-1-
дієслово недоконаного виду

Словник відмінків

Інфінітив лупи́ти
  однина множина
Наказовий спосіб
1 особа   лупі́мо, лупі́м
2 особа лупи́ лупі́ть
МАЙБУТНІЙ ЧАС
1 особа лупи́тиму лупи́тимемо, лупи́тимем
2 особа лупи́тимеш лупи́тимете
3 особа лупи́тиме лупи́тимуть
ТЕПЕРІШНІЙ ЧАС
1 особа луплю́ лу́пимо, лу́пим
2 особа лу́пиш лу́пите
3 особа лу́пить лу́плять
Активний дієприкметник
 
Дієприслівник
лу́плячи
МИНУЛИЙ ЧАС
чол. р. лупи́в лупи́ли
жін. р. лупи́ла
сер. р. лупи́ло
Активний дієприкметник
 
Пасивний дієприкметник
 
Безособова форма
 
Дієприслівник
лупи́вши

Словник синонімів

БИ́ТИкого (завдавати ударів, побоїв кому-небудь), ПОБИВА́ТИрозм. рідше,МІ́РЯТИкого, перев. чим, розм.,ПИСА́ТИперев. у що, по чому, розм.,ПО́ШТУВАТИкого, перев. чим, розм.,ПРИГОЩА́ТИ[ПРИГО́ЩУВАТИ]кого, перев. чим, розм.,ЧАСТУВА́ТИкого, перев. чим, розм.,ТЯ́ТИ[ТНУ́ТИ]рідше,ТРІ́СКАТИкого, перев. по чому або у що, чим, розм.,ГАМСЕ́ЛИТИпідсил. розм.,ГАТИ́ТИпідсил. розм.,ГЕ́ПАТИпідсил. розм.,ГИЛИ́ТИпідсил. розм.,ГОЛО́МШИТИпідсил. розм.,ГРІ́ТИ підсил. розм.,ДАВА́ТИкому, перев. у що, по чому, підсил. розм.,ДУБА́СИТИпідсил. розм.,ДУ́ТИпідсил. розм.,ДУХОПЕ́ЛИТИпідсил. розм.,КОЛОШМА́ТИТИпідсил. розм.,КРЕСА́ТИпідсил. розм.,КРОПИ́ТИпідсил. розм.,ЛОКШИ́ТИпідсил. розм.,ЛУПИ́ТИпідсил. розм.,ЛУПЦЮВА́ТИпідсил. розм.,ЛУШПА́РИТИпідсил. розм.,ЛУЩИ́ТИпідсил. розм.,МАНІ́ЖИТИпідсил. розм.,МІСИ́ТИпідсил. розм.,МОЛОТИ́ТИпідсил. розм.,МОСТИ́ТИпідсил. розм.,МОТЛОШИ́ТИпідсил. розм.,НАКЛАДА́ТИкому, підсил.розм.,ПЕРІ́ЩИТИпідсил. розм.,ПОЛОСКА́ТИперев. чим, підсил. розм.,ПОТЯГА́ТИ[ПОТЯ́ГУВАТИ]перев. чим, підсил. розм.,ПРА́ТИперев. чим. підсил. розм.,РЕПІ́ЖИТИпідсил. розм.,ПІ́ЖИТИ підсил. розм.,рідше,САДИ́ТИперев. чим, підсил. розм.,СТРИ́ГТИкого, перев. чим, по чому, підсил. розм.,ТІ́ПАТИпідсил. розм.,ТЛУМИ́ТИпідсил. розм.,ТОВКМА́ЧИТИпідсил. розм.,ТОВКТИ́підсил. розм.,ТОЛОЧИ́ТИпідсил. розм.,ТРОЩИ́ТИпідсил. розм.,ЧЕСА́ТИперев. чим, підсил. розм.,ЧОВПТИ́підсил. розм.,ЧУ́ХРАТИпідсил. розм.,ШКВА́РИТИперев. чим, підсил. розм.,ШМАТУВА́ТИпідсил. розм.,ШПА́РИТИперев. чим,підсил. розм.,МО́РСКАТИпідсил. розм.,рідко, БА́НИТИпідсил. діал.,ВАЛИ́ТИпідсил.діал., МОЛОСУВА́ТИпідсил. діал.,ПРАСУВА́ТИпідсил. діал.; ОБКЛАДА́ТИрозм., ОКЛАДА́ТИрозм. (кого, перев. чим - бити кругом, по всій поверхні); СИ́ПАТИкому, перев. що, розм. (часто); ПІДДАВА́ТИчим, розм. (звичайно знизу вгору); ВІДВА́ЖУВАТИкому, що або чим, розм.,ЗАТО́ПЛЮВАТИкому, в що, підсил. вульг.,ОГРІВА́ТИкого, перев. чим, підсил. розм.,ОПЕРІ́ЗУВАТИкого, перев. чим, підсил. розм.,ОПЕРІ́ЩУВАТИкого, перев. чим, підсил., розм.,ЗАЦІ́ДЖУВАТИкому в що, підсил. вульг. (про окремі удари); КУЛА́ЧИТИрозм. (бити кулаком, кулаками); СТУСУВА́ТИрозм., ТАСУВА́ТИрозм., ТУ́ЗАТИ[ТУСА́ТИ]розм. (бити, штовхаючи чим-небудь - звичайно кулаком або ногою); ЧУ́БИТИрозм. (бити, хапаючи