-1-
дієслово недоконаного виду

Словник відмінків

Інфінітив ли́тися, ли́тись
  однина множина
Наказовий спосіб
1 особа    
2 особа    
МАЙБУТНІЙ ЧАС
1 особа    
2 особа    
3 особа ли́тиметься ли́тимуться
ТЕПЕРІШНІЙ ЧАС
1 особа    
2 особа    
3 особа ллє́ться ллю́ться
Активний дієприкметник
 
Дієприслівник
 
МИНУЛИЙ ЧАС
чол. р. ли́вся, ливсь лили́ся, лили́сь
жін. р. лила́ся, лила́сь
сер. р. лило́ся, лило́сь
Активний дієприкметник
 
Пасивний дієприкметник
 
Безособова форма
 
Дієприслівник
ли́вшись

Словник синонімів

ЛИ́ТИСЯ (про будь-яку рідину), ЛЛЯ́ТИСЯрідше,ТЕКТИ́, ЛИ́ТИ, БІ́ГТИ, ПЛИСТИ́, ПЛИВТИ́, ПЛИ́НУТИ, ТОЧИ́ТИСЯ, РИ́НУТИпідсил.,ЦІДИ́ТИпідсил.,ЮШИ́ТИпідсил.,СИ́ПАТИСЯрозм.,ХЛЮЩА́ТИрозм.,ЦІ́ВКОЮ БИ́ТИпідсил. розм.,ТОКУВА́ТИрозм.рідко,ЦВИ́ГАТИ[ЦВІ́ГАТИ]діал.,ХЛЯ́НУТИдіал.,БУ́РИТИпідсил. діал.;ІТИ́[ЙТИ], ЦЕБЕНІ́ТИ[ЦИБЕНІ́ТИ]підсил. розм. (перев. про кров); СТРУМУВА́ТИ, СТРУМЕНІ́ТИ, СТРУМЕНІ́ТИСЯ, СТРУМИ́ТИ, СТРУМІ́ТИ, СТРУМИ́ТИСЯ, ЦІДИ́ТИСЯ, ДЗЮРИ́ТИ[ЦЮРИ́ТИ]розм.,ЦЮРКОТА́ТИпідсил. розм.,ЦЮРКОТІ́ТИпідсил. розм.,ЧЮРИ́ТИ[ЧУРІ́ТИ]діал.,ЧУ́РКАТИдіал. (тонким струменем); КОТИ́ТИСЯ (краплями). Через муровану греблю тихо лилася вода, булькотіла й шуміла по східцях і вливалась в Сулу (І. Нечуй-Левицький); З неба темного невпинно ллється дощ без краю, - Певне, нічка затопити Моренько бажає (Леся Українка); Тече вода в синє море, Та не витікає (Т. Шевченко); Він показав руки свої в землюці і в крові. - Бач, чим підкопувалися! Аж піт з усіх лив (А. Головко); Струмують, ґрунт змивають води. Біжать воркуючи струмки До повноводної ріки (М. Шпак); Одійшли [дівчата] дальше од кручі, де вода ще не дійшла до каміння і пливе тиха да чиста (П. Куліш); Там Рось тихо плине зеленою водою між високими кам’яними стінами (І. Нечуй-Левицький); Першим стояв високий робітник у косоворотці. З руки в нього точилася кров (П. Панч); Рибалка довго ходить по дібровах, .. Де ключ прозоро б’є з-під косогору, І рине, і дробиться по піску (М. Рильський); Зимний дощ цідив, як із відра (І. Франко); [Полікарп Іванович:] Сонце парить, піт юшить з тебе (М. Кропивницький); Дощ острий, зимний сипавсь з хмар густих, в лице ми сік, промочував все тіло (І. Франко); Прокинувся - мокрий: хлющить з мене піт! (І. Нехода); Рука нащупує затвор, але плече відмовляється слугувати - кров б’є цівкою (В. Логвиненко); А Тимофієві й досі здається, що кров командира токуєпо узбережжю, втискається в пісок (М. Стельмах); А вода хляне та й хляне (Словник Б. Грінченка); Бурить як з барила (Словник Б. Грінченка); Денис заліплює ранку бинтом. - І кров не йде! (О. Гончар); [Максим:] Та ви ж хоч сорочкою руку зав’яжіть! Бач, як кров цебенить! (Я. Мамонтов); Розхристаний, скривавлений.., він ніяково тупцявся перед кошовим, мацаючи поранену руку, з якої цибеніла кров (С. Добровольський); Наші вже пішли. Навмисне залишили нас удвох, - сказала дівчина, витираючи сльози, що так і струмували з її очей (П. Автомонов); Він помітив поставленого на триніг шланга, з якого пружинистою цівкою струменілана квітник вода (Ю. Мушкетик); Скриплять на завісах хвіртки, співучою цівкою струмить молоко в дійниці (М. Іщенко); З високих скель струмів у озеро пінявий водоспад (Л. Смілянський); Піт брудними патьоками струмився по його обличчю (С. Добровольський); Тільки й чути, що через греблю на лотоках водиця цідиться (Г. Квітка-Основ’яненко); Трьома струмцями піт з його дзюрив (П. Грабовський); Кров із тебе цюритиме, так будуть бити! (Л. Мартович); Сльози капали, цюркотіли, розливалися ріками (Б. Харчук); Там [у храмі].. траплялась нагода оддячить Гутенюкам за смерть Василеву та за ту кров, що не раз чюрила з Палійчуків (М. Коцюбинський); - Я кинув геть топорець, обілляв безтямну водою, спинив кров, що чуріла з її рани (І. Франко); У матері по кам’яному обличчю котились сльози й падали на хліб (Ю. Яновський). - Пор. 1. витіка́ти.
