-1-
дієслово недоконаного виду

Словник відмінків

Інфінітив каза́ти
  однина множина
Наказовий спосіб
1 особа   кажі́мо, кажі́м
2 особа кажи́ кажі́ть
МАЙБУТНІЙ ЧАС
1 особа каза́тиму каза́тимемо, каза́тимем
2 особа каза́тимеш каза́тимете
3 особа каза́тиме каза́тимуть
ТЕПЕРІШНІЙ ЧАС
1 особа кажу́ ка́жемо, ка́жем
2 особа ка́жеш ка́жете
3 особа ка́же ка́жуть
Активний дієприкметник
 
Дієприслівник
ка́жучи
МИНУЛИЙ ЧАС
чол. р. каза́в каза́ли
жін. р. каза́ла
сер. р. каза́ло
Активний дієприкметник
 
Пасивний дієприкметник
ка́заний
Безособова форма
ка́зано
Дієприслівник
каза́вши

Словник синонімів

ГОВОРИ́ТИ (передавати словами думки, почуття тощо, повідомляти про щось), КАЗА́ТИ, ПРОМОВЛЯ́ТИ, ПРОКА́ЗУВАТИ, ВИМОВЛЯ́ТИ, БАЛА́КАТИ, МО́ВИТИ, МОВЛЯ́ТИзаст.,ПОВІДА́ТИзаст.,ПРОРІКА́ТИпоет.,РЕКТИ́заст., поет., БА́ЯТИфольк., ДЕ́ЙКАТИдіал.;ВІЩА́ТИзаст., уроч. (щось значне, важливе); ГА́ВКАТИвульг. (стосовно людини, яку зневажають); ТЯГТИ́, ТЯГНУ́ТИ (повільно, протяжно); ЦІДИ́ТИрозм., ВИЦІ́ДЖУВАТИрозм. (неохоче, недбало);ПРОЦІ́ДЖУВАТИрозм. (перев. із сл. крізь зуби - повільно); КАРБУВА́ТИ, ЧЕКА́НИТИ (перев. із сл. слово, речення тощо - чітко, роздільно); РУБА́ТИрозм. (різко); ГРИМІ́ТИрозм. (голосно, басом); ГАРЧА́ТИзневажл. (сердито, невдоволено); ВИДА́ВЛЮВАТИ, ВИДУ́ШУВАТИ, ВИТИСКА́ТИ, ВИТИ́СКУВАТИ (перев. із сл. із себе - через силу, переборюючи якесь почуття тощо); ХРИПІ́ТИ (хрипким голосом); СКРИПІ́ТИрозм. (різким, неприємним голосом); СТОГНА́ТИ (жалібно, зі стогоном); ХЛИ́ПАТИрозм. (із схлипуванням); СИЧА́ТИ (з присвистом, а також здавленим від люті голосом);ШИПІ́ТИрозм. (вживаючи шиплячі звуки замість свистячих або притишеним, здавленим голосом). Я говорив так довго й щиро, що воєнком мені повірив, сказав, що буде з мене толк (В. Сосюра); Або розумне казать, або зовсім мовчать (прислів’я); - Бачите, як в житті заведено: що кому дошкуля, той про те й промовля (Григорій Тютюнник); - Я теж москвич, - тихо проказує капітан (А. Хижняк); - Марусю, біжи додому, біжи хутенько, рибочко! - вимовляє Михайло потихесечку (Марко Вовчок); - Чи правда, що ото балакають? (А. Головко); А третій не мовив нічого: Він мовити красно не міг (В. Самійленко); До часу глек, - мовляв один розумний лях, - До часу, голубе, нам глечик носить воду (П. Гулак-Артемовський); - Як же я верну зі школи без кожуха? - повідає хлопець (І. Франко);І надійшовши, дід прорік: "Ти змій і гор-дий чоловік..." (М. Драй-Хмара); І плаче, плаче Ярославна в Путивлі городі й рече: - Вітрило-вітре, господине! Нащо ти вієш..? (Т. Шевченко); Що говорять, то й виговорять. - Що бають, то й вибають (М. Номис); Дейкають, що через них і нам життя не стало (П. Панч); [Печериця:] Балакайте! Он Христос, коли про братолюбіє віщав, скільки з того часу віків пройшло, а ми й досі того братолюбія шукаємо (Панас Мирний); - Ще й та обзивається! Мовчала б уже та не гавкала, - кричала Мотря до Мелашки (І. Нечуй-Левицький); - Я