за чуба, волосся, а також бити взагалі); ВИТЯГА́ТИ[ВИТЯ́ГУВАТИ]розм. (чим - протягуючи по тілу); ШЛЬО́ПАТИрозм. (злегка бити рукою, долонею, перев. дітей); ПОЛОСУВА́ТИрозм. (залишаючи сліди, рубці у вигляді смуг); ГУЛЯ́ТИпо кому-чому, підсил. розм. (про знаряддя побоїв). Вибачайте, що не вивчив, Бо й мене хоч били, Добре били, а багато Дечому навчили!! (Т. Шевченко); Узяв батько сина побивати, взяла мати тяжко дорікати (В. Стефаник); Андрій міряв лозиною то одного, то другого (С. Васильченко); Кричить [ісправник], біга, мов несамовитий. Яременка в пику пише (Т. Шевченко); - Досить мені, що старший десь воює, а батька старого тут нагаями поштують! (І. Цюпа); Іванка вже не раз частували стусанами під боки, та він не ображався і не лаявся (А. Хижняк); Іван тяв перший, просто в чоло (М. Коцюбинський); Вона не тріскала доньку ложкою по лобі.., а сумирно зітхала (М. Стельмах); - Разом тих панів мостивих, добрим гуртом будете так сильно лупцювати, так дуже духопелити... - Гамселити, - підказав Покиван. - Товкмачити, - підказали з юрби. - Дубасити! - Гріти! Періщити! - Гатити! Молотити! Дубцювати! - Хворостити! Хвоїти! Шпарити! Чухрати! - Окладати! Банити! Пужити! Шмагати! - Трощити! - Гепати! Гилити! Голомшити! Кулачити! Маніжити! Локшити! Потрошити! (О. Ільченко); Павло Гречаний, у подертій сорочці і з розбитою бровою, гатив розкуркулених направо й наліво (Григорій Тютюнник); - Давайте всім і в ніс і в уси (І. Котляревський); Вони налітали один на одного, одскакували, падали, вертілися по землі, схоплювались і знову дубасили один одного (Г. Коцюба); - Плітьми мене, шельму, дути! Козацькими нагаями пороти!.. - скрикнув Довбня (Панас Мирний); [Андрій:] То ж хулігани! Обізлилися на Арсена, а підстерегли мене і... давай колошматить. Ледве вирвався! (З. Мороз); Батько зняв із себе пояса, склав його вдвоє і - стій і дивися - кропив Мефодя (Б. Харчук); Як назбігалося людей!.. Давай локшити вовка (О. Іваненко); Голова й десяцький перелякались... Вони думали, що з-під мосту вискакують дідьки та луплять їх по спині (І. Нечуй-Левицький); - Добре, синку. Отак лупцюй кожного, як мене колотив (О. Довженко); А малеча-хлопці, ті жаб на березі ще лушпарили (А. Головко); Вони [борці] попускалися один одного і розпирслися по кутах, але капрал не переставав лущити їх держаком, куди тільки міг засягнути (І. Франко); Часто й густо батько його маніжив за це (Панас Мирний); А дрібнота Уже за порогом як кинеться по улицях, Та й давай місити Недобитків православних, А ті голосити (Т. Шевченко); [Гаврило:] Братія запорозька, хто з вас не пропивав у житті своєму штанів і сорочок, нехай той бере кия і починає мене, грішного, молотити (О. Корнійчук); Ох же ж і мостили їх [панів]! Ой, по тім’ю стукали! На наших гвинтівочках чукикали, чукали (П. Тичина); Витарабанившися [вилізши] на Сука, толочив [Лемко] його ногами, як баба капусту в бочці або жвавий парубок сіно на оборозі, мотлошив бідака (С. Ковалів); Демонстранти змішались і тікали. Їх наздоганяли, накладали в потилицю, накручували вуха (Ю. Смолич); Не добігши одне до одного, вони [півні] злітають угору, ..