-1-
дієслово доконаного виду

Словник відмінків

Інфінітив ки́нутися, ки́нутись
  однина множина
Наказовий спосіб
1 особа   ки́ньмося, ки́ньмось
2 особа ки́нься ки́ньтеся, ки́ньтесь
МАЙБУТНІЙ ЧАС
1 особа ки́нуся, ки́нусь ки́немося, ки́немось, ки́немся
2 особа ки́нешся ки́нетеся, ки́нетесь
3 особа ки́неться ки́нуться
МИНУЛИЙ ЧАС
чол.р. ки́нувся, ки́нувсь ки́нулися, ки́нулись
жін.р. ки́нулася, ки́нулась
сер.р. ки́нулося, ки́нулось
Активний дієприкметник
 
Пасивний дієприкметник
 
Безособова форма
 
Дієприслівник
ки́нувшись

Словник синонімів

КИ́ДАТИСЯ (швидко, ривком іти, бігти, прямувати кудись, до когось, чогось або туди й сюди), ПОРИВА́ТИСЯ, ШУГА́ТИ, МЕТА́ТИСЯ, ШАРА́ХАТИСЯрозм.,ШАРА́ХАТИрозм.,ШАРА́ХКАТИСЯрозм.,ШАРА́ХКАТИрозм. (перев. від переляку); ТИ́ЦЯТИСЯрозм.,ТИ́ЦЬКАТИСЯрозм. (метушливо). - Док.: ки́нутися, порва́тися, шугну́ти, метну́тися, шара́хнутися, шара́хнути, шарахону́типідсил.ти́цьнутися, прудну́тисядіал.шарну́тирозм. (шукаючи). Служебка кидається за ним (Леся Українка); Максим, щоб не чути, що баба можуть незабаром померти, мерщій шугає під стіл (М. Стельмах); Цеповий собака по дроту метався від хати до комори (А. Головко); Шарахались коні від вибухів (О. Довженко); Коли я підходжу, вівці шарахають геть (О. Ільченко); Чорні овечі гурти шарахкалися від двору до двору (Григорій Тютюнник); Сивоок тицявся то в одну пожежу, то в другу, когось рятував (П. Загребельний); Рифка мимоволі скрикнула і пруднулася взад (І. Франко); Шарнули [німці] по закутках, один на горище побрався, другий - у льох. Там і запопали старого (Ю. Бедзик).
НАКИ́НУТИСЯна кого (зробити стрімкий і навальний напад на кого-небудь, щоб подужати його, завдати тілесних ушкоджень і т. ін.), КИ́НУТИСЯ, НАПА́СТИСЯрозм.; НАЛЕТІ́ТИрозм. (навально й несподівано); НАСКО́ЧИТИ (раптово, несподівано). - Недок.: накида́тися, ки́датися, напада́тися, наліта́ти, наска́кувати. Йонька встав і накинувся з кулаками на жінку і таки побив би її, якби не Гаврило (Григорій Тютюнник); З гвинтівкою в руці кидався він на ворога в перших лавах (Ю. Яновський); Леся боялась, щоб справді він не напавсь на неї (П. Куліш); Молодики налетіли один на одного, як вихор, і клинки заблискали в їхніх руках (П. Панч); Поліцай наскочив на Карпа і вдарив по голові (С. Чорнобривець). - Пор. 2. нава́люватися, 1. напа́сти.
НАКИ́НУТИСЯна що, розм. (поспішно, з охотою, завзяттям приступити до чого-небудь), КИ́НУТИСЯна що, до чого, з інфін., розм.,ДОПА́СТИСЯдо чого, розм.; НАПА́СТИСЯрозм. (жадібно - на що-небудь їстівне). - Недок.: накида́тися, ки́датися, допада́тися, напада́тися. Він накинувся на роботу, як голодний на хліб (Д. Ткач); Замість їсти, голодні бійці насамперед кидалися кувати коней (О. Гончар); Кури кинулися на зерна метушливою зграйкою (О. Донченко); Не сказав жодного слова Митя. Узяв шведський ключ і допався до гайок (М. Трублаїні); Горобці налетіли з садка й напались на пшеницю, як вовки на свиню (І. Нечуй-Левицький). - Пор. 2. наляга́ти.
ПОБІ́ГТИ, КИ́НУТИСЯ, МЕТНУ́ТИСЯ, МЕТНУ́ТИрідше, МАЙНУ́ТИ, ПОМЧА́ТИпідсил., ПОМЧА́ТИСЯпідсил. рідше, ПОНЕСТИ́СЯпідсил., ПОЛЕТІ́ТИпідсил., ПОЛИ́НУТИпідсил., ПОРИ́НУТИрозм., ПОГНА́ТИрозм., ПОГНА́ТИСЯрозм., ДРЕМЕНУ́ТИрозм., ЧКУРНУ́ТИрозм., ПИ́РСНУТИрозм., ПРИ́СНУТИрозм. рідше, ДМУХНУ́ТИрозм., ДУ́НУТИрозм., ПОДУ́ТИ[ПОДУ́НУТИ]розм., ЗАЛОПОТА́ТИ[ЗАЛОПОТІ́ТИ]розм., ПОЛОПОТА́ТИ[ПОЛОПОТІ́ТИ]розм., МОТНУ́ТИСЯ[МОТОНУ́ТИСЯ]розм., ПОМЕСТИ́розм., УДЖИГНУ́ТИ[ВДЖИГНУ́ТИ]розм.,ПОЧЕСА́ТИрозм., ПОКАТА́ТИрозм., УЛУПИ́ТИ[ВЛУПИ́ТИ]розм., УРІ́ЗАТИ[ВРІ́ЗАТИ]розм., ГАЙНУ́ТИрозм., ГАСОНУ́ТИрозм., ХУ́РКНУТИрозм., ШАРА́ХНУТИрозм., ШАРА́ХНУТИСЯрозм., ШАРАХОНУ́ТИрозм., ШКРЯБНУ́ТИрозм., ПРИПУСТИ́ТИрозм., ШУ́СНУТИрозм., ШМИГНУ́ТИ[ШМИГОНУ́ТИ]розм., ПОМАХА́ТИрозм., МАХНУ́ТИ[МАХОНУ́ТИ]розм., ПОШУМІ́ТИрозм., ПОЧУХРА́ТИрозм., ГАЗОНУ́ТИфам., ДРАПНУ́ТИ[ДРЯПНУ́ТИ]фам., ДРАПОНУ́ТИ[ДРЯПОНУ́ТИ]фам., УДА́РИТИ[ВДА́РИТИ]фам., ПІГНА́ТИдіал., ПОМКНУ́ТИдіал., ЗЛОПОТІ́ТИдіал., ПЕРХНУ́ТИдіал., ШУРНУ́ТИдіал.; ХЛИ́НУТИрозм.,ПОСИ́ПАТИСЯ розм. (масово, навально). Пан кричить: "Хутко, хутко!" Пригорнув Іван до серця Олесю востаннє та й побіг (Марко Вовчок); Охрім кинувсь до воріт, як опечений (Д. Мордовець); Нечутно з’явились черниці. Гиря до них: - Побіжіть котора та покличте Ларивона! .. Черниці метнулись обидві (М. Куліш); - Йосипе, поїдемо за жінкою? - і Яків, не дожидаючи одказу, хутко метнув з хати (Панас Мирний); Мигцем майнула [Єлька] через садки, заховалась у бур’янах на кладовищі (О. Гончар); - Я бігом помчав до її будинку (Ю. Яновський); Коли смерклося, вона тихо вийшла з дому і помчалась вулицею до найближчої трамвайної зупинки (Р. Іваничук); - Стій! Куди ти? - Я не можу балакати з комедіантами, - одрізав він і понісся коридором (Л. Яновська); Полетіла Катерина і не одяглася (Т. Шевченко); "Грицьку, кохання моє", - шепнула вона йому, щоб ніхто не чув, та й полинула до комори (Ганна Барвінок); Народ так і поринув до Ковбанишиної хати (П. Куліш); Щур спинився на часинку, подумав і, спотикаючись, погнав у переулок (С. Васильченко); Манька стрілою погналася в кухню. Убігла, аж ледве дихати може (Олена Пчілка); Вам на думку спадає шалене бажання самому дременуть на зелене поле, а потім повернуть на сошу й ударить сошею, не озираючись (Остап Вишня); Роман Петрович швиденько перетнув подвір’я і.., не заходячи до хати, чкурнув поза погрібником кудись у городи (В. Козаченко); Раптом звіявся вітер, а те стадо як пирсне, так і пропало (М. Коцюбинський); Кіт, зачувши звуки в коморі, приснув від дверей (І. Цюпа); Вдарила така страшна тривога, Що я, міцно заціпивши зуби, Натиснув на голові крисаню І дмухнув дорогою щодуху (І. Франко); Першою ускочила [Люба] в двір і залопотіла до нещодавно збудованої хатини (М. Стельмах); Їй же так хотілося швидше полопотіти босоніж по піщаній стежці (Ю. Збанацький); [Терень:] Ану, Прядочко, мотнись до канцелярії (І. Микитенко); Підскочила [Салимонія Пилипівна] з місця, .. мотонулася до мисника (Остап Вишня); Уджигнув з хати (Словник Б. Грінченка); Повернула [дівчина] круто наліво, почесала яриною (Панас Мирний); Ми швиденько перебігли греблю й покатали битим шляхом між двома окопами (І. Нечуй-Левицький); Джурило, замість кидатися на порятунок своїм, врізав подалі від страшного місця (П. Загребельний); Килина.. гайнула через підсобку надвір... (Є. Гуцало); А давай хуркнем у Сорочинці! (Словник Б. Грінченка); Люди шарахнули у двір за рядном (Панас Мирний); Бахнув постріл, а натовп з криком і з зойками зрушився й шарахонув геть (А. Головко); Юра і Ваня зірвалися і припустили щодуху вздовж вулиці (Ю. Смолич); Він швиденько шуснув протоптаною стежечкою в бур’яни (С. Васильченко); Втікач шмигнув у соняшники (Григорій Тютюнник); Шахтарі, перешіптуючись поміж собою, шмигонули в комбінат (М. Колесников); - Махнемо завтра на хутори? Всі хлопці побіжать... (М. Чабанівський); Здавалося, що Андрійко ось-ось скочить з коня і пошумить лісами на північ (Юліан Опільський); Вернувсь Мірошник наш додому, До церкви прямо почухрав (Є. Гребінка); - Ади, твій ворог, як тілько побачив, що ти наближаєшся, зараз драпнув і сховався до свойого замку (І. Франко); Драпонув [хлопчик] поза хату, тільки закурілось (А. Свидницький); Ото дряпонув! аж потилиця лиска! (Словник Б. Грінченка); Він мене вивіз за город. Вже вечоріло, встав я.. і вдарив на ліс (збірник "Народні оповідання"); Пасу вівці на дубрівці, на долину зігнав, Нагадався за дівчину, та й додому пігнав (коломийка); - Вибігли до них татуньо з палицею, а вони лиш поза хату злопотіли, як коні (І. Франко); Миколай шурнув у лози, але скоро вернув, біжучи (Г. Хоткевич); Як з прорваної раптом штучної греблі хлинула враз дітвора (С. Тудор). - Пор. 1. бі́гти.

