ЛИ́ЧИТИкому що, до чого (гармонувати із зовнішністю), ПАСУВА́ТИкому що, до чого,ПІДХО́ДИТИкому що, до чого, ДО ЛИЦЯ́[БУ́ТИ ДО ЛИЦЯ́]кому що, у чому,ПРИСТАВА́ТИкому що, до чого, розм.,ЛО́ВКОкому в чому, розм.,ІТИ́[ЙТИ́]кому що, до чого,розм.,ІТИ́СЯ[ЙТИ́СЯ]кому, до кого-чого, рідко,ЛИЦЮВА́ТИкому що, до чого, діал.,ПРИПАДА́ТИ (перев. зі сл. до лиця, до виду), ПРИХО́ДИТИСЯдо кого-чого. - Док.: приста́ти, припа́сти, прийти́ся. Мар’яна.. через якусь хвилину виходить.. в червоній блузці й терновій хустині, яка так личить до її смаглявого обличчя і розгонистих чорних брів (М. Стельмах); Штани світло-бузкового кольору, добре відпрасовані, до них пасує відкрита блакитна сорочка (В. Собко); До смаглявої шкіри її обличчя, світло-каштанової коси та глибоких сірих очей підходила синя клітчаста сукня (О. Гуреїв); Килина приміряла одну кофтину, другу, а третя, здалось, і справді їй до лиця (Є. Гуцало); Богаза була убрана в блакитне, як небо, шовкове убрання, котре надзвичайно приставало до її чорнихочей (І. Нечуй-Левицький); Вийми, мамо, хустку мені з скрині.. Кажуть, мені ловко в тій хустині (Л. Забашта); [Ганя:] Дідусю, дідусю... [Макар:] Що? [Ганя:] Як мені в цій сукні? Іде? (О. Корнійчук); Невисокого росту, круглолиця, чорнява, наряджена у чорне оксамитне плаття, котре так ішлося до її білого, як сніг, тіла, вона, наче лілія серед пучка квіток, виділялась серед своїх товаришок (Панас Мирний); Вона була ще в жалобній сукні, хоч її рум’яні лиця і палкі, на всі боки стріляючі очі зовсім якось не лицювали до тої жалоби (І. Франко); На голові коробка велика (їй, бачте, до лиця припадає..), шовковою хусткою повив’язана, лисніє і міниться (Дніпрова Чайка); Костюм Петимка хоч виглядав довгим і бахматим на Маркові, але загалом прийшовся (М. Трублаїні). - Пор. гармонува́ти.