вирива́ти (викорчо́вувати) / ви́рвати (ви́корчувати) з ко́ренем (корі́нням) кого, що. Остаточно знищувати або ліквідовувати кого-, що-небудь. І твій батько, а мій вірний друг, сказав йому: “Зайду, Сафроне, до тебе. Небезпремінно зайду, коли твоє кодло буду із коренем виривати” (М. Стельмах); Нахвалявся прийти із сокирою та й викорчувати вас із корінням... (А. Дімаров); // тільки док. Покінчити з ким-, чим-небудь, позбутися когось, чогось. — Нема йому більше місця в Ольжинім серці! — пристукнула Ірина кулачком по Кочубеєвому столу. — З корінням, каже, вирву з душі того проклятущого... (О. Гончар).

вирива́ти (викорчо́вувати) / ви́рвати (ви́корчувати) з ко́ренем (корі́нням) кого, що. Остаточно знищувати або ліквідовувати кого-, що-небудь. І твій батько, а мій вірний друг, сказав йому: “Зайду, Сафроне, до тебе. Небезпремінно зайду, коли твоє кодло буду із коренем виривати” (М. Стельмах); Нахвалявся прийти із сокирою та й викорчувати вас із корінням... (А. Дімаров); // тільки док. Покінчити з ким-, чим-небудь, позбутися когось, чогось. — Нема йому більше місця в Ольжинім серці! — пристукнула Ірина кулачком по Кочубеєвому столу. — З корінням, каже, вирву з душі того проклятущого... (О. Гончар).

вирива́ти (викорчо́вувати) / ви́рвати (ви́корчувати) з ко́ренем (корі́нням) кого, що. Остаточно знищувати або ліквідовувати кого-, що-небудь. І твій батько, а мій вірний друг, сказав йому: “Зайду, Сафроне, до тебе. Небезпремінно зайду, коли твоє кодло буду із коренем виривати” (М. Стельмах); Нахвалявся прийти із сокирою та й викорчувати вас із корінням... (А. Дімаров); // тільки док. Покінчити з ким-, чим-небудь, позбутися когось, чогось. — Нема йому більше місця в Ольжинім серці! — пристукнула Ірина кулачком по Кочубеєвому столу. — З корінням, каже, вирву з душі того проклятущого... (О. Гончар).

вирива́ти (викорчо́вувати) / ви́рвати (ви́корчувати) з ко́ренем (корі́нням) кого, що. Остаточно знищувати або ліквідовувати кого-, що-небудь. І твій батько, а мій вірний друг, сказав йому: “Зайду, Сафроне, до тебе. Небезпремінно зайду, коли твоє кодло буду із коренем виривати” (М. Стельмах); Нахвалявся прийти із сокирою та й викорчувати вас із корінням... (А. Дімаров); // тільки док. Покінчити з ким-, чим-небудь, позбутися когось, чогось. — Нема йому більше місця в Ольжинім серці! — пристукнула Ірина кулачком по Кочубеєвому столу. — З корінням, каже, вирву з душі того проклятущого... (О. Гончар).

доко́пуватися / докопа́тися до ко́реня (до корі́ння). Глибоко, вдумливо аналізуючи що-небудь, з’ясовувати його суть. Він ніколи не буде ні письменником, ні інженером, бо не здатний серйозно вчитись і докопуватися до коріння (О. Донченко).

доко́пуватися / докопа́тися до ко́реня (до корі́ння). Глибоко, вдумливо аналізуючи що-небудь, з’ясовувати його суть. Він ніколи не буде ні письменником, ні інженером, бо не здатний серйозно вчитись і докопуватися до коріння (О. Донченко).

ю́дине (іу́дине) пле́м’я (порі́ддя, корі́ння і т. ін.), зневажл., лайл. Зрадник. І все’дно [всеодно] іудиному корінню недовго звиватися (М. Стельмах).

пусти́ти / рідше пуска́ти корі́ння (ко́рінь) в що, в чому. 1. Прижитися, закріпитися, обжитися де-небудь. Уявіть тих, хто залишив своє чисте, молоде, чудове місто, яким пишався, у якому вже пустив коріння, народжував дітей (Ю. Щербак); Пристав до вдовиці у прийми: двоє дітей, батько старий, хазяйство не яке, зате млин оце. Якщо як, то, може, й зовсім коріння пущу отут (А. Головко); Там ви пустили корінь, бо там ваша Василина .. до колиски клала та й співала вашим дітям (І. Чендей).

2. Стати постійним; надійно, міцно утвердитися. Розлад у Сніжковій сім’ї все глибше пускав коріння своє (К. Гордієнко); Ідея не задовольняється тим, що існує зараз, ні, вона прагне пустити коріння глибше, переконати вас, що вона вічна (В. Підмогильний). пуска́ти корінці́. Писар почув, що в йому запалюється злість, що вона пускає в його душі корінці (І. Нечуй-Левицький).

пусти́ти / рідше пуска́ти корі́ння (ко́рінь) в що, в чому. 1. Прижитися, закріпитися, обжитися де-небудь. Уявіть тих, хто залишив своє чисте, молоде, чудове місто, яким пишався, у якому вже пустив коріння, народжував дітей (Ю. Щербак); Пристав до вдовиці у прийми: двоє дітей, батько старий, хазяйство не яке, зате млин оце. Якщо як, то, може, й зовсім коріння пущу отут (А. Головко); Там ви пустили корінь, бо там ваша Василина .. до колиски клала та й співала вашим дітям (І. Чендей).

2. Стати постійним; надійно, міцно утвердитися. Розлад у Сніжковій сім’ї все глибше пускав коріння своє (К. Гордієнко); Ідея не задовольняється тим, що існує зараз, ні, вона прагне пустити коріння глибше, переконати вас, що вона вічна (В. Підмогильний). пуска́ти корінці́. Писар почув, що в йому запалюється злість, що вона пускає в його душі корінці (І. Нечуй-Левицький).

сяга́ти [свої́м] корі́нням куди. Вести, брати свій початок з дуже давніх часів; мати давні витоки, першооснови. Історія східних слов’ян своїм корінням сягає в глибоку давнину (Іст. укр. літ.).

сяга́ти [свої́м] корі́нням куди. Вести, брати свій початок з дуже давніх часів; мати давні витоки, першооснови. Історія східних слов’ян своїм корінням сягає в глибоку давнину (Іст. укр. літ.).

ю́дине (іу́дине) пле́м’я (порі́ддя, корі́ння і т. ін.), зневажл., лайл. Зрадник. І все’дно [всеодно] іудиному корінню недовго звиватися (М. Стельмах).