відчайдушно періщать один одного розчепіреними крильми (Є. Гуцало); Хлопець зривається бігти до корів, за ним конем економ, полоще його нагаєм (С. Васильченко); Потягає [вартовий] його кілька разів тройчаткою, той хрипить, заціпивши зуби (Леся Українка); На його руках, плечах і ногах сиділи три сильні драби, а два інші прали канчуками (І. Франко); Ауер налетів на нього і почав чесати шомполом вздовж і впоперек. Пальоха вигинався, ховав голову, нахилявся вперед. А Ауер товк його ногами, чимдуж репіжив, поки припер до стіни (А. Хижняк); Колісник гукав.., аж вікна бряжчали, за що його кума раз по раз садила кулаком у спину (Панас Мирний); Він був страшніший од сержанта, Бо всіх за все по спині стриг (І. Котляревський); - А Мартина торік не тіпав на леваді той паршивий Комлик? Спасибі, люди розборонили, а то на місці поклав би... (Г. Коска); - Серце б’ється, живий, - відповів перший. - Видно, гадюки ті ногами його товкли: весь одяг і обличчя в піску (Ю. Шовкопляс); Хазяйка видалась мені справжнісінькою відьмою. Щоранку вона трощить дітей чим попало (П. Колесник); Човпуть його, мов дурного (Номис); Хомиха кожен день свого Хому чухрала (Л. Боровиковський); Ядзя лежала на землі, а верх неї Катруся і зі всіх боків обкладала її кулаками (Н. Кобринська); - Жерти так умієте? - і шпурляла [мачуха] якоюсь ломакою услід за чоловіком, а пасербиці сипала запотиличниками (Г. Хоткевич); Корж методично відважував йому замашні стусани (З. Тулуб); Юра розмахується і з усієї сили затоплює Васюті в пику так, що Васюта падає (Ю. Смолич); Старий, побачивши Свирида і сина, мовчки стає проти них, мовчки підіймає палицю і огріває нею Тимофія по плечі (М. Стельмах); Вхопили того бурсака за патли, виволокли з кадовба, давай його.. стусувать (О. Стороженко); Жандарми кинулись гуртом на матроса. Вони схопили його, .. почали тасувати кулаками й ногами (О. Досвітній); Добре зодягнений воєводський дозорець.. ногами тусав якусь дівчину (І. Ле); - Ми Галю від того шибеника [Василя] одняли. Надушив її та й чубить (Панас Мирний); Козак.. бере в руки кий і витягає ним по плечах свого ж товариша, коли він чим завинив (П. Панч); Він не чув, як по спині гуляв З усіх сил володарський канчук (П. Грабовський). - Пор. 1. поби́ти, 2. уда́рити, 1. шмага́ти, 1. штовха́ти.
