БАЗІ́КАТИрозм. (багато, беззмістовно говорити; говорити, розмовляти про щось незначне, наістотне), РОЗБАЗІ́КУВАТИпідсил. зневажл.,ПАТЯ́КАТИзневажл.,РОЗПАТЯ́КУВАТИпідсил. зневажл.,ПАСТАЛА́КАТИзневажл., ПАЩЕКУВА́ТИзневажл.,ГАЛДИ́КАТИзневажл.,ШКАБАРЧА́ТИзневажл.,СЛЕБЕЗУВА́ТИ[СЛЕБІЗУВА́ТИ]розм., МАРНОСЛО́ВИТИрідше,ГАЛА́КАТИрозм. рідше, ҐАЛАМА́ҐАТИдіал.; ТЕРЕВЕ́НИТИзневажл.,ЛЕПЕТА́ТИрозм.,ЛОПОТА́ТИ[ЛОПОТІ́ТИ]розм. (говорити про щось незначне, несерйозне); БАЛЯНДРА́СИТИрозм.,БАЛАГУ́РИТИрозм. рідше,ПЕРЕБЕНДЮВА́ТИрозм. рідше (пересипаючи мову жартами);ПРОСТОРІ́КУВАТИ[ПРОСТОРІ́КАТИ]розм., РОЗБАЛА́КУВАТИрозм.,РОЗГЛАГО́ЛЬСТВУВАТИрозм. (багато, часто беззмістовно, але з претензією, пишномовно і т. ін.). Так вони й життя прожили вкупі - Мотря пащекувала, базікала за десятьох, а Ягор мовчав, як глухий (О. Копиленко); Він [сторож], поклавши хлудину на плече, миролюбно патякає в гурті школярів, що тепер цікаво обступили його колом (С. Васильченко); Марко теревенив і розпатякував цілу дорогу (Григорій Тютюнник); - Мені ще мати, коли я маленьким був, казала - не пасталакай багато, у людей вуха болітимуть (А. Хижняк); Довго гомоніли, галдикали, били та морочили голову [бурсаки], дошукуючись - де ж справді взялася на селі ця таємнича Оксана (С. Васильченко); - Дядьку Кузьмо, ви.. не застрельте мене отут у сараї, - настрашеним голосом просив Джмелик. - Щитай, що й пристрелю, коли будеш отак шкабарчати (Григорій Тютюнник); Параска рада, слебезує по всьому місту, який у неї син розумний (Панас Мирний); І тут не дозволяє [Богдан Михайлович], аби слова стерлися, зашмарували чи змазали суть. Не марнословив, говорив, що на мислі мав (В. Большак); Біля парників уже галакало жіноцтво, озброєне лопатами і граблями (М. Стельмах); - Ії мама тут! Он там стоїть із моїм чоловіком коло брами та й лопотить (О. Кобилянська); Ті [парубки] було зійдуться на вечорниці.. та як стануть баляндрасить, то й мертвий би розреготався... (О. Стороженко); Ернест усім тягарем свого тіла повісивсь на Начковім плечі і почав просторікувати без перерви (І. Франко). - Пор. верзти́, 2. говори́ти, 2. торохті́ти.

БЕЛЬКОТА́ТИ[БЕЛЬКОТІ́ТИ] (нерозбірливо, безладно, плутано говорити), ЖЕБОНІ́ТИрозм., ЛЕБЕДІ́ТИдіал.; ЛЕПЕТА́ТИ (звичайно про дітей); ЛОПОТА́ТИ[ЛОПОТІ́ТИ]розм. (говорити неясно й поспішно); ВАРНЯ́КАТИвульг., ВЕРЗЯ́КАТИвульг. (звичайно про п’яних). Перехиливши з покорою набік голову та витріщивши на Замфіра перелякані благаючі очі, він невиразно белькотав: - То не я... Я нічого не винен... (М. Коцюбинський); - Амітафу! Амітафу! - жебоніла беззубим ротом старенька, а сама не зводила добрих, жалісливих очей з внучки (Ю. Збанацький); - Не плачте, мамочко! Не плачте! - лепетала вона своїм нетвердим язичком (Панас Мирний); - І Сина, і Святого Духа... - Текля лопотіла, вклонялася, присідала, підіймаючи ікону над головою (Ю. Смолич); Здивовані прохожі зупиняються і довго дивляться мені вслід. Вони й справді, мабуть, мають мене за божевільного. Йде вулицею якась потороча, розмахує кулаками і щось варнякає (П. Колесник); Пізно вночі притягсь він додому і п’яно реготався та верзякав (П. Тичина). - Пор. бурмота́ти, 1. говори́ти, 2. говори́ти.