-1-
дієслово недоконаного виду
(летіти)

Словник відмінків

Інфінітив ли́нути
  однина множина
Наказовий спосіб
1 особа   ли́ньмо
2 особа линь ли́ньте
МАЙБУТНІЙ ЧАС
1 особа ли́нутиму ли́нутимемо, ли́нутимем
2 особа ли́нутимеш ли́нутимете
3 особа ли́нутиме ли́нутимуть
ТЕПЕРІШНІЙ ЧАС
1 особа ли́ну ли́немо, ли́нем
2 особа ли́неш ли́нете
3 особа ли́не ли́нуть
Активний дієприкметник
 
Дієприслівник
ли́нучи
МИНУЛИЙ ЧАС
чол. р. ли́нув ли́нули
жін. р. ли́нула
сер. р. ли́нуло
Активний дієприкметник
 
Пасивний дієприкметник
 
Безособова форма
 
Дієприслівник
ли́нувши

Словник синонімів

ЛЕТІ́ТИ (пересуватися в повітрі за допомогою крил); ПЛИСТИ́, ПЛИВТИ́, ПЛИ́НУТИ, ЛИ́НУТИпоет. (плавно); ЛІТА́ТИ, ПЛА́ВАТИ, БУЯ́ТИ, МА́ЯТИ, ШИРЯ́ТИ, ВИТА́ТИкнижн. (в різних напрямках); РИ́НУТИпоет. (у певному напрямку); ПРОЛІТА́ТИ, ПРОПЛИВА́ТИ (плавно у певному напрямку повз когось, щось);ПІРНА́ТИ, ПІКІ́РУВАТИ (стрімко вниз - перев. про птахів); ПАРИ́ТИ (посуватися в повітрі на нерухомо розпростертих крилах); ШУГА́ТИ, ШМИГА́ТИрозм.,ШМИГЛЯ́ТИрозм. (швидко в різних напрямках). Орел летить найвище, а хрін росте найглибше (прислів’я); Орел пливе у чистому небі... (О. Гончар); Білі цуцики гуляють на соломі, Сонце гріє мордочки смішні; Тіні віт дрижать на білім домі; Плине чапля в синій вишині (М. Рильський); Навтішавшись тоді піснями й трудами, Оддихай собі, степе-сподарю, досита, І дивись крізь туман, як ключами-стадами Журавлі линуть в вирій до нового літа (П. Куліш); Ластівки літали понад самою землею мовчки, без щебету (Григорій Тютюнник); Орли клекотіли, велично плаваючи понад глибокими, повними спеки міжгір’ями (О. Гончар); Над підсохлими полями буяв жайворонок (Юліан Опільський); Маяли над ними метелики, маленькі і великі (М. Рильський); Над сусідньою сопкою повільно ширяв величезний орел (О. Донченко); У високості витає коршун (П. Автомонов); Над горами повільно й величаво ринув лелека (Є. Куртяк); Раптом зупинилисятри пташки, що пролітали повз нього (О. Іваненко); На недосяжній висоті велично пропливали пелікани (з газети); Над землею в густому пругкому повітрі пірнали ластівки і стрижі (О. Копиленко); Час від часу то одна, то друга пташина каменем пікірувала донизу, хапала щось (Ю. Збанацький); Мов орел, парив Каро у високому небі України (Н. Рибак); Шугали над головою похмурі кажани (Л. Дмитерко); З глиною в дзьобах дрібних шмигають скрізь ластівки (І. Франко). - Пор. 1. полеті́ти.
ЛИ́НУТИпоет. (думками, серцем і т. ін. до кого-, чого-небудь), ЛЕТІ́ТИ, ЛІТА́ТИ, РВА́ТИСЯ, ПОРИВА́ТИСЯ. - Док.: поли́нути, полеті́ти. Лину я до неї [до могили], Наче до дружини: Сяду, уклонюся Близько до вершини (Я. Щоголів); В вікно зимовий вечір лине, в кімнаті присмерків печать, і наші думи на Вкраїну летять, летять, летять, летять... (В. Сосюра); Бере Письмо Святе в руки, Голосно читає... А думкою чернець старий Далеко літає (Т. Шевченко); Свікліцький дивиться на мене своїми карими очима, дивиться допитливо, неначе питає в мене, де літали мої думки, мої гадки (І. Нечуй-Левицький); Він дивився на бійців, які йшли далі і далі, і серце його рвалося за ними, як птах (В. Собко); Ой, гори, гори, золоті верхів’я! Та нащо ж я до вас так пориваюсь? (Леся Українка).
ЛУНА́ТИ (про звуки - поширюватися в просторі, ставати чутним), ЛИ́НУТИпоет.,ЛЕТІ́ТИ, ЛИ́ТИСЯ, НЕСТИ́СЯ, ПІДНО́СИТИСЯ, ТЕКТИ́, ІТИ́[ЙТИ́], ПЛИСТИ́, ПЛИВТИ́, ПЛИ́НУТИ, УДАРЯ́ТИ[ВДАРЯ́ТИ]підсил.,РОЗРИВА́ТИСЯпідсил.,РОЗТИНА́ТИСЯпідсил.,ВИРИВА́ТИСЯ, ПІДІЙМА́ТИСЯ[ПІДНІМА́ТИСЯ] (перев. зі сл. голос, гомін, спів і т. ін.); РОЗНО́СИТИСЯ, ПРОНО́СИТИСЯтільки 3 ос. (миттю розноситися), ЛІТА́ТИ, РОЗТІКА́ТИСЯ, РОЗХО́ДИТИСЯ[РОЗІХО́ДИТИСЯрідко], РОЗЛЯГА́ТИСЯ, РОЗСТЕЛЯ́ТИСЯ, РОЗСТЕ́ЛЮВАТИСЯ, РОЗКО́ЧУВАТИСЯ, РОЗДАВА́ТИСЯрідше,РОЗПОЛО́НЮВАТИСЯрідше (в різні боки); РОКОТА́ТИ[РОКОТІ́ТИрідко] (про рокітливі звуки); ПРОРІ́ЗУВАТИ, ПРОРІЗА́ТИ, ПРОНИ́ЗУВАТИ, ПРОТИНА́ТИ (несподівано різко лунати, порушуючи тишу); ПРОРИВА́ТИСЯ (долаючи шумовий бар’єр, ставати чутним);ПРОБІГА́ТИ, ПРОКО́ЧУВАТИСЯ (раптово виникаючи, поширюватися); РОЗЛУ́НЮВАТИ (поширюватися луною); ПА́ДАТИрозм. (перев. про різкі, уривчасті звуки). - Док.: пролуна́ти, поли́нути, полеті́ти, поли́тися, понести́ся, піднести́ся, потекти́, піти́, поплисти́, попливти́, уда́рити[вда́рити], розірва́тися, розітну́тися, ви́рватися, підійня́тися[підня́тися], рознести́ся, пронести́ся, розтекти́ся, розійти́ся, розлягти́ся, розстели́тися, розкоти́тися, розда́тися, розполони́тися, прорі́зати, прониза́ти, протну́ти, протя́ти, проляща́ти, прорва́тися, пробі́гти, прокоти́тися, упа́сти[впа́сти]. Пісня лунала широко і бурхливо, якмолода повінь (О. Гуреїв); Лине пісня в гаю солов’їна (В. Сосюра); Летів - розлягався той [батьків] вигук аж у край на Ланове, на Ставище (Є. Кротевич); Не хотілося їй зараз нічого, крім одного, - щоб пісня не кінчалась ніколи, щоб лилася й лилася отак, як вічна молодість, як її невгасиме перше кохання... (О. Гончар); Звуки дзвінків на хребті коня неслись далеко в глуху глибінь лісу й там десь ніби губились (О. Кобилянська); За місто, за села, за труд стариків Весільний, веселий підноситься спів (П. Усенко); І пісня текла, мов дзюрчання ключа (В. Бичко); Регочеться мій друг, і луна йде коридорами, як у лісі (Ю. Яновський); Мелодія пливла над сонними дахами, і дивно було чути її цієї темної ночі (О. Донченко); Хвильки звуків пливуть у дзвінкій тиші долини (С. Чорнобривець); Пісня розлягається. Всі люди збираються в одну купу і зазирають за кон, звідкіля плине пісня (І. Карпенко-Карий); От вдаряє акорд.., зразу стає спокійно і затишно (Ю. Смолич); За плечима у юрми билось і розривалось голосіння Маланки та плач жіночий (М. Коцюбинський); З того часу двічі на день над глибокою балкою розтинався голосний шкільний дзвоник (В. Кучер); З самого глибу душі виривається пісня і так любо ллється, так виливається поволі (Панас Мирний); І мідний роздільний дзвін розноситься вгорі, відраховуючи секунди, надаючи їм незвичайної ваги і значимості (Ю. Яновський); Нестямний крик пронісся над пасікою і помчався у ліс (Панас Мирний); Долинами пісня літає (Ю. Яновський); А з дверей троїцької церкви.. розтікався прекрасний християнський спів (М. Стельмах); То не срібний дзвоник дзвонить, то її [Галі] голос розходиться по двору (Панас Мирний); Розлягаються тії хори по хуторі і линуть далеко-далеко, в степ розлогий, перебивають один другого, то спільно лунають (Леся Українка); Чужим, далеким смутком розстелявся голос, тремтів невідомими сльозами-іскрами (С. Васильченко); О шостій годині, з першими вибухами в скелях, що гучною луною розкочувались по околицях, він ішов до котлована (Г. Коцюба); Щось важке упало, стукнуло - роздалася луна навкруги... (Панас Мирний); Пісня лине від серця .. Мов весняна ріка, розполонилися голоси (К. Гордієнко); На млинах вода шумить, стогне, рокоче... (Панас Мирний); Глядів [Борис] на бистро пливучу чисту воду, що стиха рокотіла, б’ючись об каміння (І. Франко); Час од часу тишу ночі прорізував хрускіт крижин, що ламалися на залізних хребтах передмостових "сторожів" (А. Шиян); Раптом ясний ранок пронизав дитячий розпачливий, обурений лемент (С. Васильченко); Ніч протинають залпи, крики... (В. Сосюра); Чистий дівочий сопрано, мов золотою ниткою, прорізав оксамитно чорну тишу (Дніпрова Чайка); Раптом крізь шум заводу проривається зойк (І. Микитенко); Грім пробігає над головами юнаків, блискавки яскравішають (В. Бабляк); Наче й тихі стояли дуби та клени і ясени, а все ж над лісом прокочувався таємничий, лякаючий шепіт (А. Шиян); Вийде, бувало, хтось із хати у літню чи в осінню ніч і чує, як далеко-далеко в полі пісня розлунює... (С. Олійник); З туману, як з хмари, плив голос і падав між люди (М. Коцюбинський); Дзвони несподівано впали (М. Коцюбинський). - Пор. доно́ситися.