ЛУНА́ТИ (про звуки - поширюватися в просторі, ставати чутним), ЛИ́НУТИпоет.,ЛЕТІ́ТИ, ЛИ́ТИСЯ, НЕСТИ́СЯ, ПІДНО́СИТИСЯ, ТЕКТИ́, ІТИ́[ЙТИ́], ПЛИСТИ́, ПЛИВТИ́, ПЛИ́НУТИ, УДАРЯ́ТИ[ВДАРЯ́ТИ]підсил.,РОЗРИВА́ТИСЯпідсил.,РОЗТИНА́ТИСЯпідсил.,ВИРИВА́ТИСЯ, ПІДІЙМА́ТИСЯ[ПІДНІМА́ТИСЯ] (перев. зі сл. голос, гомін, спів і т. ін.); РОЗНО́СИТИСЯ, ПРОНО́СИТИСЯтільки 3 ос. (миттю розноситися), ЛІТА́ТИ, РОЗТІКА́ТИСЯ, РОЗХО́ДИТИСЯ[РОЗІХО́ДИТИСЯрідко], РОЗЛЯГА́ТИСЯ, РОЗСТЕЛЯ́ТИСЯ, РОЗСТЕ́ЛЮВАТИСЯ, РОЗКО́ЧУВАТИСЯ, РОЗДАВА́ТИСЯрідше,РОЗПОЛО́НЮВАТИСЯрідше (в різні боки); РОКОТА́ТИ[РОКОТІ́ТИрідко] (про рокітливі звуки); ПРОРІ́ЗУВАТИ, ПРОРІЗА́ТИ, ПРОНИ́ЗУВАТИ, ПРОТИНА́ТИ (несподівано різко лунати, порушуючи тишу); ПРОРИВА́ТИСЯ (долаючи шумовий бар’єр, ставати чутним);ПРОБІГА́ТИ, ПРОКО́ЧУВАТИСЯ (раптово виникаючи, поширюватися); РОЗЛУ́НЮВАТИ (поширюватися луною); ПА́ДАТИрозм. (перев. про різкі, уривчасті звуки). - Док.: пролуна́ти, поли́нути, полеті́ти, поли́тися, понести́ся, піднести́ся, потекти́, піти́, поплисти́, попливти́, уда́рити[вда́рити], розірва́тися, розітну́тися, ви́рватися, підійня́тися[підня́тися], рознести́ся, пронести́ся, розтекти́ся, розійти́ся, розлягти́ся, розстели́тися, розкоти́тися, розда́тися, розполони́тися, прорі́зати, прониза́ти, протну́ти, протя́ти, проляща́ти, прорва́тися, пробі́гти, прокоти́тися, упа́сти[впа́сти]. Пісня лунала широко і бурхливо, якмолода повінь (О. Гуреїв); Лине пісня в гаю солов’їна (В. Сосюра); Летів - розлягався той [батьків] вигук аж у край на Ланове, на Ставище (Є. Кротевич); Не хотілося їй зараз нічого, крім одного, - щоб пісня не кінчалась ніколи, щоб лилася й лилася отак, як вічна молодість, як її невгасиме перше кохання... (О. Гончар); Звуки дзвінків на хребті коня неслись далеко в глуху глибінь лісу й там десь ніби губились (О. Кобилянська); За місто, за села, за труд стариків Весільний, веселий підноситься спів (П. Усенко); І пісня текла, мов дзюрчання ключа (В. Бичко); Регочеться мій друг, і луна йде коридорами, як у лісі (Ю. Яновський); Мелодія пливла над сонними дахами, і дивно було чути її цієї темної ночі (О. Донченко); Хвильки звуків пливуть у дзвінкій тиші долини (С. Чорнобривець); Пісня розлягається. Всі люди збираються в одну купу і зазирають за кон, звідкіля плине пісня (І. Карпенко-Карий); От вдаряє акорд.., зразу стає спокійно і затишно (Ю. Смолич); За плечима у юрми билось і розривалось голосіння Маланки та плач жіночий (М. Коцюбинський); З того часу двічі на день над глибокою балкою розтинався голосний шкільний дзвоник (В. Кучер); З самого глибу душі виривається пісня і так любо ллється, так виливається поволі (Панас Мирний); І мідний роздільний дзвін розноситься вгорі, відраховуючи секунди, надаючи їм незвичайної ваги і значимості (Ю. Яновський); Нестямний крик пронісся над пасікою і помчався у ліс (Панас Мирний); Долинами пісня літає (Ю. Яновський); А з дверей троїцької церкви.. розтікався прекрасний християнський спів (М. Стельмах); То не срібний дзвоник дзвонить, то її [Галі] голос розходиться по двору (Панас Мирний); Розлягаються тії хори по хуторі і линуть далеко-далеко, в степ розлогий, перебивають один другого, то спільно лунають (Леся Українка); Чужим, далеким смутком розстелявся голос, тремтів невідомими сльозами-іскрами (С. Васильченко); О шостій годині, з першими вибухами в скелях, що гучною луною розкочувались по околицях, він ішов до котлована (Г. Коцюба); Щось важке