ВИСИ́ДЖУВАТИ (про птахів - сидячи на яйцях, плодити пташенят), ВИВО́ДИТИ, НАСИ́ДЖУВАТИ, ВИЛУ́ПЛЮВАТИ, ЛУПИ́ТИрозм. - Док.: ви́сидіти, ви́вести, насиді́ти, ви́лупити, налупи́ти. Зозуля.. не в’є гнізда, не висиджує писклят (В. Гжицький); Чорногузи щороку там [у гнізді на димарі] виводили своїх малят (М. Томчаній); Відкладені самкою [ківі] яйця насиджує переважно самець (з посібника); Квочка.. давно вилупила курчат (О. Донченко); Нанесла [качка] яєчок, вкрила гніздечко пухом і сіла на яєчка лупити каченята (Остап Вишня).
ЗДИРА́ТИрозм. (брати за що-небудь дуже високу плату), ДЕ́РТИрозм.,ЛУПИ́ТИфам.,ЛУ́ЩИТИфам. - Док.: зідра́ти, зде́рти, злупи́ти, злу́щити. Супрун лише на мить насупив брови: чи не забагато дере [за сережки] з нього баба (М. Стельмах); Ори і засівай лани, Коси широкі перелоги, І грошики за баштани лупи - та все одкинеш ноги! (П. Гулак-Артемовський); - Їм [панам] що?.. Лущитимуть з нас грошики та й ні гадки! (Панас Мирний).
Ї́СТИ (приймати їжу), СПОЖИВА́ТИ, ЗАЖИВА́ТИ, ЖИВИ́ТИСЯ, УЖИВА́ТИ[ВЖИВА́ТИ] розм.,ПОЖИВЛЯ́ТИСЯрозм.,ПОЖИВА́ТИрозм.,КУСА́ТИрозм.,ЖУВА́ТИрозм.,ірон.,РЕМИГА́ТИвульг.,ТРАПЕЗУВА́ТИзаст., жарт., ірон.,ЗАЇДА́ТИдіал.,ХАРЧУВА́ТИдіал.,ГА́МАТИ[ГА́МКАТИ]дит.,Ї́СТОНЬКИнезм. пестл., дит.,Ї́СТОЧКИнезм. пестл., дит.; ПРИПАДА́ТИдо чого;НАМИНА́ТИрозм.,УМИНА́ТИрозм.,МОЛОТИ́ТИрозм.,ВБИРА́ТИ[УБИРА́ТИ]розм.,УКЛАДА́ТИ[ВКЛАДА́ТИ] розм.,УТИРА́ТИ[ВТИРА́ТИ] розм.,РУБА́ТИрозм.,ТЬО́ПАТИрозм.,МОТА́ТИфам., ЖЕ́РТИвульг., ЛУПИ́ТИвульг.,ЛО́ПАТИвульг., ТРІ́СКАТИвульг.,ТРОЩИ́ТИвульг., ЗАЖИРА́ТИвульг., ЗЖИРА́ТИвульг.,НАВЕРТА́ТИвульг.,ПЕ́РТИвульг.,ГАТЕЛИ́ТИфам.,ПРАСУВА́ТИфам.,ЗАТИРА́ТИдіал.,ТЛИ́ТИрозм. (жадібно, багато, не відриваючись); КОВТА́ТИрозм.,ГЛИТА́ТИрозм.,ХЛИСТА́ТИрозм., ТЬО́ПАТИрозм. (перев. ложкою рідку страву), ЛИГА́ТИвульг. (поспіхом, не жуючи); ПОЇДА́ТИ, ПІДМІТА́ТИрозм.,ПОГЛИНА́ТИрозм.,ПРОГЛИНА́ТИрозм.,ПОЖИРА́ТИвульг.,ПРОЖИРА́ТИрозм.вульг. (жадібно, повністю); ПІДЖИ́ВЛЮВАТИСЯ[ПІДЖИВЛЯ́ТИСЯ]розм.,ПІДКРІ́ПЛЮВАТИСЯ[ПІДКРІПЛЯ́ТИСЯ]розм.,ПОКРІПЛЯ́ТИСЯрозм.,ПІДСИ́ЛЮВАТИСЯрозм. (трохи); ЧА́ВКАТИрозм.,ЧВА́КАТИрозм.,ЧВАКОТІ́ТИрозм.,ЧВЯ́КАТИрозм. (їсти, голосно прицмокуючи губами). - Док.: з’ї́сти, спожи́ти, зажи́ти, поживи́тися, ужи́ти[вжи́ти], пожи́ти, укуси́ти[вкуси́ти], зжува́ти, зремиґа́ти, заї́сти, га́мнути[га́мкнути], зага́мати[зга́мати][зга́мкати], припа́сти, ум’я́ти[умня́ти], умолоти́ти[вмолоти́ти], вбра́ти[убра́ти], укла́сти[вкла́сти], уте́рти[вте́рти], зруба́ти, змота́ти, убга́ти[вбга́ти], зже́рти, злупи́ти, зло́пати, поло́пати, стрі́скати, строщи́ти, заже́рти, зже́рти, наверну́ти, спе́рти, проковтну́ти, злига́ти, пої́сти, підмести́, поглину́ти, проглину́ти, поже́рти, проже́рти, підживи́тися, підкріпи́тися, покріпи́тися, підси́литися. Кажуть сусіди, що тут ходили, - її сім’я все макуху їла і стала примішувати бадилля, назбиране з осені (В. Барка); Широко живеш, Мар’яне: ковбасу споживаєш! (М. Стельмах); Вона сиділа у своїй скромній світличці.. й заживала проскурку (М. Коцюбинський); Декотрі шукають затінку, інші