МИНА́ТИ (про час, пору життя, події тощо - наближатися до кінця, закінчуватися), МИНА́ТИСЯ, ІТИ́[ЙТИ], ПРОХО́ДИТИ, ПРОМИНА́ТИ, ЛИ́НУТИ, ПРОТІКА́ТИ, ТЕКТИ́, ПРОПЛИВА́ТИ, СПЛИВА́ТИ, ПЛИВТИ́[ПЛИСТИ́], ПЛИ́НУТИ, СТІКА́ТИ, СХО́ДИТИ[ЗІХО́ДИТИрідше], ЗНИКА́ТИ[ІЗНИКА́ТИрідше], ВИХО́ДИТИрозм.,ПЕРЕХО́ДИТИрозм.,ПРОЛЯГА́ТИрозм. (перев. про час); ТЯГТИ́СЯ[ТЯГНУ́ТИСЯ], ВОЛОКТИ́СЯ, ПРОВОЛІКА́ТИСЯрозм.,ПЕРЕВО́ДИТИСЯрозм. (про час - одноманітно, повільно). - Док.: мину́ти, мину́тися, помину́тисязаст.пройти́, промину́ти, проли́нути, протекти́, перекоти́тисярозм.віддалі́тирозм.спливти́[сплисти́], спли́нути, пропливти́[проплисти́], пропли́нути, стекти́, зійти́, зни́кнути[ізни́кнути][зни́кти][ізни́кти], ви́йти, перейти́, пролягти́, протягти́ся[протягну́тися], проволокти́ся, перевести́ся. Минає година, друга, третя (Б. Грінченко); Вже миналася осінь смертельна І відступала дорогу морозам; пропасниця люта Не докучала недужим (М. Зеров); Літа йшли-минали, старе старілось, молоде росло (Панас Мирний); Не нагадуй про страхи: поминулися вони (Марко Вовчок); Проходили тижні, складались у мі-сяці (Ю. Яновський); Дні надходять буряно й схвильовано проминають (Н. Забіла); -. Годі, годі! Усе вже те оддаліло-проминуло - забувай та кохай мене (Марко Вовчок); Швидко лине новорічна ніч (В. Собко); Величне життя протікає вгорі наді мною (С. Крижанівський); Дні течуть, немов ріка, І рік за роком пропливає; Не знаю, де ти, хто ти, що ти нині, Усе перекотилось без сліда (М. Рильський); Ішли роки, ясні й тривожні, Та не спливали внебуття (М. Гірник); Тяжко-важко, в неописанній тривозі, плила їйгодина за годиною (І. Франко); Стечуть роки - зима прийде незвана Спинити рух думок (М. Стельмах); Ніхто не пише, дні сходять у мене давно однаково (М. Коцюбинський); День зникав (Г. Коцюба); Але коли вийшов рік, нараз одної ночі міщани нападали на царську палату (І. Франко); Ми з тестем з ранку до ночі не розгинаємось, теща - їсти варить та внука бавить. День за днем, ніч за ніччю - так життя й переходило (І. Муратов); За Байдою пролягло піввіку (І. Ле); Час тягнеться помалу. Сонце наче спинилось на горизонті і глузує з нас (П. Колесник); Сумно, поволі, важко волікся час у повдовілій хаті (І. Франко); Проволоклося ще два тижні (Я. Качура); Багато тих вечорів довгих перевелося в нас без розмови, без гомону (Марко Вовчок). - Пор. 2. бі́гти.
ПОШИ́РЮВАТИСЯ (про звуки, запахи тощо - виходячи з якогось джерела, займати, заповнювати собою дедалі більший простір), ШИ́РИТИСЯ, РОЗХО́ДИТИСЯ, ІТИ́[ЙТИ], РОЗНО́СИТИСЯ, РОЗЛЯГА́ТИСЯ, РОЗКО́ЧУВАТИСЯ, ПРОКО́ЧУВАТИСЯ, РОЗПЛИВА́ТИСЯ, РОЗТІКА́ТИСЯ, РОЗСТЕЛЯ́ТИСЯ[РОЗСТЕ́ЛЮВАТИСЯ], СТЕЛИ́ТИСЯ, РОЗБІГА́ТИСЯ, РОЗЛІТА́ТИСЯ, ЛИ́ТИСЯ, РОЗЛИВА́ТИСЯ, ЛИ́НУТИ, ПОВИСА́ТИ, МЧА́ТИ, ШУГА́ТИрозм.,ГУЛЯ́ТИрозм.,РОЗГУ́ЛЮВАТИСЯрозм. (швидко, далеко). - Док.: поши́ритися, розійти́ся, піти́, рознести́ся, розлягти́ся, розкоти́тися, прокоти́тися, розпливти́ся, розтекти́ся, розстели́тися, розбі́гтися, розлеті́тися, розли́тися, пови́снути, шугну́ти, шугону́ти, розгуля́тися. Неподалеку щось ліниво обізвалось, потім той звук почав наростати, поширюватись (Ю. Збанацький); Пісня шириться, пісня лунає, розлягається (Остап Вишня); Жінки перегукувались через город, і гомін розходився на півсела (С. Васильченко); Прілий дух гнилих пнів, запах кладовища лісного йшов на них з пущі (М. Коцюбинський); Мідний роздільний дзвін розноситься вгорі, відраховуючи секунди (Ю. Яновський); Все притихло, все заніміло, не чутно і парубочого співу і не видно нічого... одна дівоча пісня вихрить-розкочується-розлягається... (Панас Мирний); По рядах раз у раз прокочувався дужий гомін обурення (В. Кучер); Тихесенько розпливались звуки, то зливались, виринали нові, пориваючі, чародійні (О. Кобилянська); Праворуч од воріт стоять.. шопа і квадратна олійня, від якої аж на вулицю смачно розтікається масний дух підсмаженого сім’я (М. Стельмах); Бджоли обліплювали роями її [гречки] цвіти, а запах меду розстелювався навкруги (Лесь Мартович); Задурливий дух конопель стелиться низиною, на весь обшир розбігаються дражливі пахощі землі (К. Гордієнко); На високій скелі ранньою добою Кулею підбитий сокіл клекотав, І могутній клекіт розлітавсь луною (О. Олесь); Пісня розлога Сум навіва; Хвилею ллється, Стогне, зітха, Плаче, сміється І затиха (П. Грабовський); У саду пахощі розливаються од груші й яблуні, що п’єш і не нап’єшся пахощів (Ганна Барвінок); Лине пісня над водами, повисає голубим серпанком над плавнями (М. Чабанівський); Вода - живого джерело, як і моє ясне село, куди прийшов я, щоб співати, і мій завод, і рейок дзвін, що мчить за сонцем навздогін.. (В. Сосюра); Пісня шугає над селом. Такої в церкві не почуєш (І. Цюпа); Повіє вітер по долині, - Пішла дібровою руна, Руна гуляє, Божа мова (Т. Шевченко); Косарки, мов клекіт лелеки, перегук розгулявся по степу і спадає на води Дніпрові... (І. Гончаренко).
ТЕКТИ́ (про річку, струмок тощо - переміщати свої води в певному напрямі, проходити своєю течією), ПЛИВТИ́[ПЛИСТИ́], ПЛИ́НУТИ, БІ́ГТИ, КОТИ́ТИрозм., ЛИ́НУТИрідко; ПРОТІКА́ТИ (проходити своєю течією де-небудь); МЧА́ТИ, МЧА́ТИСЯ (з великою швидкістю, бурхливо); ЛЕЛІ́ТИ (вузьким, невеликим потоком, повільно); СТРУМУВА́ТИ, СТРУМЕНІ́ТИ, СТРУМЕНІ́ТИСЯ, СТРУМИ́ТИ[СТРУМІ́ТИ] (перев. струменем, вузьким потоком); ДЗЮРЧА́ТИ, ДЗЮРКОТА́ТИ[ДЗЮРКОТІ́ТИ], ДЗЮРИ́ТИ (маленьким струмком). Тече вода в синє море, Та не витікає (Т. Шевченко); Тече ріка, шумить ріка Велично і розлого (М. Рильський); Рівчаками пливуть потоки і підмивають сіно (М. Коцюбинський); Ворскло, Ворскло! Як тихо й ласкаво плинуть чисті твої води (Л. Первомайський); Струмують, ґрунт змивають води. Біжать воркуючи струмки До повноводої ріки (М. Шпак); Між горами котить річка глибока (Марко Вовчок); Спокійно линуть води Дніпра (С. Скляренко); Під схиломбукового лісу протікає потічок (М. Томчаній); Широкий, повноводий, каламутними хвилями мчав Дніпро, вихопившись із звужених скель коло кічкацького мосту (Г. Коцюба); Так далеко, як тільки могло засягнути в присмерках око, мчалися вже не гладкі вали, а запінені білі гребені (Мирослав Ірчан); Прудко біжить та річка гоней із двадцять, до самої луки зеленої, - по луці вже тихо і широко розливається і тихо далі леліє попід гаями, а там у високих очеретах десь пропадає (Марко Вовчок); Мов крізь рожеву млу, струмує синя Рось (М. Рильський); Поміж двома горбами мляво струмила річка (Н. Рибак); Проти них з високих скель струмів у озеро пінявий водоспад (Л. Смілянський); По балках дзюрчали струмки (З. Тулуб); По узгір’ю дзюркоче струмок (О. Левада).

