-1-
дієслово недоконаного виду

Словник відмінків

Інфінітив ки́датися, ки́датись
  однина множина
Наказовий спосіб
1 особа   ки́даймося, ки́даймось
2 особа ки́дайся, ки́дайсь ки́дайтеся, ки́дайтесь
МАЙБУТНІЙ ЧАС
1 особа ки́датимуся, ки́датимусь ки́датимемося, ки́датимемось, ки́датимемся
2 особа ки́датимешся ки́датиметеся, ки́датиметесь
3 особа ки́датиметься ки́датимуться
ТЕПЕРІШНІЙ ЧАС
1 особа ки́даюся, ки́даюсь ки́даємося, ки́даємось, ки́даємся
2 особа ки́даєшся ки́даєтеся, ки́даєтесь
3 особа ки́дається ки́даються
Активний дієприкметник
 
Дієприслівник
ки́даючись
МИНУЛИЙ ЧАС
чол. р. ки́дався, ки́давсь ки́далися, ки́дались
жін. р. ки́далася, ки́далась
сер. р. ки́далося, ки́далось
Активний дієприкметник
 
Пасивний дієприкметник
 
Безособова форма
 
Дієприслівник
ки́давшись

Словник синонімів

КИ́ДАТИСЯ (швидко, ривком іти, бігти, прямувати кудись, до когось, чогось або туди й сюди), ПОРИВА́ТИСЯ, ШУГА́ТИ, МЕТА́ТИСЯ, ШАРА́ХАТИСЯрозм.,ШАРА́ХАТИрозм.,ШАРА́ХКАТИСЯрозм.,ШАРА́ХКАТИрозм. (перев. від переляку); ТИ́ЦЯТИСЯрозм.,ТИ́ЦЬКАТИСЯрозм. (метушливо). - Док.: ки́нутися, порва́тися, шугну́ти, метну́тися, шара́хнутися, шара́хнути, шарахону́типідсил.ти́цьнутися, прудну́тисядіал.шарну́тирозм. (шукаючи). Служебка кидається за ним (Леся Українка); Максим, щоб не чути, що баба можуть незабаром померти, мерщій шугає під стіл (М. Стельмах); Цеповий собака по дроту метався від хати до комори (А. Головко); Шарахались коні від вибухів (О. Довженко); Коли я підходжу, вівці шарахають геть (О. Ільченко); Чорні овечі гурти шарахкалися від двору до двору (Григорій Тютюнник); Сивоок тицявся то в одну пожежу, то в другу, когось рятував (П. Загребельний); Рифка мимоволі скрикнула і пруднулася взад (І. Франко); Шарнули [німці] по закутках, один на горище побрався, другий - у льох. Там і запопали старого (Ю. Бедзик).
КИ́НУТИкого, що (помахом руки, рук змусити летіти, падати або змусити летіти з метою влучити в когось, щось і т. ін.), МЕТНУ́ТИ, ШПУРНУ́ТИрозм.,ЖБУРНУ́ТИрозм.,ЖБУ́РИТИрозм.,ШВИРГНУ́ТИрозм.,ШВИРГОНУ́ТИпідсил.розм.,ШВА́РКНУТИрозм.,ШВАРКОНУ́ТИпідсил.розм.,ХРО́ПНУТИрозм.,БРИ́ЗНУТИрозм.,ШВАРНУ́ТИдіал.,ПОШПУ́РИТИрозм.,ПОШПУРНУ́ТИрозм.,ШПУ́РИТИдіал.,ПОПЕ́РТИфам.,ПОТИ́РИТИфам.,ПОТУ́РИТИдіал.,ПОПУ́ДИТИдіал. (рвучко, різко, з силою); ПОСЛА́ТИ, ЗАПУСТИ́ТИрозм.,УТИ́РИТИ[ВТИ́РИТИ]розм. (в когось, щось); ВЕ́РГНУТИ[ВЕ́РГТИ]розм. (з силою, щось важке); БЕБЕ́ХНУТИрозм. (щось важке перев. додолу); ЛЯ́ПНУТИрозм. (з коротким різким звуком); ПЛЮ́ХНУТИрозм.,ШУБО́ВСНУТИрозм. (перев. на щось або в щось рідке); УКИ́НУТИ[ВКИ́НУТИ], УВЕ́РГНУТИ[ВВЕ́РГНУТИ]розм.,УВЕ́РГТИ[ВВЕ́РГТИ]розм. (всередину чогось). - Недок.: ки́дати, ки́датисячиммета́ти, шпурля́ти, шпурля́тисячимжбурля́ти, жбурля́тисячимшвирга́ти, швирга́тисячимшпуря́ти, посила́ти, запуска́ти, ве́ргати, ве́ргнути, вергти́, ля́пати, плю́хати, укида́ти[вкида́ти], вверга́ти[уверга́ти]. Карпо ухопив грудку глини й кинув униз (Панас Мирний); Октав Пігловський спритно метнув на шинквас півкарбованця (М. Стельмах); Марина так шпурнула миску, що мало не розбила (Грицько Григоренко); Гнатюк щосили жбурнув амбразурі в пащу свою важку ношу, круглий камінь (Я. Качура); Кудлатий жонглер.. жбурив глядачам кілька барвистих опук (О. Ільченко); Тимко швиргонув занозу на землю (Григорій Тютюнник); Клим Овчарук раптом щосили шваркнув своєю безкозиркою об днище тачанки (Ю. Смолич); Як глянув [Олексій] на свій портрет, здоймив його з стіни і хропнув об землю (П. Куліш); Як бризне [писар] шапку об землю (Г. Квітка-Основ’яненко); Коли Юрішкові донесли, що Марусяк