Словник фразеологізмів

[аж] кров ки́нулася до обли́ччя (в обли́ччя, в лице́ і т. ін.) кому. Хто-небудь раптово почервонів. Софія знала добре той дзвінок, він вразив її, аж кров кинулась їй до обличчя (Леся Українка); Настя зірвалася з лави. Кров кинулась їй в лице, залила його аж до хустки (М. Коцюбинський).

[аж] кров ки́нулася до обли́ччя (в обли́ччя, в лице́ і т. ін.) кому. Хто-небудь раптово почервонів. Софія знала добре той дзвінок, він вразив її, аж кров кинулась їй до обличчя (Леся Українка); Настя зірвалася з лави. Кров кинулась їй в лице, залила його аж до хустки (М. Коцюбинський).

[аж] кров ки́нулася до обли́ччя (в обли́ччя, в лице́ і т. ін.) кому. Хто-небудь раптово почервонів. Софія знала добре той дзвінок, він вразив її, аж кров кинулась їй до обличчя (Леся Українка); Настя зірвалася з лави. Кров кинулась їй в лице, залила його аж до хустки (М. Коцюбинський).

ки́датися / ки́нутися в безо́дню. Доводити себе до загибелі, гинути. З того дня ходила [Маруся], мов затроєна [затруєна]. Чула, що вже не має волі, що вже мусить іти, кидатися в якусь безодню з закритими очима (Г. Хоткевич).

ки́нутися в го́лову кому. Хто-небудь несподівано, раптово пригадав щось. Товариська зрада, докора — разом кинулись йому в голову, схопили за серце... (Панас Мирний).

