ПРОЦВІТА́ТИ (успішно розвиватися у сприятливих умовах), РОЗКВІТА́ТИ, РОЗЦВІТА́ТИрідше,ЦВІСТИ́, КВІ́ТНУТИ, КВІТУВА́ТИ, ПРОКВІТА́ТИрозм.,ВЕСНІ́ТИпоет. - Док.: процвісти́рідкорозкві́тнути, розцвісти́, прокві́тнути. [Річард:] В тих палацах, немов заморські квіти, процвітають таланти виборні (Леся Українка); В цій любові розквітати Будеш вічно, краща в світі, Земле моя, світла мати (М. Нагнибіда); Вічна слава братам, що упали в бою, щоб життя розцвітало й шуміло (В. Сосюра); Жили, цвіли, сміялися, любили Веселі хлопці (М. Рильський); Я там любив і працював. Там квітло щастя золотеє і одцвіло... (В. Сосюра); - Чи ж можна так хнюпитись, .. коли навколо квітує життя? (Ю. Збанацький); Всьому давала лад Уляна, і, тільки дякуючи їй, проквітало домашнє господарство (Григорій Тютюнник).

ЦВІСТИ́ (про квіти - розкриватися, розпускатися; про людину тощо - бути в розквіті сил), КВІ́ТНУТИ, ПРОЦВІТА́ТИ, КВІТУВА́ТИ, КРАСУВА́ТИСЯ (перев. про злаки). Цвітуть в Херсоні абрикоси, Черешні в Знам’янці цвітуть, Весна квітчає буйні коси І вируша в далеку путь (Л. Дмитерко); Кущами пишними квітнули маки червоні... (А. Головко); Серед кущів на вогкій землі процвітає шафран (М. Коцюбинський); Земля відчула першу ласку, І квітне поле по весні (Т. Масенко); Квітувало жито, красувалося... (С. Васильченко); На городі в Кащука усе квітує (Ю. Бедзик). - Пор. 1. буя́ти.