КАЯТТЯ́ (визнання своєї провини, вияв жалю з приводу якогось свого помилкового, небажаного вчинку), КА́ЯННЯ, РОЗКА́ЯННЯ, ПОКАЯ́ННЯ, ПОКУ́ТА, СПОКУ́ТА. Є каяття, та вороття немає (Л. Глібов); До світу плач її по хаті, до світу каяння (Марко Вовчок); В її очах не було ні сорому, ні розкаяння (М. Ю. Тарновський); - Ви в яких справах до воєнкома?.. - Прийшов з покаянням (М. Стельмах); Вона прийме його і його покуту, але.. одна вона буде знати, що се їй коштує... (Г. Хоткевич); Тепер вона зрозуміла, вона готова щиро перепросити.., але чи прийме її спокуту твердий Клименко? (О. Гуреїв).

СПО́ВІДЬ (церковний обряд), ПОКАЯ́ННЯ, КАЯТТЯ́. Вона стояла в притворі церкви в отця Христофора Протасьєва, перед сповіддю, бліда, схвильована (О. Довженко); [Хвора:] А для таких, як я, в раю немає місця. [Черниця:] Все переможе щире каяття (Леся Українка).