теж тут не гуляв, сину, - тяг він по-старечому (Ю. Збанацький); - Та я тут недавно. Приїхав трохипідробити, - цідив, як крапельки, слово по слову, ніби йому було важко говорити (Г. Коцюба); Маєвський не говорив, а зневажливо виціджував слова (Ю. Шовкопляс); - Припізнились, припізнились, пора, хлопці, в ліс, - занепокоєно проціджує [Гнат] крізь загущені вуса й бороду неквапні слова (М. Стельмах); - Що таке війна, я знаю. Мабуть, не гірш, ніж ти, - карбуючи кожне коротке речення, заговорила Галина (О. Копиленко); - Демонстрацію ліквідовано, сер, - сухо чеканить він (В. Собко); Насупленими очима нікуди мовби не дивився й рубав: - Ми телеграфували в ЦК спілки (І. Ле); - Негарчи. Справлю і собі, і тобі [чоботи] (М. Стельмах); - Ти тепер найстарший у громаді, - гримів Степан. - Що ти скажеш, так має бути (Лесь Мартович); А Масло повчає і повчає... Він лукаво підхихикує і хриплим голосом скрипить і скрипить (А. Хижняк); - Ви... ви... - хрипить пан Микола, - ви не гнівайтесь на мене (М. Коцюбинський); Степура важко видавлював з себе товстими, ніби обвареними губами: - Бомбили вночі Київ, Севастополь і ще якісь міста... (О. Гончар); - Я не знаю, про що ви говорите, Ольго Матвіївно, - нарешті видушує з себе Федір (Д. Ткач); Парубок.. ледь витискує з себе "добривечір" (М. Стельмах); - Орли сини мої, орли! - стогнав старий Чиж (О. Довженко); І стала [Венера] хлипать перед ним: "Чим пред тобою, милий тату, Син заслужив таку мій плату?.." (І. Котляревський); Мати.. сичить: - Я тебе питаю, де ти до цього часу сиділа? (Ірина Вільде); - Посватав! узяв добро! - шипіла вона з кривим усміхом (М. Коцюбинський). - Пор. 1. базі́кати, баси́ти, белькота́ти, 1. бо́вкнути, бурмота́ти, верзти́, 1. вимовля́ти, 1. повто́рювати, сказа́ти, 2. торохті́ти, шепеля́вити.
НАКАЗА́ТИ (віддати наказ, дати розпорядження що-небудь зробити), ВЕЛІ́ТИ, ЗВЕЛІ́ТИ, ПОВЕЛІ́ТИкнижн., ПРИКАЗА́ТИзаст.; РОЗПОРЯДИ́ТИСЯ (у менш категоричній формі, перев. усно й окремим особам); СКОМА́НДУВАТИрозм. (коротко й владно); ЗАГАДА́ТИрозм., СКАЗА́ТИрозм. (дати розпорядження, завдання, доручення щось зробити). - Недок.: нака́зувати, велі́ти, повеліва́ти, прика́зувати, розпоряджа́тися, кома́ндувати, зага́дувати, каза́ти. Їздовому, який везтиме Шуру, Вася наказує бути обачним (О. Гончар); Велів [цар] тут зараз прибирати, Світлиці, сіни, двір мести (І. Котляревський); Єремія звелів осідлати коня й поїхав до казарм муштрувати своє військо (І. Нечуй-Левицький); Повелів Ригорович піймати у воді відьму Явдоху, так де! (Г. Квітка-Основ’яненко); Старий не відповів лікареві, тільки зятеві приказав: - Заведи, Іване, коні до стайні..! (О. Маковей); - Ти крути, а я буду наливати, - розпорядилася Лукерка (Григорій Тютюнник); Полковник Чайка розпорядився створити в місті всі умови для максимальної участі жителів у референдумі (В. Собко); Віктор скомандував, щоб дівчата готували чай (О. Копиленко); Олександр загадав своєму загонові зібратися на умовленому місці в лісі (П. Панч); Чіпка не послухав: матері сказав сидіти дома, а сам мерщій почимчикував (Панас Мирний).