па́дати (ки́датися) / упа́сти (ки́нутися) в но́ги (під но́ги, до ніг і т. ін.) кому, кого, до кого і без додатка. 1. Усіляко принижуючись, просити пощади, помилування і т. ін., перев. стаючи на коліна. Закусив [Гервасій] нижню губу, рвонув угору арапник, але .. одразу ж опустив його на гриву коня, загигикав: — Ще будеш мені в ноги падати, будеш чоботи лизати, щоб найняв у економію (М. Стельмах); — А нуте, провчіть її, щоб знала — як бариню обдурю…— Панійко! голубонько! — не дала договорити Уляна і кинулась у ноги (Панас Мирний); // Звертатися до кого-небудь з уклінним проханням. Починаючи з середини тижня, ходили по вулицях молодиці з розпущеними косами і падали в ноги, прохаючи на весілля (М. Коцюбинський).

2. Виявляти до кого-небудь почуття великої вдячності. — Та ти мені в ноги падай за те, що я твого вишкребка весь вік годую (Григорій Тютюнник). па́дати до ні́жок. [Служебка:] Цілую руці, пане, і падаю до ніжок, красна дяка, що пан дозволили мені, служебці підлій, витягнути пана з гнилої ями за шляхетні вушка (Леся Українка).

3. Підкорятися чиїй-небудь волі, чиємусь впливові і т. ін.; скорятися. Київ. Тут з особливою жорстокістю лютує ворог. Та столиця України не падає до ніг хижих завойовників (Д. Бедзик).

4. Виявляти кому-небудь велику шану. — Не чули про Роксолану? Таж вона стала турецькою султаншею! Була дружина Сулеймана Пишного. Уся Європа їй до ніг падала (П. Загребельний).

впада́ти (рідше па́дати) / впа́сти в о́ко (в о́чі, у ві́чі). 1. кому. Хто-небудь помічає, бачить, звертає увагу на когось чи на щось. На одному [магазині], крайньому від базару, ще впала Давидові в очі афіша. Сьогодні буде виставлена “Хмара” (А. Головко); Байдуже ніхто не міг пройти повз Оверка, усім пада в око розкішний паруб’яга (К. Гордієнко); // Привертати чию-небудь увагу. Ксеня непомітно забилася в середину колони, — аби змішатися з людьми, не впадати в око вартовим (С. Голованівський); Хоч би дрантя якесь натягла на себе, щоб не впадати відразу в ненажерливі очі тим супостатам (О. Сизоненко).

2. Бачити, помічати що-небудь. Гайдамаки з “маминих синків” товпились біля буфету, шелестячи в руках нерозрізаними аркушами “керенок”, брали, що тільки в око впадало (А. Головко); Я палкий аматор морфології рослин. От і збираю все, що в око впаде (Я. Качура).

3. Бути особливо помітним; помічатися. Взагалі треба сказати, що і в Парижі, і скрізь у Франції впадала в око та дбайливість, із якою ставляться французи до пам’ятників старовини (М. Рильський); Впадають в око дротяні решета на всіх вікнах... (І. Багряний); Підрулив під самісіньки ворота, щоб машина в чужі очі впадала (В. Дрозд); В очі Тараса одразу впала надзвичайна чистота і порядок дбайливо прибраної кімнати (О. Іваненко); // Виділятися серед кого-, чого-небудь. Та й зовнішністю не впадав [Шкурупій] у вічі: невисокий, світло-русявий, спокійний в рухах (Ю. Бедзик); Мідні одвірки падали в око, і міддю бляховані двері рипіли (М. Зеров).

4. кому. Подобатися кому-небудь, привертати до себе увагу. [Захарко:] Тобто тобі ні одна дівчина не впадала в око?! [Василь:] Мені всі дівки однакові! (М. Кропивницький); І сама я безвинно жду неминучої смерті тільки за те, що я впала князеві в очі, припала йому до вподоби (І. Нечуй-Левицький). встря́ти в о́ко. Скоїлось те, що й не раз вже бувало: встряв Херсонес у завидливе око сусідам, не раз звертали непрохані гості до його степів чорноморських (Дніпрова Чайка).