виймають харчі й живляться (Леся Українка); Бий, жінко, ціле яйце в борщ: хай пан знає, як хлоп уживає! (прислів’я); Малому було все байдуже: аби поживився, виспався, скупався, він більше і не бажав (О. Маковей); Поживай Хведьку, то хрін, то редьку (М. Номис); За годинки поспішали люди з роботою, щоб було що і самому кусати і вивезти лишнє на продаж (Панас Мирний); Дика коза унадилась до чоловіка в город капусту жувати (казка); Балоун ремиґав партику солдатського хліба (переклад С. Масляка); Отаман сіда на покуті, а там з ним і козаки, та й починають трапезувати (О. Стороженко); Вона набрала повний рот порічок і почала їх преспокійно заїдати (О. Кобилянська); Майстер скінчив свою роботу і харчував колостола (Марко Черемшина); Жінка сало гамнула та на кота звернула (М. Номис); І їстоньки - не їм, і питоньки - не п’ю, Та виглядаю все Зозуленьку мою (Л. Глібов); [Квасилиха:] Їсточки вже так скортіло, аж тім’ячко болить... (М. Кропивницький); Грицько.. хотів припасти до бублика.., але зупинивсь (Б. Грінченко); Я собі сидів за столом, вряди-годи прислухався до лотокового шуму жіночих голосів і наминав смачні страви (Є. Гуцало); Він видудлив молоко, умняв булочку (Ю. Яновський); Умолотити тарілку борщу; Рябку й не сниться, не верзеться.. Що вовк ягнят, а тхір курчаток убирає (П. Гулак-Артемовський); Він собі спродав глину та пригощається десь у молодиці, укладає пухкенькі вареники з вишнями (О. Гончар); - А як він живе, ви знаєте? Чому він суху картоплю на обід рубає, ви знаєте? (В. Собко); - Як мотає? Наче три дні не їв (С. Васильченко); Устав хазяїн, сів - жере, аж чавка... (збірник "Україна сміється"); [Євфросина:] Тепер люде стали багато їсти. Наша Химка як почне лупити, то за один раз укладе в копи з борщем цілий хліб (І. Нечуй-Левицький); - Лопай, нечиста сило! Тільки йому й робити, що цілісінький день їсть (а лопав здорово) та спить (О. Стороженко); - Ти от поїхав у місто, краватки носиш, а гнойку понюхати боїшся, хоча сало любиш тріскати (Григір Тютюнник); Черва.. так то їла листя, а то вже гіллячки трощить (Остап Вишня); Зажер усе, нічого не зіставив (Словник Б. Грінченка); Гусінь капусту зжерла; - Таких панів, що бублик у руці держить, а чорну луску хліба прасує, - знаємо! (Г. Косинка); Панотець затирав сметану з свіжим сиром (А. Свидницький); - Було не тлити весь ранок, було собі лишати й на вечір! - сказав дід Панько (І. Франко); Йому б оце лежати на печі, та вареники ковтати, та люльку смоктати (З. Мороз); Тут з салом галушки лигали, Лемішку і куліш глитали (І. Котляревський); Учивсь [Гриць] дуже добре, а їв у бурсі дійсно геніально.. Поїдав не тільки свої порції, але й товаришів (О. Маковей); З їжі підмів все, що знайшлося у Валета на кухні (П. Дорошко); Ще пес не встиг поглинути недоїдків, а Майстри вже збираються