РОЗПОВІДА́ТИ (передавати усно щось про кого-, що-небудь, передавати словами бачене, пережите тощо), ОПОВІДА́ТИ, РОЗКА́ЗУВАТИ, ГОВОРИ́ТИ, ПОВІДОМЛЯ́ТИ, ПОВІДА́ТИ[ПОВІ́ДУВАТИ], ПРОМОВЛЯ́ТИ, ВИКЛАДА́ТИ, ДОКЛАДА́ТИрозм., ПРОВА́ДИТИ розм., ПЕРЕПОВІДА́ТИ розм., ПРИПОВІДА́ТИ діал., УПОВІДА́ТИ[ВПОВІДА́ТИ] діал., УПОВІ́ДУВАТИ[ВПОВІ́ДУВАТИ]діал., ОПОВІ́ДУВАТИзаст., ПРОПОВІ́ДУВАТИзаст., ЯСУВА́ТИзаст., БА́ЯТИдіал.; ПОВІСТУВА́ТИ розм. (докладно, спокійно); ХВАЛИ́ТИСЯрозм. (так, щоб усі чули); КАЗА́ТИ (казки); ПОДЕ́ЙКУВАТИрозм. (час від часу, подекуди). - Док.: розпові́сти́, опові́сти́, розказа́ти, повідо́мити, пові́дати, пові́сти, повісти́ти, ви́класти, докла́сти, перепові́сти́, припові́сти́, упові́сти́[впові́сти], оповісти́тирозм.похвали́тися. Твердим, уже не плачучим голосом Варка стала розповідати, як сталося лихо (О. Гончар); Дядя Коля оповідав йому багато про війну, про тяжкі бої (В. Гжицький); Прийшла Маруся додому, батечку! весела, моторна, і говорить, і розказує, і порається за трьох (Г. Квітка-Основ’яненко); Що говорять, то й виговорять. - Що бають, то й вибають (М. Номис); Кармазин спокійно повідомляв Сагайді, що одержав оце трохи поповнення, молодих, необстріляних (О. Гончар); Його перестріває друг, повідає, як дратувалися мати і як заходилося плачем немовля, котрого покинув Данилко (Ю. Яновський); Граючи, він низько схиляв голову до баяна, наче той повідував йому щось інтимне (О. Гуреїв); Біля ґанку стояв гурт чоловіків, бороданів. Саме дядько Гордій щось у колі їх промовляв (А. Головко); От я й викладаю все теє небозі... А вона... звісно вже, що дівчина не вважає ні на віщо, полюбивши (Марко Вовчок); [Охрим:] Хлопці й дівчата зберуться, співають, аж луна іде, заведуть гульбище, почнуть таке докладати, що, здається, і мертвий зареготав би, а мені усе те байдуже (М. Кропивницький); - Не знать, що ти провадиш, свате! - дав йому одвіт Шрам (П. Куліш); Звечора, щільно запнувши вікна, подруги довго розмовляли, переповідаючи одна одній своє життя-буття (В. Козаченко); Приповідають люде, що де наше теперки село, то колись ліс був (Словник Б. Грінченка); - Так і так, - уповідає [Аниця], - знемагає мій чоловік (Лесь Мартович); - Еге, пустив! Еге, сам! - озвавсь Антосьо, - добре пустив! - І оповістив все, як діялось (А. Свидницький); - Жартувать добре в родині, а нащо ж тато проповідує се мужикам (М. Коцюбинський); Низенький бадіка підійшов до директора і, кладучи зібрані гроші на стіл, повістував, що вони ті гроші найшли у суді на підлозі (Марко Черемшина); Явдоха впоралась трохи - пішла до биків. Коли увіходить, хвалиться: - Нема биків (А. Тесленко); - Не можу швидко заснути, так мені казки кажуть (Г. Квітка-Основ’яненко); - Що ж там подейкують на базарі? Які там новини? (Ю. Смолич).