вислизнув у нього межи пальці, - шварнув крисанев об землю і, завиваючи, як вовк, топтав її ногами (Г. Хоткевич); Івашко згадав про останню гранату і пошпурив її назустріч німцям (П. Панч); Та й шпурив [цар] острий палаш молодцеві у грудь (Ю. Федькович); Вона налапала під ногами палицю та й поперла нею на курей (І. Нечуй-Левицький); Білявий Габелок потурив свинку [дерев’яну кульку] на Василя (Панас Мирний); Хтось попудив англійську гранату, та не влучив у темряві у вікно (О. Гончар); Ольга Коршунова послала в поле диск (В. Собко); Багіров вирвав чеку, відхилив двері і запустив у них гранату (О. Гончар); [Ничипір:] Нечиста сила на все підводить. Чи випив там чоловік чарку, чи не випив, а вже воно тебе втирить у калюжу (Б. Грінченко); Костянтин розсміявся, вергнув книжечку на стіл (А. Кримський); Як бебехнув його на землю (Словник Б. Грінченка); Вийнявши з бокової кишені обтріпану колоду карт, ляпнув її на стіл (Григорій Тютюнник); Розвідники швидко підхопили свій невеличкий плотик, плюхнули його у воду (С. Голованівський); Петро зняв з собаки мотузку. Потім він і Платон, взявши за лапи Османа, розгойдали його й шубовснули в озеро (Ю. Збанацький); Вона ледве встигла вкинути йому в кишеню два пиріжки (О. Гуреїв). - Пор. бу́хнути.
НАКИ́НУТИСЯна кого (зробити стрімкий і навальний напад на кого-небудь, щоб подужати його, завдати тілесних ушкоджень і т. ін.), КИ́НУТИСЯ, НАПА́СТИСЯрозм.; НАЛЕТІ́ТИрозм. (навально й несподівано); НАСКО́ЧИТИ (раптово, несподівано). - Недок.: накида́тися, ки́датися, напада́тися, наліта́ти, наска́кувати. Йонька встав і накинувся з кулаками на жінку і таки побив би її, якби не Гаврило (Григорій Тютюнник); З гвинтівкою в руці кидався він на ворога в перших лавах (Ю. Яновський); Леся боялась, щоб справді він не напавсь на неї (П. Куліш); Молодики налетіли один на одного, як вихор, і клинки заблискали в їхніх руках (П. Панч); Поліцай наскочив на Карпа і вдарив по голові (С. Чорнобривець). - Пор. 2. нава́люватися, 1. напа́сти.
НАКИ́НУТИСЯна що, розм. (поспішно, з охотою, завзяттям приступити до чого-небудь), КИ́НУТИСЯна що, до чого, з інфін., розм.,ДОПА́СТИСЯдо чого, розм.; НАПА́СТИСЯрозм. (жадібно - на що-небудь їстівне). - Недок.: накида́тися, ки́датися, допада́тися, напада́тися. Він накинувся на роботу, як голодний на хліб (Д. Ткач); Замість їсти, голодні бійці насамперед кидалися кувати коней (О. Гончар); Кури кинулися на зерна метушливою зграйкою (О. Донченко); Не сказав жодного слова Митя. Узяв шведський ключ і допався до гайок (М. Трублаїні); Горобці налетіли з садка й напались на пшеницю, як вовки на свиню (І. Нечуй-Левицький). - Пор. 2. наляга́ти.
СІ́ПАТИСЯ (про тіло та його частини - судорожно тремтіти), ТІ́ПАТИСЯ, ЗДРИГА́ТИСЯ, СМИ́КАТИСЯ, ША́РПАТИСЯ, КИДАТИСЯ, ПІДКИДА́ТИСЯ, ДРИ́ҐАТИрозм., ДРИ́ҐАТИСЯрозм. рідше; ПОСІ́ПУВАТИСЯ, ПЕРЕСІ́ПУВАТИСЯ, ПЕРЕСМИ́КУВАТИСЯ (час від часу). - Док.: сіпну́тися, тіпнутися, смикну́тися, шарпну́тися, підки́нутися, дриґну́ти, дриґону́типідсил.пересіпну́тися, пересмикну́тися. Ось хочу не труситись - не можу. Само тіло сіпається (О. Донченко); Ратушняк мовчав, тільки нижня посиніла губа тіпалась (І. Цюпа); Тонкі, нервові ніздрі молодої черниці раз у раз здригалися (І. Микитенко); По тому, як смикалося праве віко, видно було, що все в ньому кипить від люті (А. Шиян); У нього шарпалася від тику ліва щока (Ю. Яновський); Його маленьке тіло підкидалося од тяжкого ридання (Г. Епік); Від хвилювання у Василька цокотіли зуби, а руки якось смішно дриґали (П. Панч). - Пор. 4. би́тися, 5. би́тися, 1. тремті́ти.