ки́датися / ки́нутися в о́чі (у ві́чі, в о́ко). Коли машина проїжджала понад трансформатором, Храпкову кинулось в очі, що хтось лежить у суточках (Іван Ле); Надворі кинулось Зоні у вічі, що мужчини, які правдоподібно покинули залу під час її виступу, тепер знову почали протискуватись досередини (Ірина Вільде); — Наш гетьманич... гм... наш дипломата не відходив від неї [дочки графа]. Це помітили всі, та й мені кинулось у вічі (М. Лазорський); Кидалися в око рясні хустки, клинкуваті бороди, пелехаті шапки (К. Гордієнко); — Христе! Прошу і остерігаю тебе: не люби нікого ніколи. Коли тобі хто кинеться в вічі — одвернися та тікай мерщій! (Панас Мирний).

впада́ти (рідше па́дати) / впа́сти в о́ко (в о́чі, у ві́чі). 1. кому. Хто-небудь помічає, бачить, звертає увагу на когось чи на щось. На одному [магазині], крайньому від базару, ще впала Давидові в очі афіша. Сьогодні буде виставлена “Хмара” (А. Головко); Байдуже ніхто не міг пройти повз Оверка, усім пада в око розкішний паруб’яга (К. Гордієнко); // Привертати чию-небудь увагу. Ксеня непомітно забилася в середину колони, — аби змішатися з людьми, не впадати в око вартовим (С. Голованівський); Хоч би дрантя якесь натягла на себе, щоб не впадати відразу в ненажерливі очі тим супостатам (О. Сизоненко).

2. Бачити, помічати що-небудь. Гайдамаки з “маминих синків” товпились біля буфету, шелестячи в руках нерозрізаними аркушами “керенок”, брали, що тільки в око впадало (А. Головко); Я палкий аматор морфології рослин. От і збираю все, що в око впаде (Я. Качура).

3. Бути особливо помітним; помічатися. Взагалі треба сказати, що і в Парижі, і скрізь у Франції впадала в око та дбайливість, із якою ставляться французи до пам’ятників старовини (М. Рильський); Впадають в око дротяні решета на всіх вікнах... (І. Багряний); Підрулив під самісіньки ворота, щоб машина в чужі очі впадала (В. Дрозд); В очі Тараса одразу впала надзвичайна чистота і порядок дбайливо прибраної кімнати (О. Іваненко); // Виділятися серед кого-, чого-небудь. Та й зовнішністю не впадав [Шкурупій] у вічі: невисокий, світло-русявий, спокійний в рухах (Ю. Бедзик); Мідні одвірки падали в око, і міддю бляховані двері рипіли (М. Зеров).

4. кому. Подобатися кому-небудь, привертати до себе увагу. [Захарко:] Тобто тобі ні одна дівчина не впадала в око?! [Василь:] Мені всі дівки однакові! (М. Кропивницький); І сама я безвинно жду неминучої смерті тільки за те, що я впала князеві в очі, припала йому до вподоби (І. Нечуй-Левицький). встря́ти в о́ко. Скоїлось те, що й не раз вже бувало: встряв Херсонес у завидливе око сусідам, не раз звертали непрохані гості до його степів чорноморських (Дніпрова Чайка).

ки́датися / ки́нутися в о́чі (у ві́чі, в о́ко). Коли машина проїжджала понад трансформатором, Храпкову кинулось в очі, що хтось лежить у суточках (Іван Ле); Надворі кинулось Зоні у вічі, що мужчини, які правдоподібно покинули залу під час її виступу, тепер знову почали протискуватись досередини (Ірина Вільде); — Наш гетьманич... гм... наш дипломата не відходив від неї [дочки графа]. Це помітили всі, та й мені кинулось у вічі (М. Лазорський); Кидалися в око рясні хустки, клинкуваті бороди, пелехаті шапки (К. Гордієнко); — Христе! Прошу і остерігаю тебе: не люби нікого ніколи. Коли тобі хто кинеться в вічі — одвернися та тікай мерщій! (Панас Мирний).

па́дати (ки́датися) / упа́сти (ки́нутися) в но́ги (під но́ги, до ніг і т. ін.) кому, кого, до кого і без додатка. 1. Усіляко принижуючись, просити пощади, помилування і т. ін., перев. стаючи на коліна. Закусив [Гервасій] нижню губу, рвонув угору арапник, але .. одразу ж опустив його на гриву коня, загигикав: — Ще будеш мені в ноги падати, будеш чоботи лизати, щоб найняв у економію (М. Стельмах); — А нуте, провчіть її, щоб знала — як бариню обдурю…— Панійко! голубонько! — не дала договорити Уляна і кинулась у ноги (Панас Мирний); // Звертатися до кого-небудь з уклінним проханням. Починаючи з середини тижня, ходили по вулицях молодиці з розпущеними косами і падали в ноги, прохаючи на весілля (М. Коцюбинський).