Словник антонімів

МОВЧАТИ ГОВОРИТИ
Бути пасивним у розмові, не виявляти почуття, не видавати звуків, зберігати мовчанку. Володіти мовою, мати здатність передавати словами думки, почуття, казати, мовити, розмовляти, балакати.
Говоритьмовчить батько, дочка, студент, учень; на вулиці, у класі, в сім’ї, у трамваї, в університеті, у школі; при батькові, при дочці, при дітях, при матері, при учнях; про вчинки, про відрядження, про навчання, про неї, про нього, про оцінки, про події, про факти. Мовчатиговорити ввічливо, відкрито, вперто, постійно, часто, чесно. Говорити без труднощів, від щирого серця, впевнено, голосно, грубо, енергійно, захоплено, повільно, пристрасно, спокійно, тихо, швидко ~  мовчати зовсім, покірно, стійко. Відмовляти, забороняти, заставляти кого-н., любити, продовжувати, рішити, старатися, хотіти говоритимовчати.
А ми дивились і мовчали (Т. Шевченко).  Ми вдвох ішли й не говорили, Ти вся засніжена була (М. Рильський)Мовчить Полтава, наче приголомшена, перехотілось людям говорить. Він гомонить, а я собі мовчу (Л. Костенко). Не мовчанка буває нудна, а пуста балачка. Лихо говіркому, та не добре й мовчазному (Народні прислів’я). Усякі люди трапляються на містку: і щедрі і скупі, і веселі і сумні, і мовчазні і говіркі, але кожен щось лишав Кузьмі (М. Стельмах).
Мовчазний //мовчазливий ~говіркий //говірливий, мовчанка ~говоріння //говір, мовчати ~казати //мовити, мовчати ~балакати //розмовляти, мовчун ~балакун,мовчазний ~балакучий Пор. ще: МОВЧАТИ ~ КРИЧАТИ, МОВЧАТИ ~ СПІВАТИ

Словник фразеологізмів

не кажи́ “гоп”. Не будь завчасно впевненим у здійсненні чого-небудь раніше наміченого. — Мине кілька днів і ви перестанете радіти. Я вам це гарантую... — Не кажіть “гоп”, товаришу Каргат (Ю. Шовкопляс); [Голос із мегафона:] Товариші! Шановні громадяни! В нас історичний похорон сьогодні. Від нас іде Сокирочка Іван. І ми його затримувать не будем... [Голос з юрби:] Іще хай піде. Не кажіть-бо “гоп” (О. Підсуха).

що й каза́ти. Уживається для підтвердження певної думки, висловлення відсутності сумніву в чому-небудь; не можна заперечувати. Свободолюби — що й казать, Свободу бідну захищать Приїхали з-за океану (Д. Павличко); Обід тягнувся, як здавалося Надійці, дуже довго. І, що й казати, досить нудно (В. Козаченко).

що (як) [там] не кажи́ (не говори́). Уживається для вираження запевнення, переконання когось у чому-небудь; безперечно, звичайно. — Що не кажи — дівка! — напіврозтуляються товсті уста парубка (М. Стельмах); Ми щасливі, що там не кажи (П. Дорошко); — Як не кажи, а він — Антонович — теж чесно протоптав свою тисячу кілометрів, щоби визволити оцю Грінаву... (О. Гончар); — А Пашина мати, як там не кажи, а сестрою рідною йому доводилася (Г. Хоткевич).

що (як) [там] не кажи́ (не говори́). Уживається для вираження запевнення, переконання когось у чому-небудь; безперечно, звичайно. — Що не кажи — дівка! — напіврозтуляються товсті уста парубка (М. Стельмах); Ми щасливі, що там не кажи (П. Дорошко); — Як не кажи, а він — Антонович — теж чесно протоптав свою тисячу кілометрів, щоби визволити оцю Грінаву... (О. Гончар); — А Пашина мати, як там не кажи, а сестрою рідною йому доводилася (Г. Хоткевич).

що (як) [там] не кажи́ (не говори́). Уживається для вираження запевнення, переконання когось у чому-небудь; безперечно, звичайно. — Що не кажи — дівка! — напіврозтуляються товсті уста парубка (М. Стельмах); Ми щасливі, що там не кажи (П. Дорошко); — Як не кажи, а він — Антонович — теж чесно протоптав свою тисячу кілометрів, щоби визволити оцю Грінаву... (О. Гончар); — А Пашина мати, як там не кажи, а сестрою рідною йому доводилася (Г. Хоткевич).

що (як) [там] не кажи́ (не говори́). Уживається для вираження запевнення, переконання когось у чому-небудь; безперечно, звичайно. — Що не кажи — дівка! — напіврозтуляються товсті уста парубка (М. Стельмах); Ми щасливі, що там не кажи (П. Дорошко); — Як не кажи, а він — Антонович — теж чесно протоптав свою тисячу кілометрів, щоби визволити оцю Грінаву... (О. Гончар); — А Пашина мати, як там не кажи, а сестрою рідною йому доводилася (Г. Хоткевич).