КО́РЧИТИ (викликати корчі, зводити судомою), СУДО́МИТИ, КАРЛЮ́ЧИТИрозм. - Док.: ско́рчити, поко́рчити, зсудо́мити, посудо́мити, скарлю́чити, покрути́ти, позмика́тирозм. [Генрікова:] Мого ж [чоловіка] на тім тижні знов напала слабість. Знов його корчило та мучило (Леся Українка); Почув [Іван] ще тріск кості, гострий до нестерпучості біль, що скорчив тіло (М. Коцюбинський); Біль хвилями переливався по наших виснажених тілах, шпигав у серце, ламав груди і судомив м’язи (В. Козаченко); Скорбут, сухоти, ломець карлючить дітей і дорослих (З. Тулуб); Руки наче хто пов’язав, а ноги позмикав - не слухаються вашої волі (Панас Мирний).