упало, стукнуло - роздалася луна навкруги... (Панас Мирний); Пісня лине від серця .. Мов весняна ріка, розполонилися голоси (К. Гордієнко); На млинах вода шумить, стогне, рокоче... (Панас Мирний); Глядів [Борис] на бистро пливучу чисту воду, що стиха рокотіла, б’ючись об каміння (І. Франко); Час од часу тишу ночі прорізував хрускіт крижин, що ламалися на залізних хребтах передмостових "сторожів" (А. Шиян); Раптом ясний ранок пронизав дитячий розпачливий, обурений лемент (С. Васильченко); Ніч протинають залпи, крики... (В. Сосюра); Чистий дівочий сопрано, мов золотою ниткою, прорізав оксамитно чорну тишу (Дніпрова Чайка); Раптом крізь шум заводу проривається зойк (І. Микитенко); Грім пробігає над головами юнаків, блискавки яскравішають (В. Бабляк); Наче й тихі стояли дуби та клени і ясени, а все ж над лісом прокочувався таємничий, лякаючий шепіт (А. Шиян); Вийде, бувало, хтось із хати у літню чи в осінню ніч і чує, як далеко-далеко в полі пісня розлунює... (С. Олійник); З туману, як з хмари, плив голос і падав між люди (М. Коцюбинський); Дзвони несподівано впали (М. Коцюбинський). - Пор. доно́ситися.
ПОШИ́РЮВАТИСЯ (про звуки, запахи тощо - виходячи з якогось джерела, займати, заповнювати собою дедалі більший простір), ШИ́РИТИСЯ, РОЗХО́ДИТИСЯ, ІТИ́[ЙТИ], РОЗНО́СИТИСЯ, РОЗЛЯГА́ТИСЯ, РОЗКО́ЧУВАТИСЯ, ПРОКО́ЧУВАТИСЯ, РОЗПЛИВА́ТИСЯ, РОЗТІКА́ТИСЯ, РОЗСТЕЛЯ́ТИСЯ[РОЗСТЕ́ЛЮВАТИСЯ], СТЕЛИ́ТИСЯ, РОЗБІГА́ТИСЯ, РОЗЛІТА́ТИСЯ, ЛИ́ТИСЯ, РОЗЛИВА́ТИСЯ, ЛИ́НУТИ, ПОВИСА́ТИ, МЧА́ТИ, ШУГА́ТИрозм.,ГУЛЯ́ТИрозм.,РОЗГУ́ЛЮВАТИСЯрозм. (швидко, далеко). - Док.: поши́ритися, розійти́ся, піти́, рознести́ся, розлягти́ся, розкоти́тися, прокоти́тися, розпливти́ся, розтекти́ся, розстели́тися, розбі́гтися, розлеті́тися, розли́тися, пови́снути, шугну́ти, шугону́ти, розгуля́тися. Неподалеку щось ліниво обізвалось, потім той звук почав наростати, поширюватись (Ю. Збанацький); Пісня шириться, пісня лунає, розлягається (Остап Вишня); Жінки перегукувались через город, і гомін розходився на півсела (С. Васильченко); Прілий дух гнилих пнів, запах кладовища лісного йшов на них з пущі (М. Коцюбинський); Мідний роздільний дзвін розноситься вгорі, відраховуючи секунди (Ю. Яновський); Все притихло, все заніміло, не чутно і парубочого співу і не видно нічого... одна дівоча пісня вихрить-розкочується-розлягається... (Панас Мирний); По рядах раз у раз прокочувався дужий гомін обурення (В. Кучер); Тихесенько розпливались звуки, то зливались, виринали нові, пориваючі, чародійні (О. Кобилянська); Праворуч од воріт стоять.. шопа і квадратна олійня, від якої аж на вулицю смачно розтікається масний дух підсмаженого сім’я (М. Стельмах); Бджоли обліплювали роями її [гречки] цвіти, а запах меду розстелювався навкруги (Лесь Мартович); Задурливий дух конопель стелиться низиною, на весь обшир розбігаються дражливі пахощі землі (К. Гордієнко); На високій скелі ранньою добою Кулею підбитий сокіл клекотав, І могутній клекіт розлітавсь луною (О. Олесь); Пісня розлога Сум навіва; Хвилею ллється, Стогне, зітха, Плаче, сміється І затиха (П. Грабовський); У саду пахощі розливаються од груші й яблуні, що п’єш і не нап’єшся пахощів (Ганна Барвінок); Лине пісня над водами, повисає голубим серпанком над плавнями (М. Чабанівський); Вода - живого джерело, як і моє ясне село, куди прийшов я, щоб співати, і мій завод, і рейок дзвін, що мчить за сонцем навздогін.. (В. Сосюра); Пісня шугає над селом. Такої в церкві не почуєш (І. Цюпа); Повіє вітер по долині, - Пішла дібровою руна, Руна гуляє, Божа мова (Т. Шевченко); Косарки, мов клекіт лелеки, перегук розгулявся по степу і спадає на води Дніпрові... (І. Гончаренко).

