ТРІ́СКА (невеликий шматок деревини), СКІ́ПКА, СКІ́ПА, ЛИ́ПИНАдіал. (перев. збірне); ДРІ́ЗКА[ДРУ́ЗКА]розм. (перев. у мн. - невеликі шматочки); СКА́ЛКА (тонка); ЛУЧИ́НА (довга тонка - перев. для розпалювання, освітлення). Лісник приніс сухих трісок, - розвели вогнище (А. Головко); Маруся взяла з рук Анниці скіпку з вогнем (Г. Хоткевич); Він біг, що було моці в його тонких, мов скіпи, ногах (І. Франко); - На дривітні колоддя кололи, у дрова рубали і на липину трощили (Г. Квітка-Основ’яненко); - Де ж твоя голобля, хлопче? - Потрощив на дрізки (О. Ільченко); Він відхиляє заслінку, загрубілими пальцями шукає в попелі вічного вогню. Золотою купкою заблищали жарини, приклав до них смільну скалку (М. Стельмах); В хаті стало зовсім темно.. Мати підпалила лучину і почала стелити собі ліжко (В. Гжицький). - Пор. 1. ска́лка.