ЖЕБРА́К (людина, яка живе з милостині), СТА́РЕЦЬ, ПРОХА́Ч, СТАРЦЮ́ГАзневажл., КАНЮ́КАзневажл., ТОРБА́Ррозм., ТОРБЕ́ШНИКрозм., ТОРБОТРЯ́Срозм. рідше,ТОРБОТРУ́Срозм. рідше,ПРОША́Кдіал., ДІДдіал.,ЛА́ЗАРзаст.Оксана.. взяла окраєць хліба, хотіла нести жебракові (В. Минко); Старці під берестом поснули (Т. Шевченко); Вона виймає з портмоне монетку і подає її прохачеві (Ю. Смолич); - Кобзар - то жебрак, старцюга, за милостину грає (Ф. Бурлака); - То таки треба доброї голови, щоб удати, аби не зробити з усіх нас торбарів! (А. Крушельницький); Голод з новою силою погнав на села торбешників (Ю. Збанацький); [Кміта:] Я мусив пошитись в торботруси й цим заробляв собі гроші на поживок (І. Нечуй-Левицький); Глумиться [Яким] старому й молодому, пакостить прошакові, шпурляє грудьми (С. Ковалів); Захтів у діда випросити хліба (М. Номис); Хто всякі квітки хлопцям пришиває? - Я, Варка Луценкова; хто.. лазарів передражнює? - Я! (Панас Мирний). - Пор. 1. бося́к.

ПРОХА́Ч (той, хто звертається до кого-небудь, кудись із проханням), ЧОЛОБИ́ТНИКзаст.;КАНЮ́КАзневажл. (набридливий). Як тільки прохач зникав за дверима кабінету, його не перечитана заява одразу потрапляла у портфель, як в могилу (А. Шиян).