Словник фразеологізмів

ду́мкою (мрі́ями, се́рцем і т. ін.) ли́нути (леті́ти) до кого—чого, куди. Пориватися, прагнути до кого-, чого-небудь, кудись. Добру хвилину стояли вони мовчазні .. і линули думкою в майбутнє (О. Довженко); Хоч де б він був, чи з цього, чи з протилежного боку земної кулі, він і звідти линув думками сюди (О. Гончар); Думкою лине до сина (М. Стельмах); Галя звернула до хутора. Думкою летіла поперед себе. Нарешті вона довідається, де її рідні (Ю. Збанацький); Кожне дитя Мріями лине в широке життя! (С. Олійник); А я дивлюся… і серцем лину В темний садочок на Україну (Т. Шевченко). всіма́ ду́мами леті́ти. Він солодко вкладається на ліжко, всіма думами летячи до Уляни (М. Стельмах). в ду́мці ли́нути. Летіть, хмари, в край південний, Там у мене рідна хата; ..Сам туди я в думці лину, Хоч мене там і забули (П. Грабовський).

ду́мкою (мрі́ями, се́рцем і т. ін.) ли́нути (леті́ти) до кого—чого, куди. Пориватися, прагнути до кого-, чого-небудь, кудись. Добру хвилину стояли вони мовчазні .. і линули думкою в майбутнє (О. Довженко); Хоч де б він був, чи з цього, чи з протилежного боку земної кулі, він і звідти линув думками сюди (О. Гончар); Думкою лине до сина (М. Стельмах); Галя звернула до хутора. Думкою летіла поперед себе. Нарешті вона довідається, де її рідні (Ю. Збанацький); Кожне дитя Мріями лине в широке життя! (С. Олійник); А я дивлюся… і серцем лину В темний садочок на Україну (Т. Шевченко). всіма́ ду́мами леті́ти. Він солодко вкладається на ліжко, всіма думами летячи до Уляни (М. Стельмах). в ду́мці ли́нути. Летіть, хмари, в край південний, Там у мене рідна хата; ..Сам туди я в думці лину, Хоч мене там і забули (П. Грабовський).