кудись (Ю. Збанацький); Він [Хо] присунув до себе страви й узявся їх проглинати (Ю. Смолич); Пес пожирає пиріг, витягає довженную спину.., печеру усю затуляє (М. Зеров); Та я тоту бурішечку гірко прожираю, Варениці на полиці, на них позираю (коломийка); Поки вчителька підживлялася, сторожиха стояла коло дверей, уважно розглядаючи її (М. Коцюбинський); Вони так не дуже поспішалися до шахти й устигли дома гарненько підкріпитись (С. Черкасенко); Всі.. покріпилися їдою на тому самому місці, де вчора вечері заживали (переклад М. Лукаша); Всю дорогу вона чавкала смажену курку (П. Панч); Чвакати паляницю. - Пор. 1. ковта́ти, 1. спожива́ти, 1. харчува́тися.
ОБДИРА́ТИ (знімати із забитої тварини шкуру), ЗДИРА́ТИ, ОБЛУ́ПЛЮВАТИ, БІЛУВА́ТИ, ОББІЛО́ВУВАТИ, ЛУПИ́ТИ, ЗЛУ́ПЛЮВАТИ. - Док.: обде́рти, обідра́ти, зде́рти, облупи́ти, оббілува́ти, побілува́ти, злупи́ти. Звіра витягнено і обдерто зі шкіри (І. Франко); Рубали мисливці забитих тюленів і здирали з них шкури із салом (М. Трублаїні); Одпріг [дурень] драбинчасту [конячину] та.. узяв та й зарізав її, далі облупив, перекинув через плече шкуру та й потяг собі пішки (О. Стороженко); Нагіллі дуба два дебелі браконьєри підвісили щойно вбиту косулю і вже почали її білувати, здирати шкуру (О. Бердник); Нарешті Юрко оббілував.. кроля (С. Чорнобривець); Стали [верблюди] й давай ревіти, неначе тут шкури лупили із них живцем (О. Гончар); Піймавши барана, спокійно Вівчарі, Линтвар злупивши, потрошили (Л. Боровиковський).
СТРІЛЯ́ТИ (робити постріл, постріли з вогнепальної зброї), БИ́ТИ, ПАЛИ́ТИрозм.,СМАЛИ́ТИпідсил. розм.,ЛУПИ́ТИпідсил. розм.,ЧЕСА́ТИпідсил. розм., ГАТИ́ТИпідсил. розм.,ДОВБА́ТИпідсил. розм.,ДОВБТИ́підсил. розм. (уперто й методично - перев. з гармат); СТРОЧИ́ТИ, ТАТА́КАТИрозм., ТА́КАТИрозм., ТАТА́ХКАТИрозм. (з кулемета, автомата); СТУ́КАТИ (неголосно, на відстані); СТУГОНІ́ТИ (безперервно і сильно); ПОСИЛА́ТИ (із сл. куля, снаряд і т. ін.). - Док.: ви́стрелити, стре́льнути[стрі́льну́ти], уда́рити[вда́рити], ви́палити, лу́пнути, чесну́ти, чесону́ти, вгати́ти, довбну́ти, довбону́ти, пальну́ти, палахнутирозм.прострочи́ти, тата́кнути, тата́хнути, сту́кнути, посла́ти. Вдалині стріляє білими димками швидкострільна гармата крейсера (Ю. Яновський); - Як на війні було: стрілянина, з гармат же били, як барикади розбивали (А. Головко); [Кряж:] То я тоді, як смеркло, запріг коней, викликав Ганю, закутав її в бурку і - по конях..! Вискочив її батько, спустив собаку з ланцюга, схопив берданку і давай по мені смалити (М. Зарудний); Зенітки луплять, шум такий (С. Воскрекасенко); - Як почнуть артпідготовку - кожна батарея знає, по якому [доту] їй ціляти. Та по тому, а та по тому, гатитиме йому в лоба, аж поки він і не лусне! (О. Гончар); З лісу строчив без кінця кулемет (В. Сосюра). - Пор. 2. ба́хнути.

