-1-
іменник жіночого роду

Словник відмінків

відмінок однина множина
називний личи́на личи́ни
родовий личи́ни личи́н
давальний личи́ні личи́нам
знахідний личи́ну личи́ни
орудний личи́ною личи́нами
місцевий на/у личи́ні на/у личи́нах
кличний личи́но* личи́ни*

Словник синонімів

ЛИЧИ́НА (удавана зовнішність людини), МА́СКАчого,МАШКАРА́. Рік служби у почтах Потоцького навчив його носити личину (З. Тулуб); Він знову натягнув на обличчя маску серйозності й стривоженості і вийшов з роздягальні (В. Собко); [Надія:] Пригадайте, як ви, відкинувши машкару набік, жбурляли в нього брудом! (О. Левада).
НЕГІ́ДНИК (безчесна, підла людина), МЕРЗО́ТНИК, ПОГА́НЕЦЬпідсил. розм.,ПАРАЗИ́Тпідсил. розм.;ПІДЛО́ТНИК, ЛИЧИ́НА, ГАДЮ́КА, ГАД, ГА́ДИНА, ЗМІЯ́, ЗМІЙ, ЗМІЮ́КАпідсил. (лайл. і зневажл. - про злу, підступну людину); КА́ПОСНИКрозм.,ПА́КОСНИК[ПА́КІСНИК]розм. (той, хто робить негідні, безчесні вчинки); ПА́ДЛО, ПАДЛЮ́КА, ПАРШИ́ВЕЦЬ, ПАСКУ́ДА, ПАСКУ́ДНИК, ПЛЮГА́ВЕЦЬ, СОБА́КА, ПЕС, СТЕ́РВО, СУПОСТА́Тзаст.,ШИ́БЕНИКзаст. (ужив. як лайливе слово); СВИНЯ́лайл.,СВИНЮ́КА[СВИНЯ́КА]підсил. лайл. (про непорядну, нечемну, невдячну людину); ЛЕДА́ЩО, БЕЗБО́ЖНИК, НЕ́ХРИСТ, БУСУРМА́Н[БУСУРМЕ́Н], НЕВІ́РА, НЕДО́ВІРОК, НЕЧЕСТИ́ВЕЦЬ, БАЙСТРЮ́К, БАЙСТРЯ́, БАРБО́С, БОСЯ́К (ужив. лайливо щодо людини, поведінка, вчинки якої сприймаються негативно, несхвально, - з метою образити її, показати свою зневагу до неї). На другій дільниці якийсь бригадир шахрайські приписки в нарядах робив. Мерзотник - і все! Ну і що ж? Через оцих негідників я маю на весь світ дивитися крізь темне скельце? (С. Журахович); - А тобі ріже око, що я чужу людину в хату прийняв? А з ким мені жити, коли в мене син - поганець? (Григорій Тютюнник); - Чого ж ви, кажу, одразу його не поклали? "Ліжок не вистачає..." Серця в тебе не вистачає, а не ліжок! ..Нема нікому й поскаржитись на них, паразитів... (О. Гончар); Якась-таки личина донесла комендантові (Ю. Збанацький); [Олекса:] Не козак ти, не лицар! Ти гадюка, злодій ти!! (С. Васильченко); - То ти знущаєшся з мене, гад?! - прошепотів Іван Ілліч (Є. Гуцало); - Топись, топись, одною гадиною менше буде, - припрошувала її з берега Орися (Григорій Тютюнник); [Лукерія Степанівна:] Іч, яку зміюку вивчили собі на радість! (М. Кропивницький); - Пакосник ти паскудний! Плюгавець! Загладиш ти в нас сьогодні увесь сором, що наробив товариству (П. Куліш); - Ах ти ж падло заморське! Ах ти ж... - і жінка сказала все, що думала про цього німця (О. Ільченко); - Аж дивно, як це я раніше не зрозуміла, що ви падлюка (В. Собко); - Ти тямиш, паршивцю, що говориш?! - одним краєм прикусив зуби Созоненко (М. Стельмах); Кругом паскуда! Чому ж його не так зовуть! Чому на його не плюють? Чому не топчуть!! (Т. Шевченко); - Що ж сей паскудник учинив? - став ізнов глаголати батько Пугач до громади (П. Куліш); - Собака, - вилаявся дід і блиснув своїми.. очима у бік уланів (Д. Бедзик); По наших землях не блукати псам, Хижацькому поріддю вбивства й зради (М. Бажан); - Краще вмерти героєм, аніж стервом жити, зрадивши вітчизну (І. Ле); - І на оновленій землі Врага не буде, супостата (Т. Шевченко); Як зобачила [молодиця] дядька Володька, зірвалась з місця, наче її полум’я обхопило: - ..Шибеник! Злодюга! (Марко Вовчок); - Свиня, - кинув він Гнатові, коли вони від’їхали на бокову стежку. - Отакого старого чоловіка - і то не пожалів (Григорій Тютюнник); Сказали б раніше, нізащо Ніхто б не повірив, що ти, Онищенко Климе, ледащо, У зрадники можеш піти! (Л. Первомайський); - Хай знають, нехристи, де правда! Коли вона є, то для всіх хай буде рівна (Панас Мирний); - Ванюшко, що ж це ти, бусурмане, цураєшся дядька Ларивона?.. (В. Логвиненко); Назустріч дідусь ідесумний-сумний, пішки повертається до себе..: "Якийсь недовірок велосипед украв.." (О. Гончар); На тій Україні.. Байстрюки Єкатерини Сараною сіли (Т. Шевченко); [Дуга (виймає складену вчетверо листівку):] Ось... Якийсь барбос на тинах порозклеював (Ю. Мокрієв); За хвилю виносить [Прокіп].. сідло і.. мчить у Троянівку, щоб не спати в одній хаті з таким босяком, як Тимко (Григорій Тютюнник). - Пор. безсоро́мник, на́волоч, недо́людок.
ПРИКРИТТЯ́ (те, що відвертає увагу від чогось, приховує суть чогось), ПО́КРИВ, ШИ́РМАрозм. - Бачу, що зовнішня краса - лише лаштунки сцени, прикриття чогось втаємниченого... (О. Бердник); [Єпископ:] Вчинив ти, може, яку оману, ймення Боже взявши собі за покрив? (Леся Українка); Щось на те заноситься, що вся ота затія з легальною газетою була лише ширмою для інших їхніх цілей (Ірина Вільде). - Пор. 1. личи́на.