ду́мкою (мрі́ями, се́рцем і т. ін.) ли́нути (леті́ти) до кого—чого, куди. Пориватися, прагнути до кого-, чого-небудь, кудись. Добру хвилину стояли вони мовчазні .. і линули думкою в майбутнє (О. Довженко); Хоч де б він був, чи з цього, чи з протилежного боку земної кулі, він і звідти линув думками сюди (О. Гончар); Думкою лине до сина (М. Стельмах); Галя звернула до хутора. Думкою летіла поперед себе. Нарешті вона довідається, де її рідні (Ю. Збанацький); Кожне дитя Мріями лине в широке життя! (С. Олійник); А я дивлюся… і серцем лину В темний садочок на Україну (Т. Шевченко). всіма́ ду́мами леті́ти. Він солодко вкладається на ліжко, всіма думами летячи до Уляни (М. Стельмах). в ду́мці ли́нути. Летіть, хмари, в край південний, Там у мене рідна хата; ..Сам туди я в думці лину, Хоч мене там і забули (П. Грабовський).

пла́вом пливти́ (плисти́, ли́нути і т. ін.) / попливти́ (поплисти́, поли́нути і т. ін.). 1. Рухатися безперервним потоком (про людей). Все більшало людей на вулицях. Плавом пливла колона. Вона все зростала (Ю. Збанацький); // Прибувати у великій кількості кудись або відбувати звідкісь. [Яким:] Народ так плавом і пливе до Хмельницького (Б. Грінченко); Пізньої осені та з першими сніговіями з Харкова на Полтавщину плавом попливли голодуючі (О. Гончар); Плавом поплив людський натовп з шкільного подвір’я (Ю. Збанацький). як плав пливе́. Народ як плав пливе; його [Тихона] сини і батраки знай відважують, а він тільки роздає (Г. Квітка-Основ’яненко).

2. Безперервно збільшуватися, надходячи у великій кількості. Багатство садів, безмежного поля, лісів плавом пливло до княжих .. сусіків (С. Скляренко); Війна принесла великі прибутки, і до Макарової кишені плавом пливли гроші (І. Кочерга).

ду́мкою (мрі́ями, се́рцем і т. ін.) ли́нути (леті́ти) до кого—чого, куди. Пориватися, прагнути до кого-, чого-небудь, кудись. Добру хвилину стояли вони мовчазні .. і линули думкою в майбутнє (О. Довженко); Хоч де б він був, чи з цього, чи з протилежного боку земної кулі, він і звідти линув думками сюди (О. Гончар); Думкою лине до сина (М. Стельмах); Галя звернула до хутора. Думкою летіла поперед себе. Нарешті вона довідається, де її рідні (Ю. Збанацький); Кожне дитя Мріями лине в широке життя! (С. Олійник); А я дивлюся… і серцем лину В темний садочок на Україну (Т. Шевченко). всіма́ ду́мами леті́ти. Він солодко вкладається на ліжко, всіма думами летячи до Уляни (М. Стельмах). в ду́мці ли́нути. Летіть, хмари, в край південний, Там у мене рідна хата; ..Сам туди я в думці лину, Хоч мене там і забули (П. Грабовський).

-2-
дієслово доконаного виду
(политися, полити)

Словник відмінків

Інфінітив ли́нути
  однина множина
Наказовий спосіб
1 особа   ли́ньмо
2 особа линь ли́ньте
МАЙБУТНІЙ ЧАС
1 особа ли́нутиму ли́нутимемо, ли́нутимем
2 особа ли́нутимеш ли́нутимете
3 особа ли́нутиме ли́нутимуть
ТЕПЕРІШНІЙ ЧАС
1 особа ли́ну ли́немо, ли́нем
2 особа ли́неш ли́нете
3 особа ли́не ли́нуть
Активний дієприкметник
 
Дієприслівник
ли́нучи
МИНУЛИЙ ЧАС
чол. р. ли́нув ли́нули
жін. р. ли́нула
сер. р. ли́нуло
Активний дієприкметник
 
