-1-
дієслово недоконаного виду
[розм.]

Словник відмінків

Інфінітив карлю́чити
  однина множина
Наказовий спосіб
1 особа    
2 особа    
МАЙБУТНІЙ ЧАС
1 особа    
2 особа    
3 особа карлю́читиме карлю́читимуть
ТЕПЕРІШНІЙ ЧАС
1 особа    
2 особа    
3 особа карлю́чить карлю́чать
Активний дієприкметник
 
Дієприслівник
карлю́чачи*
МИНУЛИЙ ЧАС
чол. р. карлю́чив карлю́чили
жін. р. карлю́чила
сер. р. карлю́чило
Активний дієприкметник
 
Пасивний дієприкметник
 
Безособова форма
 
Дієприслівник
карлю́чивши

Словник синонімів

КО́РЧИТИ (викликати корчі, зводити судомою), СУДО́МИТИ, КАРЛЮ́ЧИТИрозм. - Док.: ско́рчити, поко́рчити, зсудо́мити, посудо́мити, скарлю́чити, покрути́ти, позмика́тирозм. [Генрікова:] Мого ж [чоловіка] на тім тижні знов напала слабість. Знов його корчило та мучило (Леся Українка); Почув [Іван] ще тріск кості, гострий до нестерпучості біль, що скорчив тіло (М. Коцюбинський); Біль хвилями переливався по наших виснажених тілах, шпигав у серце, ламав груди і судомив м’язи (В. Козаченко); Скорбут, сухоти, ломець карлючить дітей і дорослих (З. Тулуб); Руки наче хто пов’язав, а ноги позмикав - не слухаються вашої волі (Панас Мирний).