кімна́та

КІМНА́ТА (окреме приміщення перев. для проживання в квартирі, будинку), ХА́ТА розм.; ПОКІ́Й, ПАЛА́ТА заст. (перев. розкішне, багате приміщення); КІМНАТИ́НА [КІМНАТЧИ́НА] розм. (невелике приміщення); СВІТЛИ́ЦЯ, ГО́РНИЦЯ розм. (перев. чисте, парадне приміщення); ВІТА́ЛЬНЯ (приміщення, обладнане для приймання гостей); ВАНЬКИ́Р розм. (бічне приміщення, відокремлене від великої кімнати, яке є спальнею і дитячою кімнатою); ОДРИ́НА заст., уроч. (перев. спальня). В просторій кімнаті з чотирма вікнами стояв посередині стіл, застелений червоним сукном (М. Коцюбинський); У другій хаті щось заторготіло стільцем (Григорій Тютюнник); В своїм пишнім покою сидить безутішная мати (І. Франко); - Коли ти мені вірний та любий, на тобі ключі од усіх моїх палат. Ходи скрізь та правуй і порядкуй (І. Нечуй-Левицький); Тетяна Панасівна похожала, роблячи кілька кроків з кутка в куток, ніби давно вже обжила цю мініатюрну кімнатину (О. Копиленко); Живе сама, батьки її десь на селі, зняла собі кімнатчину оцю разом з подружкою (Ю. Бедзик); Сидить Катря в світлиці, вишиває шовком рукава та рушники (Марко Вовчок); - Веди вже в хату. Показуй, які горниці наготовила ти сій панянці (Панас Мирний); Зайшли у велику, чисто прибрану вітальню (Н. Рибак); Річард, увійшовши, засунув завісу, що відділяє ванькир від хати (Леся Українка); Із.. злота Зробим ми тобі одрину І наб’єм м’яким лататтям Та горицвітом перину (Я. Щоголів).