2. Виявляти до кого-небудь почуття великої вдячності. — Та ти мені в ноги падай за те, що я твого вишкребка весь вік годую (Григорій Тютюнник). па́дати до ні́жок. [Служебка:] Цілую руці, пане, і падаю до ніжок, красна дяка, що пан дозволили мені, служебці підлій, витягнути пана з гнилої ями за шляхетні вушка (Леся Українка).

3. Підкорятися чиїй-небудь волі, чиємусь впливові і т. ін.; скорятися. Київ. Тут з особливою жорстокістю лютує ворог. Та столиця України не падає до ніг хижих завойовників (Д. Бедзик).

4. Виявляти кому-небудь велику шану. — Не чули про Роксолану? Таж вона стала турецькою султаншею! Була дружина Сулеймана Пишного. Уся Європа їй до ніг падала (П. Загребельний).

ві́шатися (ки́датися, чіпля́тися) / пові́ситися (ки́нутися, почепи́тися) на ши́ю кому, несхв. Нав’язуватися кому-небудь, настирливо домагаючись прихильності, взаємності (про жінок у ставленні до чоловіків). — Ти, Яринко, йому на шию не вішайся, ми й почекати можемо... У нас тих женихів хоч греблю гати... (М. Зарудний); — Якби ти була моя жінка, а тут де не візьмись хвинтик з улиці... І ти чіпляєшся йому на шию! Гарно було б мені на те дивитися? (Панас Мирний); — Сяя [Оксана] повісилась на шию копитанові [капітанові], захотіла разом панею бути (Г. Квітка-Основ’яненко); Почувала [вона], що вільна вчинити, як хоче. Може, й справді своє треба ловити, хапати? Інші самі ладні йому на шию кинутися, а вона ось таку владу над ним добула, доводить свого бригадира до безтяму... (О. Гончар); — Утік! Боягуз, утік від молодої жінки, що не почепилася йому на шию з першої зустрічі! (Іван Ле).

па́дати (ки́датися) / упа́сти (ки́нутися) в но́ги (під но́ги, до ніг і т. ін.) кому, кого, до кого і без додатка. 1. Усіляко принижуючись, просити пощади, помилування і т. ін., перев. стаючи на коліна. Закусив [Гервасій] нижню губу, рвонув угору арапник, але .. одразу ж опустив його на гриву коня, загигикав: — Ще будеш мені в ноги падати, будеш чоботи лизати, щоб найняв у економію (М. Стельмах); — А нуте, провчіть її, щоб знала — як бариню обдурю…— Панійко! голубонько! — не дала договорити Уляна і кинулась у ноги (Панас Мирний); // Звертатися до кого-небудь з уклінним проханням. Починаючи з середини тижня, ходили по вулицях молодиці з розпущеними косами і падали в ноги, прохаючи на весілля (М. Коцюбинський).

2. Виявляти до кого-небудь почуття великої вдячності. — Та ти мені в ноги падай за те, що я твого вишкребка весь вік годую (Григорій Тютюнник). па́дати до ні́жок. [Служебка:] Цілую руці, пане, і падаю до ніжок, красна дяка, що пан дозволили мені, служебці підлій, витягнути пана з гнилої ями за шляхетні вушка (Леся Українка).

3. Підкорятися чиїй-небудь волі, чиємусь впливові і т. ін.; скорятися. Київ. Тут з особливою жорстокістю лютує ворог. Та столиця України не падає до ніг хижих завойовників (Д. Бедзик).

4. Виявляти кому-небудь велику шану. — Не чули про Роксолану? Таж вона стала турецькою султаншею! Була дружина Сулеймана Пишного. Уся Європа їй до ніг падала (П. Загребельний).

кида́тися / ки́нутися сторч голово́ю. Діяти, робити що-небудь необдумано, нерозсудливо і т. ін. А тут оці щиглики, трясця їхній тітці, сторч головою, мов дурні пуголовки, кидаються в політику (М. Стельмах).