Словник фразеологізмів

лиха́ (бі́сова, вра́жа і т. ін.) личи́на. 1. лайл. Недобра, підступна і т. ін. людина або інша істота. [Личак:] А я, розумієш, так думаю: Загуба чи не Загуба, а якась лиха личина в нашій окрузі завелася.., хтось комору запалив (Я. Мамонтов); — Ач, меле, бісова личина! — аж хмуриться дехто. Та Невкипілий уже подибав до іншого гурту (А. Головко); [Настуся:] Та пропадай, вража личина! Коли б вже й давно щез! (Г. Квітка-Основ’яненко); — Ну покинь хлипати, нехай краще та вража личина хлипає, котра тебе зобидила (Л. Письменна); Скріпивсь [хлопчина], стоїть, як твердий дуб, І жде, яка то зла личина Йому пом’яти хоче чуб (І. Котляревський); Поки пташка літає і корму добуває, зозуленя повикидає усіх маленьких пташенят з гнізда.. Отаку катавасію в чужому гнізді окаянна личина робить (А. Хижняк); Хитра лукава личина. Ой, хитрюща! (О. Ковінька); // грубо. Уживається для вираження незадоволення ким-небудь, досади, обурення з якогось приводу; погань. [Сагайдак (зриваючи п’явки):] Десять років не був у вас. Тоді чи не було їх, чи не помічав. Бісові личини… (Л. Дмитерко). бі́сова личи́нка. — Та, йди-бо, бісова личинко! Бандите клятий! (М. Хвильовий).

2. жарт. Уживається для вираження задоволення, захоплення ким-, чим-небудь і т. ін. — Люблю й я смажене сало. Держиш його на вогні, а воно, лиха личина, шкварчить, та на паляницю тільки кап, кап (Остап Вишня); — Марто… — Ще не забувся, як мене звати? — дивується дівчина.— Ну й бісова ти личина, — похитує головою (М. Стельмах).

