичитує довго, туго вплітаючи в молитву чоловікове ім’я, аж поки йому не уривається терпець (Ю. Мушкетик). ло́пнуло терпі́ння у кого. У мене лопнуло терпіння. “Опам’ятайсь, дурне створіння,— Кажу їй [музі],— з тебе виб’ю лінь я, Не дам спокою!” (В. Мисик).

хоч [ти] лу́сни. 1. За будь-яких обставин, умов; неодмінно, обов’язково. — Як же поляже кармазин, тоді дочку нам подавай, хоч лусни! Не сховаєшся од нас (П. Куліш); Було так: як оце прийдуть жнива, то всіх жінок повигонять на степ жати. І ото як вигонять, .. то .. хоч лусни, а до вечора щоб вижав (Нар. опов.).

2. із запереч. дієсл. Незважаючи ні на які старання, зусилля; ні за яких умов, обставин; нізащо. — Ніяка собака до помочі не стала, хоч ти лусни (Дніпрова Чайка); — Не пущу! Хоч ти тут лусни! (Я. Мамонтов); — Більше того, що дають наші прилади, вони не дадуть, хоч лусни (Ю. Шовкопляс).

хоч [ти] лу́сни. 1. За будь-яких обставин, умов; неодмінно, обов’язково. — Як же поляже кармазин, тоді дочку нам подавай, хоч лусни! Не сховаєшся од нас (П. Куліш); Було так: як оце прийдуть жнива, то всіх жінок повигонять на степ жати. І ото як вигонять, .. то .. хоч лусни, а до вечора щоб вижав (Нар. опов.).

2. із запереч. дієсл. Незважаючи ні на які старання, зусилля; ні за яких умов, обставин; нізащо. — Ніяка собака до помочі не стала, хоч ти лусни (Дніпрова Чайка); — Не пущу! Хоч ти тут лусни! (Я. Мамонтов); — Більше того, що дають наші прилади, вони не дадуть, хоч лусни (Ю. Шовкопляс).

щоб я провали́вся (скази́вся, лу́снув і т. ін.), фам. Уживається як категоричне запевнення, заприсягання в чому-небудь, підтвердження чогось. — Сьогодні приходжу в околоток до сестри,— продовжував Рогов,— а він там. Зразу мені градусник  .. У тебе, каже, кров нормально пульсирує. Чули? Що, кажу, кров? Кров, кажу, здорова, а хворий я животом та диханням. Вигнав, братці, щоб я провалився!.. (О. Довженко).

як [би] батого́м ля́снув (лу́снув), перев. з дієсл. Дуже швидко. Три роки, як батогом ляснув, пішли на школу (Г. Хоткевич); Отак літа спливли… Прожив, як батогом ляснув (М. Зарудний); — Минули роки, як би батогом луснув! — погоджується Михайло (І. Чендей).

як [би] батого́м ля́снув (лу́снув), перев. з дієсл. Дуже швидко. Три роки, як батогом ляснув, пішли на школу (Г. Хоткевич); Отак літа спливли… Прожив, як батогом ляснув (М. Зарудний); — Минули роки, як би батогом луснув! — погоджується Михайло (І. Чендей).

як не лу́сне, зневажл. Гладкий, товстий і т. ін. — Поглянь на нього, чорнобородого — як не лусне! (О. Донченко); // зі сл. мо́рда, пи́ка і т. ін. Сита, гладка, велика і т. ін. Морда як не лусне (Укр.. присл..); “Шия в нього — хоч обіддя гни, пика — як не лусне..!” — кажуть про нього [Федора] дворові (Панас Мирний).

як (мов, на́че і т. ін.) обу́хом лу́снули (хто лу́снув, вульг. хто лигну́в і т. ін.) по голові́ кого і без додатка. Хтось дуже вражений, приголомшений чим-небудь. — Приїхав я вчора .. ні живий ні мертвий, а тут нове лихо. Наче хто обухом по голові луснув (В. Кучер); Чіпка, як почув про діло, мов хто його обухом лигнув по голові (Панас Мирний).

як (мов, на́че і т. ін.) обу́хом лу́снули (хто лу́снув, вульг. хто лигну́в і т. ін.) по голові́ кого і без додатка. Хтось дуже вражений, приголомшений чим-небудь. — Приїхав я вчора .. ні живий ні мертвий, а тут нове лихо. Наче хто обухом по голові луснув (В. Кучер); Чіпка, як почув про діло, мов хто його обухом лигнув по голові (Панас Мирний).