КРОВ (червона рідина, яка, циркулюючи, забезпечує живлення клітин та обмін речовин живого організму), КРОВИ́ЦЯпоет.,КРИВА́ВИЦЯфольк.,КЕРВА́ВИЦЯ[КИРВА́ВИЦЯ]діал.,КРІВдіал.,КРІ́ВЛЯдіал.,РУДА́заст.,КРОВИ́НАпоет.;Ю́ШКАрозм.,МАЗКА́розм. (перев. та, що витекла з рани від удару). - Що тобі? - опритомніла молодиця, схилившись над ним. - Крові багато витекло, - насилу вимовив Остап (М. Коцюбинський); Гірка та важка ти, хліборобська доле!.. Дрібними дощами полита, потом та кривавицею примочена (Панас Мирний); Чув-бо він в Америці від робітників-росіян, що той цар їхній давно вже не білий, а в людській кривавиці забабраний (Д. Бедзик); Голова його ще нижче опустилася; лице налилося крів’ю (Панас Мирний); Чорна земля під копитом, Як та рілля, зрита, Вся костями посіяна, А крівлею злита (С. Руданський); А ми й зостріли їх і всіх - Княжат, панят і молодих - Всіх перерізали. Рудою Весілля вмилося (Т. Шевченко); Пазури здіймає [ворон] хижі, Вижидає крові-їжі: Де б хатину, де б дитину, Де б кровини на хвилину (А. Малишко); - Кресь він мене по щоці, кресь! - удруге.. До лиця - а з його юшка так і цебенить (С. Васильченко); Декотрі борці порозбивали супротивникам кулаками носи, щоки й губи, аж мазка потекла по їх кунтушах (І. Нечуй-Левицький).