Словник фразеологізмів

ли́ти (ли́тися) ливце́м. Іти (про великий, сильний дощ). — Оце недавно лили ливцем місяцями страшні наглі дощі (І. Нечуй-Левицький); Дощ ливцем лив усю ніч (З газети). лину́ти (поли́тися) ливце́м. Заберіть собі оцю сіль. Та забирайте до дрібочки, бо як часом лине ливцем тучний дощ, то щезне уся риба в Сулі (І. Нечуй-Левицький); Наступає хмара.., з неї ливцем поллється наглий тучний дощ (І. Нечуй-Левицький).

ли́тися / поли́тися рі́чкою (річка́ми, ріко́ю і т. ін.), зі сл. горі́лка, вино́ і т. ін. Затрачатися, використовуватися і т. ін. у великій кількості. Весілля було пишне та бучне..; горілка річкою лилася… (Панас Мирний); Забахкали затички, полилось рікою дороге вино (І. Нечуй-Левицький); // зі сл. хліб, зерно і т. ін. Надходити у великій кількості. І полився рікою хліб на станцію (В. Минко).

ли́тися / поли́тися рі́чкою (річка́ми, ріко́ю і т. ін.), зі сл. горі́лка, вино́ і т. ін. Затрачатися, використовуватися і т. ін. у великій кількості. Весілля було пишне та бучне..; горілка річкою лилася… (Панас Мирний); Забахкали затички, полилось рікою дороге вино (І. Нечуй-Левицький); // зі сл. хліб, зерно і т. ін. Надходити у великій кількості. І полився рікою хліб на станцію (В. Минко).

ли́тися / поли́тися рі́чкою (річка́ми, ріко́ю і т. ін.), зі сл. горі́лка, вино́ і т. ін. Затрачатися, використовуватися і т. ін. у великій кількості. Весілля було пишне та бучне..; горілка річкою лилася… (Панас Мирний); Забахкали затички, полилось рікою дороге вино (І. Нечуй-Левицький); // зі сл. хліб, зерно і т. ін. Надходити у великій кількості. І полився рікою хліб на станцію (В. Минко).