Словник фразеологізмів

ки́датися / ки́нутися в безо́дню. Доводити себе до загибелі, гинути. З того дня ходила [Маруся], мов затроєна [затруєна]. Чула, що вже не має волі, що вже мусить іти, кидатися в якусь безодню з закритими очима (Г. Хоткевич).

па́дати (ки́датися) / упа́сти (ки́нутися) в но́ги (під но́ги, до ніг і т. ін.) кому, кого, до кого і без додатка. 1. Усіляко принижуючись, просити пощади, помилування і т. ін., перев. стаючи на коліна. Закусив [Гервасій] нижню губу, рвонув угору арапник, але .. одразу ж опустив його на гриву коня, загигикав: — Ще будеш мені в ноги падати, будеш чоботи лизати, щоб найняв у економію (М. Стельмах); — А нуте, провчіть її, щоб знала — як бариню обдурю…— Панійко! голубонько! — не дала договорити Уляна і кинулась у ноги (Панас Мирний); // Звертатися до кого-небудь з уклінним проханням. Починаючи з середини тижня, ходили по вулицях молодиці з розпущеними косами і падали в ноги, прохаючи на весілля (М. Коцюбинський).

2. Виявляти до кого-небудь почуття великої вдячності. — Та ти мені в ноги падай за те, що я твого вишкребка весь вік годую (Григорій Тютюнник). па́дати до ні́жок. [Служебка:] Цілую руці, пане, і падаю до ніжок, красна дяка, що пан дозволили мені, служебці підлій, витягнути пана з гнилої ями за шляхетні вушка (Леся Українка).

