ПОСПІША́ТИ (старатися, намагатися якнайшвидше зробити щось, виконати якусь роботу, дію), ПОСПІША́ТИСЯ, СПІШИ́ТИ, СПІШИ́ТИСЯ, КВА́ПИТИСЯ, ПРИСПІ́ШУВАТИ[ПРИСПІША́ТИ], ХАПА́ТИСЯрозм., ШВИДКУВА́ТИрозм., ПОМИКА́ТИрозм., ША́МКАТИдіал., ПОСКОРЯ́ТИСЯдіал., ГАЛИ́ТИСЯдіал.; ГНА́ТИрозм., ГНА́ТИСЯрозм., БІ́ГТИрозм., ТРІПА́ТИфам. (намагатися скоріше, вчасно прибути кудись). - Док.: поспіши́ти, поспіши́тися, поква́питися, приспіши́ти, похопи́тися, поскори́тися. Умираючи, старий Чумак.. наказав був усіх синів своїх до себе мерщій згукати, телеграму вдарити, щоб мерщій поспішали, поки ще він живий (І. Багряний); Сиві круторогі воли, помахуючи рогатими головами, поспішалися з гори в долину на спочинок (М. Коцюбинський); Патріоти застрягли перед ґратами і дячки й поліцаї не спішили їх пропускати далі (М. Грушевський); Почистивши палітру, її в етюдовий ящичок уклав і .. спішуся із ящиком в руці до Валу (П. Тичина); Васильович іще здалеку побачив дядьків, які, завдавши лопати на плечі, квапилися додому (А. Дімаров); - Майтеся гаразд! - крикнув [Іван] досадливо і приспішив звідси, ніби втікав від своїх слів і своїх думок (А. Крушельницький); Женить сина не спіши, - хапайся дочку віддати! (прислів’я); Бачив Марко, як під його колючим, неприємним поглядом нижче схилялись голови, швидкували руки, переплітаючи гнучкі й пружні лозини (Н. Рибак); Вертаєшся, було, то наче ззаду чорт доганяє, - так помикаєш (А. Свидницький); Мати з старою зняли розмову, а ми, дівчата, у садок поскорилися (Марко Вовчок); Все вешталося, все кишало [кишіло], На бой дивитись всяк галивсь (І. Котляревський); Долом, серед грубої темноти, крутими стежками, через дебрі, чагарі, гнилі ломи і пні, гнала стара, немов вовчиця (І. Франко); - Скажи, коню, до кого це Ви так нагло гнались? (Т. Шевченко); Молодиці квапливо бігли по воду, вимахуючи мідяними побіленими кухвами (М. Коцюбинський); За кавалок кишки тріпай сім миль пішки (М. Номис).

СПОКУСИ́ТИСЯна що, чим, з інфін. і без додатка (піддатися спокусі, бажанню мати що-небудь, робити щось і т. ін.), ПОКВА́ПИТИСЯна кого-що, ПОНА́ДИТИСЯна кого-що, ПОВА́БИТИСЯна кого-що, ПОЛА́СИТИСЯна кого-що, розм., ПОЛА́СУВАТИСЯна кого-що, розм., ПОЛЕСТИ́ТИСЯна кого-що, розм., ПОВА́ЖИТИСЯна кого-що, розм., ПОВА́ЖИТИна кого-що, діал. - Недок.: спокуша́тися, ква́питися, на́дитися, ва́битися, ла́ситися, лести́тися, ва́житися. Спокуситися на багатство; - Ти - непутящий батько, що спокусився жінку в сина одбивати, - не спинялася Горпина (Л. Яновська); [Денис:] Думаєш, що коли б ми не важились на придане, то Конон поквапився б на тебе? (М. Кропивницький); [Хуса:] Я взяв її не за саме багатство, не за самий і рід. [Мелхола:] Та знаю, знаю, - понадився на ту саронську вроду (Леся Українка); - Не такий Катенко.., щоб на вірші повабитися (С. Васильченко); Якийсь посланець обходить тих дядьків, які поласилися на землю своїх односельчан (М. Стельмах); - Крамарюєш на тисячі, а на п’ять рублів бідної дівчини полестився (Панас Мирний); На брови поважився, без приданого взяв [дівчину] (І. Ле).