КОРА́ (верхній затверділий шар чогось), ШКУ́РАрозм.; КІ́РКА, ШКУ́РКА, ШКІ́РКА (тонка). Зима конала. Весняний подих точив зашкарублу крижану кору, що вкрила землю (О. Досвітній); Мчить олень, але провалюється під ним блискуча кірка - і грузне він у глибокому снігу (З. Тулуб); Земля почала тужавіти, взялася шкіркою (Григорій Тютюнник).

КОРИ́ЦЯ (висушена кора коричника), ЦИНАМО́Нзаст., КІ́РКАдіал.- У мене такий гріх: зуби почали боліти.. Ось корицею заїдаю. І самому приємно, і людям дух не забиває (Л. Юхвід); - Ми не невільники! - вигукнув турок Садик, викочуючи круті яйця очей на засмаглому обличчі кольору свіжого цинамону (З. Тулуб).