3. Підкорятися чиїй-небудь волі, чиємусь впливові і т. ін.; скорятися. Київ. Тут з особливою жорстокістю лютує ворог. Та столиця України не падає до ніг хижих завойовників (Д. Бедзик).

4. Виявляти кому-небудь велику шану. — Не чули про Роксолану? Таж вона стала турецькою султаншею! Була дружина Сулеймана Пишного. Уся Європа їй до ніг падала (П. Загребельний).

впада́ти (рідше па́дати) / впа́сти в о́ко (в о́чі, у ві́чі). 1. кому. Хто-небудь помічає, бачить, звертає увагу на когось чи на щось. На одному [магазині], крайньому від базару, ще впала Давидові в очі афіша. Сьогодні буде виставлена “Хмара” (А. Головко); Байдуже ніхто не міг пройти повз Оверка, усім пада в око розкішний паруб’яга (К. Гордієнко); // Привертати чию-небудь увагу. Ксеня непомітно забилася в середину колони, — аби змішатися з людьми, не впадати в око вартовим (С. Голованівський); Хоч би дрантя якесь натягла на себе, щоб не впадати відразу в ненажерливі очі тим супостатам (О. Сизоненко).

2. Бачити, помічати що-небудь. Гайдамаки з “маминих синків” товпились біля буфету, шелестячи в руках нерозрізаними аркушами “керенок”, брали, що тільки в око впадало (А. Головко); Я палкий аматор морфології рослин. От і збираю все, що в око впаде (Я. Качура).

3. Бути особливо помітним; помічатися. Взагалі треба сказати, що і в Парижі, і скрізь у Франції впадала в око та дбайливість, із якою ставляться французи до пам’ятників старовини (М. Рильський); Впадають в око дротяні решета на всіх вікнах... (І. Багряний); Підрулив під самісіньки ворота, щоб машина в чужі очі впадала (В. Дрозд); В очі Тараса одразу впала надзвичайна чистота і порядок дбайливо прибраної кімнати (О. Іваненко); // Виділятися серед кого-, чого-небудь. Та й зовнішністю не впадав [Шкурупій] у вічі: невисокий, світло-русявий, спокійний в рухах (Ю. Бедзик); Мідні одвірки падали в око, і міддю бляховані двері рипіли (М. Зеров).

4. кому. Подобатися кому-небудь, привертати до себе увагу. [Захарко:] Тобто тобі ні одна дівчина не впадала в око?! [Василь:] Мені всі дівки однакові! (М. Кропивницький); І сама я безвинно жду неминучої смерті тільки за те, що я впала князеві в очі, припала йому до вподоби (І. Нечуй-Левицький). встря́ти в о́ко. Скоїлось те, що й не раз вже бувало: встряв Херсонес у завидливе око сусідам, не раз звертали непрохані гості до його степів чорноморських (Дніпрова Чайка).

ки́датися / ки́нутися в о́чі (у ві́чі, в о́ко). Коли машина проїжджала понад трансформатором, Храпкову кинулось в очі, що хтось лежить у суточках (Іван Ле); Надворі кинулось Зоні у вічі, що мужчини, які правдоподібно покинули залу під час її виступу, тепер знову почали протискуватись досередини (Ірина Вільде); — Наш гетьманич... гм... наш дипломата не відходив від неї [дочки графа]. Це помітили всі, та й мені кинулось у вічі (М. Лазорський); Кидалися в око рясні хустки, клинкуваті бороди, пелехаті шапки (К. Гордієнко); — Христе! Прошу і остерігаю тебе: не люби нікого ніколи. Коли тобі хто кинеться в вічі — одвернися та тікай мерщій! (Панас Мирний).

