ХИТРУВА́ТИ (виявляти хитрощі, здійснювати щось ухильним способом, нерідко обманним шляхом), ХИТРИ́ТИ, ЛУКА́ВИТИ, КРУТИ́ТИрозм., ВИХЛЯ́ТИрозм., МАНЕВРУВА́ТИрозм., КОМБІНУВА́ТИрозм., КРУТИ́ТИ ХВОСТО́Мрозм., ЛИСИЧИТИрозм., ПОЛІТИКУВА́ТИдіал. - Док.: схитрува́ти, схитри́ти, злука́вити. Наполеон хитрував, але не міг приховати, що посилено готується до війни (П. Кочура); Він явно хитрив, цей дебелий, зарослий рудою щетиною дядько (Ю. Бедзик); Бронко не певний, чи та хитра дівчина не лукавить з ним (Ірина Вільде); - Нащо крутити, Іване Семеновичу? Чи не ви ж ото випитуєте його щоденно про мої досліди? (Ю. Яновський); Вихляв штабс-капітан чи говорив щиро, - трудно було зрозуміти (С. Добровольський); Антон Таран не довів, що Петро не винуватий, і щось надто маневрував (П. Автомонов); Задобрював, комбінував, підмазував - весь світ його тоді до цього звівся (О. Гончар); [Зінька:] Навіщо б я мала ховати очі та лисичити? Не зволікайся краще, а кажи прямо: Зінько, ти мені обридла! (М. Кропивницький); - Ми розуміємося добре, мій сину, і не потребуємо між собою політикувати (О. Кобилянська).