Пасивний дієприкметник
 
Безособова форма
 
Дієприслівник
ли́нувши

Словник синонімів

ЛЕТІ́ТИ (пересуватися в повітрі за допомогою крил); ПЛИСТИ́, ПЛИВТИ́, ПЛИ́НУТИ, ЛИ́НУТИпоет. (плавно); ЛІТА́ТИ, ПЛА́ВАТИ, БУЯ́ТИ, МА́ЯТИ, ШИРЯ́ТИ, ВИТА́ТИкнижн. (в різних напрямках); РИ́НУТИпоет. (у певному напрямку); ПРОЛІТА́ТИ, ПРОПЛИВА́ТИ (плавно у певному напрямку повз когось, щось);ПІРНА́ТИ, ПІКІ́РУВАТИ (стрімко вниз - перев. про птахів); ПАРИ́ТИ (посуватися в повітрі на нерухомо розпростертих крилах); ШУГА́ТИ, ШМИГА́ТИрозм.,ШМИГЛЯ́ТИрозм. (швидко в різних напрямках). Орел летить найвище, а хрін росте найглибше (прислів’я); Орел пливе у чистому небі... (О. Гончар); Білі цуцики гуляють на соломі, Сонце гріє мордочки смішні; Тіні віт дрижать на білім домі; Плине чапля в синій вишині (М. Рильський); Навтішавшись тоді піснями й трудами, Оддихай собі, степе-сподарю, досита, І дивись крізь туман, як ключами-стадами Журавлі линуть в вирій до нового літа (П. Куліш); Ластівки літали понад самою землею мовчки, без щебету (Григорій Тютюнник); Орли клекотіли, велично плаваючи понад глибокими, повними спеки міжгір’ями (О. Гончар); Над підсохлими полями буяв жайворонок (Юліан Опільський); Маяли над ними метелики, маленькі і великі (М. Рильський); Над сусідньою сопкою повільно ширяв величезний орел (О. Донченко); У високості витає коршун (П. Автомонов); Над горами повільно й величаво ринув лелека (Є. Куртяк); Раптом зупинилисятри пташки, що пролітали повз нього (О. Іваненко); На недосяжній висоті велично пропливали пелікани (з газети); Над землею в густому пругкому повітрі пірнали ластівки і стрижі (О. Копиленко); Час від часу то одна, то друга пташина каменем пікірувала донизу, хапала щось (Ю. Збанацький); Мов орел, парив Каро у високому небі України (Н. Рибак); Шугали над головою похмурі кажани (Л. Дмитерко); З глиною в дзьобах дрібних шмигають скрізь ластівки (І. Франко). - Пор. 1. полеті́ти.
ЛИ́НУТИпоет. (думками, серцем і т. ін. до кого-, чого-небудь), ЛЕТІ́ТИ, ЛІТА́ТИ, РВА́ТИСЯ, ПОРИВА́ТИСЯ. - Док.: поли́нути, полеті́ти. Лину я до неї [до могили], Наче до дружини: Сяду, уклонюся Близько до вершини (Я. Щоголів); В вікно зимовий вечір лине, в кімнаті присмерків печать, і наші думи на Вкраїну летять, летять, летять, летять... (В. Сосюра); Бере Письмо Святе в руки, Голосно читає... А думкою чернець старий Далеко літає (Т. Шевченко); Свікліцький дивиться на мене своїми карими очима, дивиться допитливо, неначе питає в мене, де літали мої думки, мої гадки (І. Нечуй-Левицький); Він дивився на бійців, які йшли далі і далі, і серце його рвалося за ними, як птах (В. Собко); Ой, гори, гори, золоті верхів’я! Та нащо ж я до вас так пориваюсь? (Леся Українка).
ЛУНА́ТИ (про звуки - поширюватися в просторі, ставати чутним), ЛИ́НУТИпоет.,ЛЕТІ́ТИ, ЛИ́ТИСЯ, НЕСТИ́СЯ, ПІДНО́СИТИСЯ, ТЕКТИ́, ІТИ́[ЙТИ́], ПЛИСТИ́, ПЛИВТИ́, ПЛИ́НУТИ, УДАРЯ́ТИ[ВДАРЯ́ТИ]підсил.,РОЗРИВА́ТИСЯпідсил.,РОЗТИНА́ТИСЯпідсил.,ВИРИВА́ТИСЯ, ПІДІЙМА́ТИСЯ[ПІДНІМА́ТИСЯ] (перев. зі сл. голос, гомін, спів і т. ін.); РОЗНО́СИТИСЯ, ПРОНО́СИТИСЯтільки 3 ос. (миттю розноситися), ЛІТА́ТИ, РОЗТІКА́ТИСЯ, РОЗХО́ДИТИСЯ[РОЗІХО́ДИТИСЯрідко], РОЗЛЯГА́ТИСЯ, РОЗСТЕЛЯ́ТИСЯ, РОЗСТЕ́ЛЮВАТИСЯ, РОЗКО́ЧУВАТИСЯ, РОЗДАВА́ТИСЯрідше,РОЗПОЛО́НЮВАТИСЯрідше (в різні боки); РОКОТА́ТИ[РОКОТІ́ТИрідко] (про рокітливі звуки); ПРОРІ́ЗУВАТИ, ПРОРІЗА́ТИ, ПРОНИ́ЗУВАТИ, ПРОТИНА́ТИ (несподівано різко лунати, порушуючи тишу); ПРОРИВА́ТИСЯ (долаючи шумовий бар’єр, ставати чутним);ПРОБІГА́ТИ, ПРОКО́ЧУВАТИСЯ (раптово виникаючи, поширюватися); РОЗЛУ́НЮВАТИ (поширюватися луною); ПА́ДАТИрозм. (перев. про різкі, уривчасті звуки). - Док.: пролуна́ти, поли́нути, полеті́ти, поли́тися, понести́ся, піднести́ся, потекти́, піти́, поплисти́, попливти́, уда́рити[вда́рити], розірва́тися, розітну́тися, ви́рватися, підійня́тися[підня́тися], рознести́ся, пронести́ся, розтекти́ся, розійти́ся, розлягти́ся, розстели́тися, розкоти́тися, розда́тися, розполони́тися, прорі́зати, прониза́ти, протну́ти, протя́ти, проляща́ти, прорва́тися, пробі́гти, прокоти́тися, упа́сти[впа́сти]. Пісня лунала широко і бурхливо, якмолода повінь (О. Гуреїв); Лине пісня в гаю солов’їна (В. Сосюра); Летів - розлягався той [батьків] вигук аж у край на Ланове, на Ставище (Є. Кротевич); Не хотілося їй зараз нічого, крім одного, - щоб пісня не кінчалась ніколи, щоб лилася й лилася отак, як вічна молодість, як її невгасиме перше кохання... (О. Гончар); Звуки дзвінків на хребті коня неслись далеко в глуху глибінь лісу й там десь ніби губились (О. Кобилянська); За місто, за села, за труд стариків Весільний, веселий підноситься спів (П. Усенко); І пісня текла, мов дзюрчання ключа (В. Бичко); Регочеться мій друг, і луна йде коридорами, як у лісі (Ю. Яновський); Мелодія пливла над сонними дахами, і дивно було чути її цієї темної ночі (О. Донченко); Хвильки звуків пливуть у дзвінкій тиші долини (С. Чорнобривець); Пісня розлягається. Всі люди збираються в одну купу і зазирають за кон, звідкіля плине пісня (І. Карпенко-Карий); От вдаряє акорд.., зразу стає спокійно і затишно (Ю. Смолич); За плечима у юрми билось і розривалось голосіння Маланки та плач жіночий (М. Коцюбинський); З того часу двічі на день над глибокою балкою розтинався голосний шкільний дзвоник (В. Кучер); З самого глибу душі виривається пісня і так любо ллється, так виливається поволі (Панас Мирний); І мідний роздільний дзвін розноситься вгорі, відраховуючи секунди, надаючи їм незвичайної ваги і значимості (Ю. Яновський); Нестямний крик пронісся над пасікою і помчався у ліс (Панас Мирний); Долинами пісня літає (Ю. Яновський); А з дверей троїцької церкви.. розтікався прекрасний християнський спів (М. Стельмах); То не срібний дзвоник дзвонить, то її [Галі] голос розходиться по двору (Панас Мирний); Розлягаються тії хори по хуторі і линуть далеко-далеко, в степ розлогий, перебивають один другого, то спільно лунають (Леся Українка); Чужим, далеким смутком розстелявся голос, тремтів невідомими сльозами-іскрами (С. Васильченко); О шостій годині, з першими вибухами в скелях, що гучною луною розкочувались по околицях, він ішов до котлована (Г. Коцюба); Щось важке упало, стукнуло - роздалася луна навкруги... (Панас Мирний); Пісня лине від серця .. Мов весняна ріка, розполонилися голоси (К. Гордієнко); На млинах вода шумить, стогне, рокоче... (Панас Мирний); Глядів [Борис] на бистро пливучу чисту воду, що стиха рокотіла, б’ючись об каміння (І. Франко); Час од часу тишу ночі прорізував хрускіт крижин, що ламалися на залізних хребтах передмостових "сторожів" (А. Шиян); Раптом ясний ранок пронизав дитячий розпачливий, обурений лемент (С. Васильченко); Ніч протинають залпи, крики... (В. Сосюра); Чистий дівочий сопрано, мов золотою ниткою, прорізав оксамитно чорну тишу (Дніпрова Чайка); Раптом крізь шум заводу проривається зойк (І. Микитенко); Грім пробігає над головами юнаків, блискавки яскравішають (В. Бабляк); Наче й тихі стояли дуби та клени і ясени, а все ж над лісом прокочувався таємничий, лякаючий шепіт (А. Шиян); Вийде, бувало, хтось із хати у літню чи в осінню ніч і чує, як далеко-далеко в полі пісня розлунює... (С. Олійник); З туману, як з хмари, плив голос і падав між люди (М. Коцюбинський); Дзвони несподівано впали (М. Коцюбинський). - Пор. доно́ситися.