Словник фразеологізмів

лупи́ти [свої́] о́чі, фам. 1. на (рідше в) кого—що і без додатка. Пильно дивитися на кого-, що-небудь, вдивлятися в кого-, що-небудь, розглядати когось, щось. Луплю очі на книжку: ..що воно за книжка! (С. Васильченко); І лупить Чіпка свої очі в темну темноту (Панас Мирний). лупи́ти ба́лухи, вульг. Вона [Варя] аж цвіте, коли на неї хтось з чоловіків балухи лупить (Я. Гримайло).

2. Марно витрачати час; байдикувати. лупи́ти баньки́, вульг. — А ви чого баньки тут лупите? — визвірився на стетерілих хлопців Дришпак (І. Головченко і О. Мусієнко).

лупи́ти [свої́] о́чі, фам. 1. на (рідше в) кого—що і без додатка. Пильно дивитися на кого-, що-небудь, вдивлятися в кого-, що-небудь, розглядати когось, щось. Луплю очі на книжку: ..що воно за книжка! (С. Васильченко); І лупить Чіпка свої очі в темну темноту (Панас Мирний). лупи́ти ба́лухи, вульг. Вона [Варя] аж цвіте, коли на неї хтось з чоловіків балухи лупить (Я. Гримайло).

2. Марно витрачати час; байдикувати. лупи́ти баньки́, вульг. — А ви чого баньки тут лупите? — визвірився на стетерілих хлопців Дришпак (І. Головченко і О. Мусієнко).

лупи́ти / полупи́ти зу́би. 1. грубо. Сміятися, реготати. — Нічого зуби лупить. Я, може, смерть перед собою бачив (Григорій Тютюнник).

2. з ким і без додатка, жарт. Проводити час у веселих розмовах з ким-небудь; розмовляти. Не швидко прибіг лакей на генеральшин крик. Не де ж він був, як не лупив зуби з Уляною (Панас Мирний); Можна й біля ґанку зуби полупити (Ю. Збанацький).

лупи́ти [свої́] о́чі, фам. 1. на (рідше в) кого—що і без додатка. Пильно дивитися на кого-, що-небудь, вдивлятися в кого-, що-небудь, розглядати когось, щось. Луплю очі на книжку: ..що воно за книжка! (С. Васильченко); І лупить Чіпка свої очі в темну темноту (Панас Мирний). лупи́ти ба́лухи, вульг. Вона [Варя] аж цвіте, коли на неї хтось з чоловіків балухи лупить (Я. Гримайло).

2. Марно витрачати час; байдикувати. лупи́ти баньки́, вульг. — А ви чого баньки тут лупите? — визвірився на стетерілих хлопців Дришпак (І. Головченко і О. Мусієнко).

здира́ти (зніма́ти, здійма́ти, лупи́ти і т. ін.) / зідра́ти (зня́ти, здійня́ти, злупи́ти і т. ін.) шку́ру (по три шку́ри, сім шкур і т. ін.) з кого і без додатка. 1. Оббирати кого-небудь; визискувати, експлуатувати. Вони [поміщики] здирали по три шкури з українського селянина (І. Цюпа); — Вони [багачі] на людей капкани ставлять, як на вовка. Спіймавсь,— здеруть із тебе шкуру, оббілують дочиста, а те, що їм непотрібне, викинуть в гній (М. Коцюбинський); — Прийдуть до нього [багатія] селяни зерна позичать, меду на кутю дасть, а прийдеться до віддачі — десяту шкуру здере (Григорій Тютюнник); Все думав: “Та й жартівливий же який наш пан, пошли йому, Боже, здоров’я — жартуючи й шкуру здійме!(Панас Мирний); // Брати високу плату за щось. Князь був на торговищі, скаржились-бо йому новгородці, що купці захожі луплять по три шкури за все (П. Загребельний); — Яка ваша ціна? — Шкури не здеру. Християнин же я. Думаю, що вам не першина чути, які ціни на такі куски [землі] (У. Самчук).

2. Нещадно бити, карати когось. Скільки знали Протасія, він усе робив не так, як люди... Ще малим здирав із нього шкуру батько за оту віслячу упертість (А. Дімаров); [Ївга:] Приходь, Мусієчку, голубчику, любий! [Мусій:] Та я б на крилах радий летіти, дак коли ж Мартин сказав, що й шкуру здере (Б. Грінченко); Закипіло в мене серце — сім шкур би з них зідрав за таку шкоду (Григорій Тютюнник).

