ВА́РТА (загін, група перев. озброєних людей, що охороняють кого-, що-небудь), ОХОРО́НА, ЧА́ТИ[ЧА́ТАрідше], КАРАУ́Лрозм., СТОРО́ЖАзаст.;КОНВО́Й, ЕСКО́РТ (перев. для супроводу когось). Біля штабного вагона.. стояла посилена варта (А. Головко); Вранці він часом гуляє.. Але не сам, з ним охорона (М. Коцюбинський); - Знову почав [пан] козаків зброїти.. Усюди чати розставили, сторожу постановили (Панас Мирний); Начальник караулу схоплюється, побачивши офіцера (Ю. Яновський); Он з полоненими конвой пройшов (П. Тичина); Валентину під ескортом двох жовнірів і пана капрала повели з хати (О. Досвітній).

РЯТУ́ЙТЕвиг. (волання про допомогу, порятунок), ҐВАЛТ, ПРО́БІ, КАРАУ́Л. "Ґвалт! рятуйте! Хто в Бога вірує!" - кричить Надворі голос, що є сили (Т. Шевченко); [Анна:] Розбій! Розбій! Рятуйте! пробі! люди! (На крик її збігаються люди, вона падає) (Леся Українка); В шибку брязкнув дід Кузьма: - Караул! Труби нема! (С. Олійник).