впада́ти (рідше па́дати) / впа́сти в о́ко (в о́чі, у ві́чі). 1. кому. Хто-небудь помічає, бачить, звертає увагу на когось чи на щось. На одному [магазині], крайньому від базару, ще впала Давидові в очі афіша. Сьогодні буде виставлена “Хмара” (А. Головко); Байдуже ніхто не міг пройти повз Оверка, усім пада в око розкішний паруб’яга (К. Гордієнко); // Привертати чию-небудь увагу. Ксеня непомітно забилася в середину колони, — аби змішатися з людьми, не впадати в око вартовим (С. Голованівський); Хоч би дрантя якесь натягла на себе, щоб не впадати відразу в ненажерливі очі тим супостатам (О. Сизоненко).

2. Бачити, помічати що-небудь. Гайдамаки з “маминих синків” товпились біля буфету, шелестячи в руках нерозрізаними аркушами “керенок”, брали, що тільки в око впадало (А. Головко); Я палкий аматор морфології рослин. От і збираю все, що в око впаде (Я. Качура).

3. Бути особливо помітним; помічатися. Взагалі треба сказати, що і в Парижі, і скрізь у Франції впадала в око та дбайливість, із якою ставляться французи до пам’ятників старовини (М. Рильський); Впадають в око дротяні решета на всіх вікнах... (І. Багряний); Підрулив під самісіньки ворота, щоб машина в чужі очі впадала (В. Дрозд); В очі Тараса одразу впала надзвичайна чистота і порядок дбайливо прибраної кімнати (О. Іваненко); // Виділятися серед кого-, чого-небудь. Та й зовнішністю не впадав [Шкурупій] у вічі: невисокий, світло-русявий, спокійний в рухах (Ю. Бедзик); Мідні одвірки падали в око, і міддю бляховані двері рипіли (М. Зеров).

4. кому. Подобатися кому-небудь, привертати до себе увагу. [Захарко:] Тобто тобі ні одна дівчина не впадала в око?! [Василь:] Мені всі дівки однакові! (М. Кропивницький); І сама я безвинно жду неминучої смерті тільки за те, що я впала князеві в очі, припала йому до вподоби (І. Нечуй-Левицький). встря́ти в о́ко. Скоїлось те, що й не раз вже бувало: встряв Херсонес у завидливе око сусідам, не раз звертали непрохані гості до його степів чорноморських (Дніпрова Чайка).

ки́датися / ки́нутися в о́чі (у ві́чі, в о́ко). Коли машина проїжджала понад трансформатором, Храпкову кинулось в очі, що хтось лежить у суточках (Іван Ле); Надворі кинулось Зоні у вічі, що мужчини, які правдоподібно покинули залу під час її виступу, тепер знову почали протискуватись досередини (Ірина Вільде); — Наш гетьманич... гм... наш дипломата не відходив від неї [дочки графа]. Це помітили всі, та й мені кинулось у вічі (М. Лазорський); Кидалися в око рясні хустки, клинкуваті бороди, пелехаті шапки (К. Гордієнко); — Христе! Прошу і остерігаю тебе: не люби нікого ніколи. Коли тобі хто кинеться в вічі — одвернися та тікай мерщій! (Панас Мирний).

па́дати (ки́датися) / упа́сти (ки́нутися) в но́ги (під но́ги, до ніг і т. ін.) кому, кого, до кого і без додатка. 1. Усіляко принижуючись, просити пощади, помилування і т. ін., перев. стаючи на коліна. Закусив [Гервасій] нижню губу, рвонув угору арапник, але .. одразу ж опустив його на гриву коня, загигикав: — Ще будеш мені в ноги падати, будеш чоботи лизати, щоб найняв у економію (М. Стельмах); — А нуте, провчіть її, щоб знала — як бариню обдурю…— Панійко! голубонько! — не дала договорити Уляна і кинулась у ноги (Панас Мирний); // Звертатися до кого-небудь з уклінним проханням. Починаючи з середини тижня, ходили по вулицях молодиці з розпущеними косами і падали в ноги, прохаючи на весілля (М. Коцюбинський).

2. Виявляти до кого-небудь почуття великої вдячності. — Та ти мені в ноги падай за те, що я твого вишкребка весь вік годую (Григорій Тютюнник). па́дати до ні́жок. [Служебка:] Цілую руці, пане, і падаю до ніжок, красна дяка, що пан дозволили мені, служебці підлій, витягнути пана з гнилої ями за шляхетні вушка (Леся Українка).