МИНА́ТИ (про час, пору життя, події тощо - наближатися до кінця, закінчуватися), МИНА́ТИСЯ, ІТИ́[ЙТИ], ПРОХО́ДИТИ, ПРОМИНА́ТИ, ЛИ́НУТИ, ПРОТІКА́ТИ, ТЕКТИ́, ПРОПЛИВА́ТИ, СПЛИВА́ТИ, ПЛИВТИ́[ПЛИСТИ́], ПЛИ́НУТИ, СТІКА́ТИ, СХО́ДИТИ[ЗІХО́ДИТИрідше], ЗНИКА́ТИ[ІЗНИКА́ТИрідше], ВИХО́ДИТИрозм.,ПЕРЕХО́ДИТИрозм.,ПРОЛЯГА́ТИрозм. (перев. про час); ТЯГТИ́СЯ[ТЯГНУ́ТИСЯ], ВОЛОКТИ́СЯ, ПРОВОЛІКА́ТИСЯрозм.,ПЕРЕВО́ДИТИСЯрозм. (про час - одноманітно, повільно). - Док.: мину́ти, мину́тися, помину́тисязаст.пройти́, промину́ти, проли́нути, протекти́, перекоти́тисярозм.віддалі́тирозм.спливти́[сплисти́], спли́нути, пропливти́[проплисти́], пропли́нути, стекти́, зійти́, зни́кнути[ізни́кнути][зни́кти][ізни́кти], ви́йти, перейти́, пролягти́, протягти́ся[протягну́тися], проволокти́ся, перевести́ся. Минає година, друга, третя (Б. Грінченко); Вже миналася осінь смертельна І відступала дорогу морозам; пропасниця люта Не докучала недужим (М. Зеров); Літа йшли-минали, старе старілось, молоде росло (Панас Мирний); Не нагадуй про страхи: поминулися вони (Марко Вовчок); Проходили тижні, складались у мі-сяці (Ю. Яновський); Дні надходять буряно й схвильовано проминають (Н. Забіла); -. Годі, годі! Усе вже те оддаліло-проминуло - забувай та кохай мене (Марко Вовчок); Швидко лине новорічна ніч (В. Собко); Величне життя протікає вгорі наді мною (С. Крижанівський); Дні течуть, немов ріка, І рік за роком пропливає; Не знаю, де ти, хто ти, що ти нині, Усе перекотилось без сліда (М. Рильський); Ішли роки, ясні й тривожні, Та не спливали внебуття (М. Гірник); Тяжко-важко, в неописанній тривозі, плила їйгодина за годиною (І. Франко); Стечуть роки - зима прийде незвана Спинити рух думок (М. Стельмах); Ніхто не пише, дні сходять у мене давно однаково (М. Коцюбинський); День зникав (Г. Коцюба); Але коли вийшов рік, нараз одної ночі міщани нападали на царську палату (І. Франко); Ми з тестем з ранку до ночі не розгинаємось, теща - їсти варить та внука бавить. День за днем, ніч за ніччю - так життя й переходило (І. Муратов); За Байдою пролягло піввіку (І. Ле); Час тягнеться помалу. Сонце наче спинилось на горизонті і глузує з нас (П. Колесник); Сумно, поволі, важко волікся час у повдовілій хаті (І. Франко); Проволоклося ще два тижні (Я. Качура); Багато тих вечорів довгих перевелося в нас без розмови, без гомону (Марко Вовчок). - Пор. 2. бі́гти.
ПОШИ́РЮВАТИСЯ (про звуки, запахи тощо - виходячи з якогось джерела, займати, заповнювати собою дедалі більший простір), ШИ́РИТИСЯ, РОЗХО́ДИТИСЯ, ІТИ́[ЙТИ], РОЗНО́СИТИСЯ, РОЗЛЯГА́ТИСЯ, РОЗКО́ЧУВАТИСЯ, ПРОКО́ЧУВАТИСЯ, РОЗПЛИВА́ТИСЯ, РОЗТІКА́ТИСЯ, РОЗСТЕЛЯ́ТИСЯ[РОЗСТЕ́ЛЮВАТИСЯ], СТЕЛИ́ТИСЯ, РОЗБІГА́ТИСЯ, РОЗЛІТА́ТИСЯ, ЛИ́ТИСЯ, РОЗЛИВА́ТИСЯ, ЛИ́НУТИ, ПОВИСА́ТИ, МЧА́ТИ, ШУГА́ТИрозм.,ГУЛЯ́ТИрозм.,РОЗГУ́ЛЮВАТИСЯрозм. (швидко, далеко). - Док.: поши́ритися, розійти́ся, піти́, рознести́ся, розлягти́ся, розкоти́тися, прокоти́тися, розпливти́ся, розтекти́ся, розстели́тися, розбі́гтися, розлеті́тися, розли́тися, пови́снути, шугну́ти, шугону́ти, розгуля́тися. Неподалеку щось ліниво обізвалось, потім той звук почав наростати, поширюватись (Ю. Збанацький); Пісня шириться, пісня лунає, розлягається (Остап Вишня); Жінки перегукувались через город, і гомін розходився на півсела (С. Васильченко); Прілий дух гнилих пнів, запах кладовища лісного йшов на них з пущі (М. Коцюбинський); Мідний роздільний дзвін розноситься вгорі, відраховуючи секунди (Ю. Яновський); Все притихло, все заніміло, не чутно і парубочого співу і не видно нічого... одна дівоча пісня вихрить-розкочується-розлягається... (Панас Мирний); По рядах раз у раз прокочувався дужий гомін обурення (В. Кучер); Тихесенько розпливались звуки, то зливались, виринали нові, пориваючі, чародійні (О. Кобилянська); Праворуч од воріт стоять.. шопа і квадратна олійня, від якої аж на вулицю смачно розтікається масний дух підсмаженого сім’я (М. Стельмах); Бджоли обліплювали роями її [гречки] цвіти, а запах меду розстелювався навкруги (Лесь Мартович); Задурливий дух конопель стелиться низиною, на весь обшир розбігаються дражливі пахощі землі (К. Гордієнко); На високій скелі ранньою добою Кулею підбитий сокіл клекотав, І могутній клекіт розлітавсь луною (О. Олесь); Пісня розлога Сум навіва; Хвилею ллється, Стогне, зітха, Плаче, сміється І затиха (П. Грабовський); У саду пахощі розливаються од груші й яблуні, що п’єш і не нап’єшся пахощів (Ганна Барвінок); Лине пісня над водами, повисає голубим серпанком над плавнями (М. Чабанівський); Вода - живого джерело, як і моє ясне село, куди прийшов я, щоб співати, і мій завод, і рейок дзвін, що мчить за сонцем навздогін.. (В. Сосюра); Пісня шугає над селом. Такої в церкві не почуєш (І. Цюпа); Повіє вітер по долині, - Пішла дібровою руна, Руна гуляє, Божа мова (Т. Шевченко); Косарки, мов клекіт лелеки, перегук розгулявся по степу і спадає на води Дніпрові... (І. Гончаренко).
ТЕКТИ́ (про річку, струмок тощо - переміщати свої води в певному напрямі, проходити своєю течією), ПЛИВТИ́[ПЛИСТИ́], ПЛИ́НУТИ, БІ́ГТИ, КОТИ́ТИрозм., ЛИ́НУТИрідко; ПРОТІКА́ТИ (проходити своєю течією де-небудь); МЧА́ТИ, МЧА́ТИСЯ (з великою швидкістю, бурхливо); ЛЕЛІ́ТИ (вузьким, невеликим потоком, повільно); СТРУМУВА́ТИ, СТРУМЕНІ́ТИ, СТРУМЕНІ́ТИСЯ, СТРУМИ́ТИ[СТРУМІ́ТИ] (перев. струменем, вузьким потоком); ДЗЮРЧА́ТИ, ДЗЮРКОТА́ТИ[ДЗЮРКОТІ́ТИ], ДЗЮРИ́ТИ (маленьким струмком). Тече вода в синє море, Та не витікає (Т. Шевченко); Тече ріка, шумить ріка Велично і розлого (М. Рильський); Рівчаками пливуть потоки і підмивають сіно (М. Коцюбинський); Ворскло, Ворскло! Як тихо й ласкаво плинуть чисті твої води (Л. Первомайський); Струмують, ґрунт змивають води. Біжать воркуючи струмки До повноводої ріки (М. Шпак); Між горами котить річка глибока (Марко Вовчок); Спокійно линуть води Дніпра (С. Скляренко); Під схиломбукового лісу протікає потічок (М. Томчаній); Широкий, повноводий, каламутними хвилями мчав Дніпро, вихопившись із звужених скель коло кічкацького мосту (Г. Коцюба); Так далеко, як тільки могло засягнути в присмерках око, мчалися вже не гладкі вали, а запінені білі гребені (Мирослав Ірчан); Прудко біжить та річка гоней із двадцять, до самої луки зеленої, - по луці вже тихо і широко розливається і тихо далі леліє попід гаями, а там у високих очеретах десь пропадає (Марко Вовчок); Мов крізь рожеву млу, струмує синя Рось (М. Рильський); Поміж двома горбами мляво струмила річка (Н. Рибак); Проти них з високих скель струмів у озеро пінявий водоспад (Л. Смілянський); По балках дзюрчали струмки (З. Тулуб); По узгір’ю дзюркоче струмок (О. Левада).

