-1-
дієслово недоконаного виду
Словник відмінків
| Інфінітив | кви́снути |
| | однина | множина |
| Наказовий спосіб |
| 1 особа | | кви́снімо, кви́снім |
| 2 особа | кви́сни | кви́сніть |
| МАЙБУТНІЙ ЧАС |
| 1 особа | кви́снутиму | кви́снутимемо, кви́снутимем |
| 2 особа | кви́снутимеш | кви́снутимете |
| 3 особа | кви́снутиме | кви́снутимуть |
| ТЕПЕРІШНІЙ ЧАС |
| 1 особа | кви́сну | кви́снемо, кви́снем |
| 2 особа | кви́снеш | кви́снете |
| 3 особа | кви́сне | кви́снуть |
| Активний дієприкметник |
| |
| Дієприслівник |
| кви́снучи |
| МИНУЛИЙ ЧАС |
| чол. р. | кви́снув | кви́снули |
| жін. р. | кви́снула |
| сер. р. | кви́снуло |
| Активний дієприкметник |
| |
| Пасивний дієприкметник |
| |
| Безособова форма |
| |
| Дієприслівник |
| кви́снувши |
Словник синонімів
ПЛА́КАТИ (лити сльози з горя, від болю тощо), РЮ́МАТИ розм., РЮ́МСАТИ розм., СЛИ́НИТИ зневажл., НЮ́НИТИ зневажл., НЮ́НІ РОЗПУСКА́ТИ зневажл., СКВИ́РИТИ діал., СКВИ́РИТИСЯ діал.; РИДА́ТИ, РЕВІ́ТИ розм., РЕВТИ́ розм., ВИ́ТИ розм., РОЗЛИВА́ТИСЯ розм., ЖЕЛІПА́ТИ діал. (голосно, гірко); ГОЛОСИ́ТИ, ЗАВО́ДИТИ, ТУЖИТИ (голосно, приказуючи); ПХИ́КАТИ, ПХИ́НЬКАТИ, КВИЛИ́ТИ, ХНИ́КАТИ розм., СКІ́МЛИТИ розм., СКАВУЧА́ТИ розм., СКАВУЛІ́ТИ розм., СКИ́ГЛИТИ розм., КВИ́СНУТИ діал. (тихо, жалібно); СХЛИ́ПУВАТИ, ХЛИ́ПАТИ розм., ВІДХЛИ́ПУВАТИ розм. (з хлипанням); КУВА́КАТИ розм. (про немовлят). Отак цілісіньку нічку рюмали, і я з ними; сижу та плачу (О. Стороженко); - Ну, годі рюмсати. До моїх похоронів ще далеко... - То я з радості плачу, що очуняв ти, братику (І. Цюпа); - Вона й тепер слинить, ну й хай слинить. Подумаєш - жіночі сльози! (Ю. Збанацький); - Нюниш, - ніби радісно констатував дідок, - за мамою скучив (Н. Рибак); [Галька (крізь сльози):] Я не хочу жити у панів! (Плаче). [Савка:] Ну, Галочко, годі! Не годиться комсомолці нюні розпускати (Я. Мамонтов); - А мені? - сквирив Петрик. - Купи й мені шаблю (З. Тулуб); Тільки й мовчить [дитина], як лазить, а як на руки, - і почне сквиритись (Словник Б. Грінченка); О, не ридай, моя старенька, твій син повернеться назад! (В. Сосюра); Налякані діти починали ревіти, жінки їх гамували і витирали сльози руками (М. Коцюбинський); Настя сиділа в сінях.. і ревла, аж коса тремтіла (С. Васильченко); Вона сліз своїх не впиняла, розливалася, - хотіла, щоб він.. її розважив, стишив (Марко Вовчок); Невеличку дівчинку Маринку, що желіпала на всі хати, Христя узяла на руки, носила, шикала, дзенькала у вікно, - ніщо не помагало (Панас Мирний); Ліна підсадовила її на грушу, а тоді не хотіла знімати. І Зінка злякалася, пхикала, просилася (Ю. Мушкетик); Дитина пхинькає, зривається на крик (А. Дімаров); Ген там, на могилі, хрест Божий стоїть, Під ним рано й вечір матуся квилить (Є. Гребінка); Від шуму прокидається Валя й починає хникати (В. Гжицький); Зігрівшись трохи, вже й не кричало [немовля], а тільки скімлило (О. Ільченко); Лягла [Фатьма] в холодку од сонця, гризла сирий овоч і хлипала-скавучала, як щеня (Ю. Яновський); - Лише Бог один знає, як я не раз із голоду скавуліла! (О. Кобилянська); Малеча скиглила в темряві, й матері ніяк не могли їх ні приспати, ні забавити (А. Головко); Цілу ніч кволився, квиснув Лаврик (І. Вирган); Він уже виплакав свої сльози - схлипував (Г. Косинка); Мирослава хлипала голосно, втираючи рясні сльози, що котились по її лиці (І. Франко); Хлоп’ятко Простягає рученята Та кувака істихенька (І. Манжура). - Пор. 1. голоси́ти, 1. плач.