3. Підкорятися чиїй-небудь волі, чиємусь впливові і т. ін.; скорятися. Київ. Тут з особливою жорстокістю лютує ворог. Та столиця України не падає до ніг хижих завойовників (Д. Бедзик).

4. Виявляти кому-небудь велику шану. — Не чули про Роксолану? Таж вона стала турецькою султаншею! Була дружина Сулеймана Пишного. Уся Європа їй до ніг падала (П. Загребельний).

ки́датися на всі бо́ки. Діяти непослідовно, роблячи одночасно кілька справ і не завершуючи жодної. Він [Романчук] щиро бажає добра своєму краю, але не знає за що ухопитись і на яку ступить, через те кидається на всі боки (Леся Українка).

ві́шатися (ки́датися, чіпля́тися) / пові́ситися (ки́нутися, почепи́тися) на ши́ю кому, несхв. Нав’язуватися кому-небудь, настирливо домагаючись прихильності, взаємності (про жінок у ставленні до чоловіків). — Ти, Яринко, йому на шию не вішайся, ми й почекати можемо... У нас тих женихів хоч греблю гати... (М. Зарудний); — Якби ти була моя жінка, а тут де не візьмись хвинтик з улиці... І ти чіпляєшся йому на шию! Гарно було б мені на те дивитися? (Панас Мирний); — Сяя [Оксана] повісилась на шию копитанові [капітанові], захотіла разом панею бути (Г. Квітка-Основ’яненко); Почувала [вона], що вільна вчинити, як хоче. Може, й справді своє треба ловити, хапати? Інші самі ладні йому на шию кинутися, а вона ось таку владу над ним добула, доводить свого бригадира до безтяму... (О. Гончар); — Утік! Боягуз, утік від молодої жінки, що не почепилася йому на шию з першої зустрічі! (Іван Ле).

па́дати (ки́датися) / упа́сти (ки́нутися) в но́ги (під но́ги, до ніг і т. ін.) кому, кого, до кого і без додатка. 1. Усіляко принижуючись, просити пощади, помилування і т. ін., перев. стаючи на коліна. Закусив [Гервасій] нижню губу, рвонув угору арапник, але .. одразу ж опустив його на гриву коня, загигикав: — Ще будеш мені в ноги падати, будеш чоботи лизати, щоб найняв у економію (М. Стельмах); — А нуте, провчіть її, щоб знала — як бариню обдурю…— Панійко! голубонько! — не дала договорити Уляна і кинулась у ноги (Панас Мирний); // Звертатися до кого-небудь з уклінним проханням. Починаючи з середини тижня, ходили по вулицях молодиці з розпущеними косами і падали в ноги, прохаючи на весілля (М. Коцюбинський).

2. Виявляти до кого-небудь почуття великої вдячності. — Та ти мені в ноги падай за те, що я твого вишкребка весь вік годую (Григорій Тютюнник). па́дати до ні́жок. [Служебка:] Цілую руці, пане, і падаю до ніжок, красна дяка, що пан дозволили мені, служебці підлій, витягнути пана з гнилої ями за шляхетні вушка (Леся Українка).

3. Підкорятися чиїй-небудь волі, чиємусь впливові і т. ін.; скорятися. Київ. Тут з особливою жорстокістю лютує ворог. Та столиця України не падає до ніг хижих завойовників (Д. Бедзик).

4. Виявляти кому-небудь велику шану. — Не чули про Роксолану? Таж вона стала турецькою султаншею! Була дружина Сулеймана Пишного. Уся Європа їй до ніг падала (П. Загребельний).

ки́датися слова́ми (сло́вом, фра́зами і т. ін.). Говорити, обіцяти що-небудь безвідповідально, несерйозно, необдумано. Ніяка поважаюча себе людина, до якої прийшли на раду, не буде поспішати й кидатись нерозважним словом (Ю. Яновський).

