до ді́дька [ли́сого] кого, що, грубо. 1. Уживається для висловлення невдоволення чиєю-небудь поведінкою, чиїмись діями, вчинками і т. ін.; бажання позбутися кого-, чого-небудь. — Ну тебе, Тимофію, до дідька! — сердиться Мірошниченко.— Ти .. можеш забити голову всяким зіллям, що про головне забудеш (М. Стельмах); // Геть, будь-куди. — Як же хтось скаже,— думав він [Дументій], що це коза — не льоха, віддам її до дідька запівдурно. Най люди не сміються (Казки Буковини..); // Геть (про повну відмову від чогось). — Ану, враз всі думки до дідька! Беріть у зуби люльки, та закуримо та полетимо так, щоб і птиця не здогнала (О. Довженко).
2. Дуже багато. Тебе змалечку хвалять: талант… стоси книжок перечитав, до лисого дідька різних п’єс та опер передивився (І. Муратов).