Словник фразеологізмів

ду́мкою (мрі́ями, се́рцем і т. ін.) ли́нути (леті́ти) до кого—чого, куди. Пориватися, прагнути до кого-, чого-небудь, кудись. Добру хвилину стояли вони мовчазні .. і линули думкою в майбутнє (О. Довженко); Хоч де б він був, чи з цього, чи з протилежного боку земної кулі, він і звідти линув думками сюди (О. Гончар); Думкою лине до сина (М. Стельмах); Галя звернула до хутора. Думкою летіла поперед себе. Нарешті вона довідається, де її рідні (Ю. Збанацький); Кожне дитя Мріями лине в широке життя! (С. Олійник); А я дивлюся… і серцем лину В темний садочок на Україну (Т. Шевченко). всіма́ ду́мами леті́ти. Він солодко вкладається на ліжко, всіма думами летячи до Уляни (М. Стельмах). в ду́мці ли́нути. Летіть, хмари, в край південний, Там у мене рідна хата; ..Сам туди я в думці лину, Хоч мене там і забули (П. Грабовський).

ду́мкою (мрі́ями, се́рцем і т. ін.) ли́нути (леті́ти) до кого—чого, куди. Пориватися, прагнути до кого-, чого-небудь, кудись. Добру хвилину стояли вони мовчазні .. і линули думкою в майбутнє (О. Довженко); Хоч де б він був, чи з цього, чи з протилежного боку земної кулі, він і звідти линув думками сюди (О. Гончар); Думкою лине до сина (М. Стельмах); Галя звернула до хутора. Думкою летіла поперед себе. Нарешті вона довідається, де її рідні (Ю. Збанацький); Кожне дитя Мріями лине в широке життя! (С. Олійник); А я дивлюся… і серцем лину В темний садочок на Україну (Т. Шевченко). всіма́ ду́мами леті́ти. Він солодко вкладається на ліжко, всіма думами летячи до Уляни (М. Стельмах). в ду́мці ли́нути. Летіть, хмари, в край південний, Там у мене рідна хата; ..Сам туди я в думці лину, Хоч мене там і забули (П. Грабовський).

ду́мкою (мрі́ями, се́рцем і т. ін.) ли́нути (леті́ти) до кого—чого, куди. Пориватися, прагнути до кого-, чого-небудь, кудись. Добру хвилину стояли вони мовчазні .. і линули думкою в майбутнє (О. Довженко); Хоч де б він був, чи з цього, чи з протилежного боку земної кулі, він і звідти линув думками сюди (О. Гончар); Думкою лине до сина (М. Стельмах); Галя звернула до хутора. Думкою летіла поперед себе. Нарешті вона довідається, де її рідні (Ю. Збанацький); Кожне дитя Мріями лине в широке життя! (С. Олійник); А я дивлюся… і серцем лину В темний садочок на Україну (Т. Шевченко). всіма́ ду́мами леті́ти. Він солодко вкладається на ліжко, всіма думами летячи до Уляни (М. Стельмах). в ду́мці ли́нути. Летіть, хмари, в край південний, Там у мене рідна хата; ..Сам туди я в думці лину, Хоч мене там і забули (П. Грабовський).

пла́вом пливти́ (плисти́, ли́нути і т. ін.) / попливти́ (поплисти́, поли́нути і т. ін.). 1. Рухатися безперервним потоком (про людей). Все більшало людей на вулицях. Плавом пливла колона. Вона все зростала (Ю. Збанацький); // Прибувати у великій кількості кудись або відбувати звідкісь. [Яким:] Народ так плавом і пливе до Хмельницького (Б. Грінченко); Пізньої осені та з першими сніговіями з Харкова на Полтавщину плавом попливли голодуючі (О. Гончар); Плавом поплив людський натовп з шкільного подвір’я (Ю. Збанацький). як плав пливе́. Народ як плав пливе; його [Тихона] сини і батраки знай відважують, а він тільки роздає (Г. Квітка-Основ’яненко).

2. Безперервно збільшуватися, надходячи у великій кількості. Багатство садів, безмежного поля, лісів плавом пливло до княжих .. сусіків (С. Скляренко); Війна принесла великі прибутки, і до Макарової кишені плавом пливли гроші (І. Кочерга).

ду́мкою (мрі́ями, се́рцем і т. ін.) ли́нути (леті́ти) до кого—чого, куди. Пориватися, прагнути до кого-, чого-небудь, кудись. Добру хвилину стояли вони мовчазні .. і линули думкою в майбутнє (О. Довженко); Хоч де б він був, чи з цього, чи з протилежного боку земної кулі, він і звідти линув думками сюди (О. Гончар); Думкою лине до сина (М. Стельмах); Галя звернула до хутора. Думкою летіла поперед себе. Нарешті вона довідається, де її рідні (Ю. Збанацький); Кожне дитя Мріями лине в широке життя! (С. Олійник); А я дивлюся… і серцем лину В темний садочок на Україну (Т. Шевченко). всіма́ ду́мами леті́ти. Він солодко вкладається на ліжко, всіма думами летячи до Уляни (М. Стельмах). в ду́мці ли́нути. Летіть, хмари, в край південний, Там у мене рідна хата; ..Сам туди я в думці лину, Хоч мене там і забули (П. Грабовський).

Словник відмінків

Інфінітив лину́ти
  однина множина
Наказовий спосіб
1 особа   лині́мо, лині́м
2 особа лини́ лині́ть
МАЙБУТНІЙ ЧАС
1 особа лину́ линемо́, лине́м
2 особа лине́ш линете́
3 особа лине́ лину́ть
МИНУЛИЙ ЧАС
чол.р. лину́в лину́ли
жін.р. лину́ла
сер.р. лину́ло
Активний дієприкметник
 