лиха́ (бі́сова, вра́жа і т. ін.) личи́на. 1. лайл. Недобра, підступна і т. ін. людина або інша істота. [Личак:] А я, розумієш, так думаю: Загуба чи не Загуба, а якась лиха личина в нашій окрузі завелася.., хтось комору запалив (Я. Мамонтов); — Ач, меле, бісова личина! — аж хмуриться дехто. Та Невкипілий уже подибав до іншого гурту (А. Головко); [Настуся:] Та пропадай, вража личина! Коли б вже й давно щез! (Г. Квітка-Основ’яненко); — Ну покинь хлипати, нехай краще та вража личина хлипає, котра тебе зобидила (Л. Письменна); Скріпивсь [хлопчина], стоїть, як твердий дуб, І жде, яка то зла личина Йому пом’яти хоче чуб (І. Котляревський); Поки пташка літає і корму добуває, зозуленя повикидає усіх маленьких пташенят з гнізда.. Отаку катавасію в чужому гнізді окаянна личина робить (А. Хижняк); Хитра лукава личина. Ой, хитрюща! (О. Ковінька); // грубо. Уживається для вираження незадоволення ким-небудь, досади, обурення з якогось приводу; погань. [Сагайдак (зриваючи п’явки):] Десять років не був у вас. Тоді чи не було їх, чи не помічав. Бісові личини… (Л. Дмитерко). бі́сова личи́нка. — Та, йди-бо, бісова личинко! Бандите клятий! (М. Хвильовий).

2. жарт. Уживається для вираження задоволення, захоплення ким-, чим-небудь і т. ін. — Люблю й я смажене сало. Держиш його на вогні, а воно, лиха личина, шкварчить, та на паляницю тільки кап, кап (Остап Вишня); — Марто… — Ще не забувся, як мене звати? — дивується дівчина.— Ну й бісова ти личина, — похитує головою (М. Стельмах).

лиха́ (бі́сова, вра́жа і т. ін.) личи́на. 1. лайл. Недобра, підступна і т. ін. людина або інша істота. [Личак:] А я, розумієш, так думаю: Загуба чи не Загуба, а якась лиха личина в нашій окрузі завелася.., хтось комору запалив (Я. Мамонтов); — Ач, меле, бісова личина! — аж хмуриться дехто. Та Невкипілий уже подибав до іншого гурту (А. Головко); [Настуся:] Та пропадай, вража личина! Коли б вже й давно щез! (Г. Квітка-Основ’яненко); — Ну покинь хлипати, нехай краще та вража личина хлипає, котра тебе зобидила (Л. Письменна); Скріпивсь [хлопчина], стоїть, як твердий дуб, І жде, яка то зла личина Йому пом’яти хоче чуб (І. Котляревський); Поки пташка літає і корму добуває, зозуленя повикидає усіх маленьких пташенят з гнізда.. Отаку катавасію в чужому гнізді окаянна личина робить (А. Хижняк); Хитра лукава личина. Ой, хитрюща! (О. Ковінька); // грубо. Уживається для вираження незадоволення ким-небудь, досади, обурення з якогось приводу; погань. [Сагайдак (зриваючи п’явки):] Десять років не був у вас. Тоді чи не було їх, чи не помічав. Бісові личини… (Л. Дмитерко). бі́сова личи́нка. — Та, йди-бо, бісова личинко! Бандите клятий! (М. Хвильовий).

2. жарт. Уживається для вираження задоволення, захоплення ким-, чим-небудь і т. ін. — Люблю й я смажене сало. Держиш його на вогні, а воно, лиха личина, шкварчить, та на паляницю тільки кап, кап (Остап Вишня); — Марто… — Ще не забувся, як мене звати? — дивується дівчина.— Ну й бісова ти личина, — похитує головою (М. Стельмах).

міня́ти личи́ну (шкі́ру), зневажл. Інакше себе поводити й набувати іншого вигляду; маскуватися, пристосовуватися. — Міняють [недруги] личини, братовбивчу ворожнечу між нами посіяти хочуть… (О. Гончар); Нітрохи не збентежився [Ясь], коли Василь став на порозі. Сміх ще не зійшов з його товстих губ, тільки малі очі часто забігали. “Вміє гусінь міняти личину”,— подумав Василь і привітався (Р. Іванчук); Фашизм не так-то просто здає позиції. Міняє шкіру, заповзає в нори (О. Гончар). міня́ти шкі́ру, як оде́жу. Лютість така в серці була .. на всіх тих людців, які шкіру міняють, як одежу. І нашим і вашим (З газети).

носи́ти ма́ску (личи́ну). 1. Приховувати свої справжні думки, наміри, свою справжню сутність. Рік служби у почтах Потоцького навчив його носити личину (З. Тулуб); Завше носити маску, завше себе загнуздувати — та хіба ж то мислиме? (Г. Хоткевич).

2. чого, яку. Виступати в певній ролі. Конфлікт ускладнюється тим, що Маркові вдається тривалий час носити маску “добропорядної” людини (З журналу).