ки́датися слова́ми (сло́вом, фра́зами і т. ін.). Говорити, обіцяти що-небудь безвідповідально, несерйозно, необдумано. Ніяка поважаюча себе людина, до якої прийшли на раду, не буде поспішати й кидатись нерозважним словом (Ю. Яновський).

кида́тися / ки́нутися сторч голово́ю. Діяти, робити що-небудь необдумано, нерозсудливо і т. ін. А тут оці щиглики, трясця їхній тітці, сторч головою, мов дурні пуголовки, кидаються в політику (М. Стельмах).

впада́ти (рідше па́дати) / впа́сти в о́ко (в о́чі, у ві́чі). 1. кому. Хто-небудь помічає, бачить, звертає увагу на когось чи на щось. На одному [магазині], крайньому від базару, ще впала Давидові в очі афіша. Сьогодні буде виставлена “Хмара” (А. Головко); Байдуже ніхто не міг пройти повз Оверка, усім пада в око розкішний паруб’яга (К. Гордієнко); // Привертати чию-небудь увагу. Ксеня непомітно забилася в середину колони, — аби змішатися з людьми, не впадати в око вартовим (С. Голованівський); Хоч би дрантя якесь натягла на себе, щоб не впадати відразу в ненажерливі очі тим супостатам (О. Сизоненко).

2. Бачити, помічати що-небудь. Гайдамаки з “маминих синків” товпились біля буфету, шелестячи в руках нерозрізаними аркушами “керенок”, брали, що тільки в око впадало (А. Головко); Я палкий аматор морфології рослин. От і збираю все, що в око впаде (Я. Качура).

3. Бути особливо помітним; помічатися. Взагалі треба сказати, що і в Парижі, і скрізь у Франції впадала в око та дбайливість, із якою ставляться французи до пам’ятників старовини (М. Рильський); Впадають в око дротяні решета на всіх вікнах... (І. Багряний); Підрулив під самісіньки ворота, щоб машина в чужі очі впадала (В. Дрозд); В очі Тараса одразу впала надзвичайна чистота і порядок дбайливо прибраної кімнати (О. Іваненко); // Виділятися серед кого-, чого-небудь. Та й зовнішністю не впадав [Шкурупій] у вічі: невисокий, світло-русявий, спокійний в рухах (Ю. Бедзик); Мідні одвірки падали в око, і міддю бляховані двері рипіли (М. Зеров).

4. кому. Подобатися кому-небудь, привертати до себе увагу. [Захарко:] Тобто тобі ні одна дівчина не впадала в око?! [Василь:] Мені всі дівки однакові! (М. Кропивницький); І сама я безвинно жду неминучої смерті тільки за те, що я впала князеві в очі, припала йому до вподоби (І. Нечуй-Левицький). встря́ти в о́ко. Скоїлось те, що й не раз вже бувало: встряв Херсонес у завидливе око сусідам, не раз звертали непрохані гості до його степів чорноморських (Дніпрова Чайка).

ки́датися / ки́нутися в о́чі (у ві́чі, в о́ко). Коли машина проїжджала понад трансформатором, Храпкову кинулось в очі, що хтось лежить у суточках (Іван Ле); Надворі кинулось Зоні у вічі, що мужчини, які правдоподібно покинули залу під час її виступу, тепер знову почали протискуватись досередини (Ірина Вільде); — Наш гетьманич... гм... наш дипломата не відходив від неї [дочки графа]. Це помітили всі, та й мені кинулось у вічі (М. Лазорський); Кидалися в око рясні хустки, клинкуваті бороди, пелехаті шапки (К. Гордієнко); — Христе! Прошу і остерігаю тебе: не люби нікого ніколи. Коли тобі хто кинеться в вічі — одвернися та тікай мерщій! (Панас Мирний).

ки́датися слова́ми (сло́вом, фра́зами і т. ін.). Говорити, обіцяти що-небудь безвідповідально, несерйозно, необдумано. Ніяка поважаюча себе людина, до якої прийшли на раду, не буде поспішати й кидатись нерозважним словом (Ю. Яновський).