Пасивний дієприкметник
 
Безособова форма
 
Дієприслівник
лину́вши

Словник синонімів

ЛИ́ТИ (сильно, безперервно текти - про дощ), ЛЛЯ́ТИрідше,СИ́ПАТИ, ЦІДИ́ТИ, ПЕРІ́ЩИТИпідсил.,ХЛЯ́ПАТИрозм.,ХЛЯПОТІ́ТИпідсил. розм.,ПРА́ТИпідсил. розм.,РЕПІ́ЖИТИпідсил. розм.,ТЮ́ЖИТИпідсил. розм.,ПІ́ЖИТИпідсил. розм.,ПІ́РИТИ підсил. розм.,ПОРО́ТИпідсил. розм.,ХЛЮЩА́ТИпідсил. розм.Осінь була дощова: від другої пречистої як почалися дощі, та день у день лили (Панас Мирний); Вночі лляв дощ (О. Кобилянська); І поїзд помчав повз Муравський, а назустріч сипав густий дощ (П. Автомонов); Зимний дощ цідив, як із відра (І. Франко); Іван.. дивився у вікно, слухав довколишню метушню і шум зливи, що періщила дощовими батогами (П. Колесник); Надворі свистав вітер та хляпав рясний дощ (І. Франко); Теплий рясний дощ хляпотів усю ніч, наче це була весна, а не середина грудня (Л. Первомайський); Ще хоч би не путь така! А то цілу ніч дощ прав, ще й тепер присипає (Панас Мирний); Дощ репіжить, новий віз і вся упряж мокнуть коло самого навісу (В. Кучер); Надворі тюжить дощ (С. Васильченко); Чи чуєш, як порошить, як зашелестіло, як піжить дощ та крупа? (І. Нечуй-Левицький); А той [вітер] як погнав хмару, як почав пірить дощ (П. Чубинський); Дощ так і поре (Словник Б. Грінченка); Хай хоч ще й дощі холодні хлющатимуть.., все одно швидко настануть чудові теплі дні (Ю. Збанацький). - Пор. 3. іти́, 1. лину́ти.
ЛИНУ́ТИ (почати литися раптово й з великою силою), ПОЛИ́ТИ, ПОЛИ́ТИСЯ, ПОСИ́ПАТИ, ХЛИ́НУТИпідсил.,РИ́НУТИпідсил.,ХЛЮ́ПНУТИ, БУРХНУ́ТИрозм.,БУ́ХНУТИрозм.,ПОЛЛЯ́ТИСЯрідко;ПОРИ́НУ́ТИрозм.,УПЕРІ́ЩИТИ[ВПЕРІ́ЩИТИ]розм.,УШКВА́РИТИ[ВШКВА́РИТИ]розм.,ПОРОСНУ́ТИрозм.,ПОЛОСНУ́ТИрозм.,ПОЛОСОНУ́ТИпідсил. розм.,ЗАПІ́ЖИТИрозм. (про дощ); ПРОРВА́ТИСЯ (перев. про розплавлений метал). Дощ, як з відра, линув на землю - і зразу покрив її калюжами (Панас Мирний); Став дужчий вітер віять, такий, що аж з ніг валяє, та ще й з холодного краю. Ба, далі й дощ полив добренький (збірник "Народні оповідання"); Сльози раптом полились з очей, неначе забило випадком розкопане джерело (І. Нечуй-Левицький); Дощ посипав шпарко і рясніше (Ю. Смолич); Дощ хлинув шаленим водоспадом (Ю. Мокрієв); З обох очей техніка ринули рясні опади (А. Крижанівський); Перші краплини, важкі, як олово, застукали по листках, і слідом за цим хлюпнула злива (О. Донченко); А вода в Десні прибуває й прибуває: вершками лізе на берег, і ось бурхнуло й покотилось порівчаках і долинах (О. Десняк); Я не боюся хмари, зливи! .. Нехай і повінь валом бухне, Моя відвага не потухне (І. Франко); Поринули весняні води, задзюрчали струмочки, заклекотали в ярках, розіллялись широкою повіддю (М. Коцюбинський); Дощ, як несподівано вперіщив, так швидко й перестав (Ю. Збанацький); Незабаром і дощ ушкварив такий, що ну! (А. Свидницький); - Тільки рушили стежкою, за Клаповухим, а дощ як поросне (І. Вирган); Дощ полоснув мов з відра (І. Цюпа); Насунулись хмари, посипалась крупа пополовині з холодним дощем, а потім наглий дощ запіжив, аж захлющав (І. Нечуй-Левицький); Коли вона [сталь] піде, прорветься, над ковшами іскрами згора, - серце вдарить, серце стрепенеться, як і в того, що кричить "ура" (М. Рудь). - Пор. 2. ли́ти.
НАЛИ́ТИщо і чого (залити якусь рідину в що-небудь; ллючи, наповнити що-небудь; ллючи, утворити калюжу); НАБУ́РИТИрозм. (у великій кількості); ВЛИ́ТИ[УЛИ́ТИ], ВВІЛЛЯ́ТИ[УВІЛЛЯ́ТИ] (залити в що-небудь); ЛИНУ́ТИ, БУРХНУ́ТИрозм., БУ́ХНУТИрозм. (налити в що-небудь відразу й у великій кількості); НАСИ́ПАТИ (налити в посудину рідкої страви, який-небудь напій тощо). - Недок.: налива́ти, ли́ти, влива́ти[улива́ти], насипа́ти, си́пати. Налити води в чайник; Налити склянку води; Налити цілу калюжу; Замислившись, цідила [Одарка] молоко в глечик і не помітила, як пролила додолу... - Та що ж бо ти робиш?.. Глянь-но, яку калюжу набурила! - озвався батько з призьби (С. Воскрекасенко); Бугров улив у себе кухоль смердючої картоплянки (І. Микитенко); Отець Тарасій.. без сорому взяв пляшку, бурхнув рому в стакан [склянку] (І. Нечуй-Левицький); - Води з цебер бухнула в муку і перевела мені увесь запас (М. Стельмах); Насипати борщу; Брати! Вина! Вина мені насипте! (М. Бажан); [Митродора:] От і ще що; ти в чистий горщик воду насипала? (В. Самійленко). - Пор. 1. ли́ти, націди́ти.

Словник фразеологізмів

ли́ти (ли́тися) ливце́м. Іти (про великий, сильний дощ). — Оце недавно лили ливцем місяцями страшні наглі дощі (І. Нечуй-Левицький); Дощ ливцем лив усю ніч (З газети). лину́ти (поли́тися) ливце́м. Заберіть собі оцю сіль. Та забирайте до дрібочки, бо як часом лине ливцем тучний дощ, то щезне уся риба в Сулі (І. Нечуй-Левицький); Наступає хмара.., з неї ливцем поллється наглий тучний дощ (І. Нечуй-Левицький).

ли́ти холо́дну во́ду [за ко́мір] кому, на кого. Приголомшувати, лякати і т. ін. когось чимось сказаним. Командуючий фронтом гмикнув у трубку і сердито сказав: — Ти мені, Рагузін, не лий холодну воду за комір. Скажи краще, що будете робити? (П. Гуріненко). лину́ти холо́дною водо́ю, зі сл. зга́дки, слова і т. ін. Згадки линули на нього холодною водою і скували вільність рухів (М. Коцюбинський).

як (мов, нена́че і т. ін.) лину́ли (хто лину́в) холо́дною водо́ю (водо́ю з льо́дом) на кого. Хтось дуже вражений, приголомшений чимось, раптом став смутним, мовчазним і т. ін. — Адже ж ото моя мати!.. А ондечки й моя свекруха… На Мелашку неначе хто линув водою з льодом. Вона одхилилась за ворота (І. Нечуй-Левицький).

як (мов, нена́че і т. ін.) лину́ли (хто лину́в) холо́дною водо́ю (водо́ю з льо́дом) на кого. Хтось дуже вражений, приголомшений чимось, раптом став смутним, мовчазним і т. ін. — Адже ж ото моя мати!.. А ондечки й моя свекруха… На Мелашку неначе хто линув водою з льодом. Вона одхилилась за ворота (І. Нечуй-Левицький).

як (мов, нена́че і т. ін.) лину́ли (хто лину́в) холо́дною водо́ю (водо́ю з льо́дом) на кого. Хтось дуже вражений, приголомшений чимось, раптом став смутним, мовчазним і т. ін. — Адже ж ото моя мати!.. А ондечки й моя свекруха… На Мелашку неначе хто линув водою з льодом. Вона одхилилась за ворота (І. Нечуй-Левицький).

як (мов, нена́че і т. ін.) лину́ли (хто лину́в) холо́дною водо́ю (водо́ю з льо́дом) на кого. Хтось дуже вражений, приголомшений чимось, раптом став смутним, мовчазним і т. ін. — Адже ж ото моя мати!.. А ондечки й моя свекруха… На Мелашку неначе хто линув водою з льодом. Вона одхилилась за ворота (І. Нечуй-Левицький).