впада́ти (рідше па́дати) / впа́сти в о́ко (в о́чі, у ві́чі). 1. кому. Хто-небудь помічає, бачить, звертає увагу на когось чи на щось. На одному [магазині], крайньому від базару, ще впала Давидові в очі афіша. Сьогодні буде виставлена “Хмара” (А. Головко); Байдуже ніхто не міг пройти повз Оверка, усім пада в око розкішний паруб’яга (К. Гордієнко); // Привертати чию-небудь увагу. Ксеня непомітно забилася в середину колони, — аби змішатися з людьми, не впадати в око вартовим (С. Голованівський); Хоч би дрантя якесь натягла на себе, щоб не впадати відразу в ненажерливі очі тим супостатам (О. Сизоненко).

2. Бачити, помічати що-небудь. Гайдамаки з “маминих синків” товпились біля буфету, шелестячи в руках нерозрізаними аркушами “керенок”, брали, що тільки в око впадало (А. Головко); Я палкий аматор морфології рослин. От і збираю все, що в око впаде (Я. Качура).

3. Бути особливо помітним; помічатися. Взагалі треба сказати, що і в Парижі, і скрізь у Франції впадала в око та дбайливість, із якою ставляться французи до пам’ятників старовини (М. Рильський); Впадають в око дротяні решета на всіх вікнах... (І. Багряний); Підрулив під самісіньки ворота, щоб машина в чужі очі впадала (В. Дрозд); В очі Тараса одразу впала надзвичайна чистота і порядок дбайливо прибраної кімнати (О. Іваненко); // Виділятися серед кого-, чого-небудь. Та й зовнішністю не впадав [Шкурупій] у вічі: невисокий, світло-русявий, спокійний в рухах (Ю. Бедзик); Мідні одвірки падали в око, і міддю бляховані двері рипіли (М. Зеров).

4. кому. Подобатися кому-небудь, привертати до себе увагу. [Захарко:] Тобто тобі ні одна дівчина не впадала в око?! [Василь:] Мені всі дівки однакові! (М. Кропивницький); І сама я безвинно жду неминучої смерті тільки за те, що я впала князеві в очі, припала йому до вподоби (І. Нечуй-Левицький). встря́ти в о́ко. Скоїлось те, що й не раз вже бувало: встряв Херсонес у завидливе око сусідам, не раз звертали непрохані гості до його степів чорноморських (Дніпрова Чайка).

ки́датися / ки́нутися в о́чі (у ві́чі, в о́ко). Коли машина проїжджала понад трансформатором, Храпкову кинулось в очі, що хтось лежить у суточках (Іван Ле); Надворі кинулось Зоні у вічі, що мужчини, які правдоподібно покинули залу під час її виступу, тепер знову почали протискуватись досередини (Ірина Вільде); — Наш гетьманич... гм... наш дипломата не відходив від неї [дочки графа]. Це помітили всі, та й мені кинулось у вічі (М. Лазорський); Кидалися в око рясні хустки, клинкуваті бороди, пелехаті шапки (К. Гордієнко); — Христе! Прошу і остерігаю тебе: не люби нікого ніколи. Коли тобі хто кинеться в вічі — одвернися та тікай мерщій! (Панас Мирний).

[аж] кров ки́нулася до обли́ччя (в обли́ччя, в лице́ і т. ін.) кому. Хто-небудь раптово почервонів. Софія знала добре той дзвінок, він вразив її, аж кров кинулась їй до обличчя (Леся Українка); Настя зірвалася з лави. Кров кинулась їй в лице, залила його аж до хустки (М. Коцюбинський).

[аж] кров ки́нулася до обли́ччя (в обли́ччя, в лице́ і т. ін.) кому. Хто-небудь раптово почервонів. Софія знала добре той дзвінок, він вразив її, аж кров кинулась їй до обличчя (Леся Українка); Настя зірвалася з лави. Кров кинулась їй в лице, залила його аж до хустки (М. Коцюбинський).

[аж] кров ки́нулася до обли́ччя (в обли́ччя, в лице́ і т. ін.) кому. Хто-небудь раптово почервонів. Софія знала добре той дзвінок, він вразив її, аж кров кинулась їй до обличчя (Леся Українка); Настя зірвалася з лави. Кров кинулась їй в лице, залила його аж до хустки (М. Коцюбинський).

куди́ не ки́нься. У кожному місці, всюди. До самого вечора бігала Марія в клопотах. Куди не кинься — скрізь треба просити, позичати, благати (І. Цюпа).