лупи́ти [свої́] о́чі, фам. 1. на (рідше в) кого—що і без додатка. Пильно дивитися на кого-, що-небудь, вдивлятися в кого-, що-небудь, розглядати когось, щось. Луплю очі на книжку: ..що воно за книжка! (С. Васильченко); І лупить Чіпка свої очі в темну темноту (Панас Мирний). лупи́ти ба́лухи, вульг. Вона [Варя] аж цвіте, коли на неї хтось з чоловіків балухи лупить (Я. Гримайло).

2. Марно витрачати час; байдикувати. лупи́ти баньки́, вульг. — А ви чого баньки тут лупите? — визвірився на стетерілих хлопців Дришпак (І. Головченко і О. Мусієнко).

здира́ти (зніма́ти, здійма́ти, лупи́ти і т. ін.) / зідра́ти (зня́ти, здійня́ти, злупи́ти і т. ін.) шку́ру (по три шку́ри, сім шкур і т. ін.) з кого і без додатка. 1. Оббирати кого-небудь; визискувати, експлуатувати. Вони [поміщики] здирали по три шкури з українського селянина (І. Цюпа); — Вони [багачі] на людей капкани ставлять, як на вовка. Спіймавсь,— здеруть із тебе шкуру, оббілують дочиста, а те, що їм непотрібне, викинуть в гній (М. Коцюбинський); — Прийдуть до нього [багатія] селяни зерна позичать, меду на кутю дасть, а прийдеться до віддачі — десяту шкуру здере (Григорій Тютюнник); Все думав: “Та й жартівливий же який наш пан, пошли йому, Боже, здоров’я — жартуючи й шкуру здійме!(Панас Мирний); // Брати високу плату за щось. Князь був на торговищі, скаржились-бо йому новгородці, що купці захожі луплять по три шкури за все (П. Загребельний); — Яка ваша ціна? — Шкури не здеру. Християнин же я. Думаю, що вам не першина чути, які ціни на такі куски [землі] (У. Самчук).

2. Нещадно бити, карати когось. Скільки знали Протасія, він усе робив не так, як люди... Ще малим здирав із нього шкуру батько за оту віслячу упертість (А. Дімаров); [Ївга:] Приходь, Мусієчку, голубчику, любий! [Мусій:] Та я б на крилах радий летіти, дак коли ж Мартин сказав, що й шкуру здере (Б. Грінченко); Закипіло в мене серце — сім шкур би з них зідрав за таку шкоду (Григорій Тютюнник).

здира́ти (зніма́ти, здійма́ти, лупи́ти і т. ін.) / зідра́ти (зня́ти, здійня́ти, злупи́ти і т. ін.) шку́ру (по три шку́ри, сім шкур і т. ін.) з кого і без додатка. 1. Оббирати кого-небудь; визискувати, експлуатувати. Вони [поміщики] здирали по три шкури з українського селянина (І. Цюпа); — Вони [багачі] на людей капкани ставлять, як на вовка. Спіймавсь,— здеруть із тебе шкуру, оббілують дочиста, а те, що їм непотрібне, викинуть в гній (М. Коцюбинський); — Прийдуть до нього [багатія] селяни зерна позичать, меду на кутю дасть, а прийдеться до віддачі — десяту шкуру здере (Григорій Тютюнник); Все думав: “Та й жартівливий же який наш пан, пошли йому, Боже, здоров’я — жартуючи й шкуру здійме!(Панас Мирний); // Брати високу плату за щось. Князь був на торговищі, скаржились-бо йому новгородці, що купці захожі луплять по три шкури за все (П. Загребельний); — Яка ваша ціна? — Шкури не здеру. Християнин же я. Думаю, що вам не першина чути, які ціни на такі куски [землі] (У. Самчук).

2. Нещадно бити, карати когось. Скільки знали Протасія, він усе робив не так, як люди... Ще малим здирав із нього шкуру батько за оту віслячу упертість (А. Дімаров); [Ївга:] Приходь, Мусієчку, голубчику, любий! [Мусій:] Та я б на крилах радий летіти, дак коли ж Мартин сказав, що й шкуру здере (Б. Грінченко); Закипіло в мене серце — сім шкур би з них зідрав за таку шкоду (Григорій Тютюнник).