ВИСІДА́ТИ (ставати на землю, залишаючи віз, вагон, судно тощо), СХО́ДИТИ, ВИХО́ДИТИ, ЗІХО́ДИТИ, ВИСА́ДЖУВАТИСЯ, ЗЛА́ЗИТИрозм.,ВИЛА́ЗИТИрозм., ВИЛІЗА́ТИрозм. (притримуючись руками або протискуючись). - Док.: ви́сісти, зійти́, ви́йти, ви́садитися, злі́зти, ви́лізти. Висівши з вагона, пішов [Василь], розглядаючись за людьми (Д. Бедзик); На станції сходимо разом (М. Коцюбинський); Софія виходить з екіпажу (Леся Українка); Він нагадував пасажира, який щойно зійшов з поїзда й поспішає додому (М. Ю. Тарновський); Швидко й безшумно козаки висадилися з човнів і залягли біля крайніх осель (С. Добровольський); - Ану злазь [із воза], Левантино, бо оце вже ми й приїхали (Б. Грінченко); Повозки були повнісінькі! З їх почали вилазити панни, паничі (І. Нечуй-Левицький).

МИНА́ТИ (про час, пору життя, події тощо - наближатися до кінця, закінчуватися), МИНА́ТИСЯ, ІТИ́[ЙТИ], ПРОХО́ДИТИ, ПРОМИНА́ТИ, ЛИ́НУТИ, ПРОТІКА́ТИ, ТЕКТИ́, ПРОПЛИВА́ТИ, СПЛИВА́ТИ, ПЛИВТИ́[ПЛИСТИ́], ПЛИ́НУТИ, СТІКА́ТИ, СХО́ДИТИ[ЗІХО́ДИТИрідше], ЗНИКА́ТИ[ІЗНИКА́ТИрідше], ВИХО́ДИТИрозм.,ПЕРЕХО́ДИТИрозм.,ПРОЛЯГА́ТИрозм. (перев. про час); ТЯГТИ́СЯ[ТЯГНУ́ТИСЯ], ВОЛОКТИ́СЯ, ПРОВОЛІКА́ТИСЯрозм.,ПЕРЕВО́ДИТИСЯрозм. (про час - одноманітно, повільно). - Док.: мину́ти, мину́тися, помину́тисязаст.пройти́, промину́ти, проли́нути, протекти́, перекоти́тисярозм.віддалі́тирозм.спливти́[сплисти́], спли́нути, пропливти́[проплисти́], пропли́нути, стекти́, зійти́, зни́кнути[ізни́кнути][зни́кти][ізни́кти], ви́йти, перейти́, пролягти́, протягти́ся[протягну́тися], проволокти́ся, перевести́ся. Минає година, друга, третя (Б. Грінченко); Вже миналася осінь смертельна І відступала дорогу морозам; пропасниця люта Не докучала недужим (М. Зеров); Літа йшли-минали, старе старілось, молоде росло (Панас Мирний); Не нагадуй про страхи: поминулися вони (Марко Вовчок); Проходили тижні, складались у мі-сяці (Ю. Яновський); Дні надходять буряно й схвильовано проминають (Н. Забіла); -. Годі, годі! Усе вже те оддаліло-проминуло - забувай та кохай мене (Марко Вовчок); Швидко лине новорічна ніч (В. Собко); Величне життя протікає вгорі наді мною (С. Крижанівський); Дні течуть, немов ріка, І рік за роком пропливає; Не знаю, де ти, хто ти, що ти нині, Усе перекотилось без сліда (М. Рильський); Ішли роки, ясні й тривожні, Та не спливали внебуття (М. Гірник); Тяжко-важко, в неописанній тривозі, плила їйгодина за годиною (І. Франко); Стечуть роки - зима прийде незвана Спинити рух думок (М. Стельмах); Ніхто не пише, дні сходять у мене давно однаково (М. Коцюбинський); День зникав (Г. Коцюба); Але коли вийшов рік, нараз одної ночі міщани нападали на царську палату (І. Франко); Ми з тестем з ранку до ночі не розгинаємось, теща - їсти варить та внука бавить. День за днем, ніч за ніччю - так життя й переходило (І. Муратов); За Байдою пролягло піввіку (І. Ле); Час тягнеться помалу. Сонце наче спинилось на горизонті і глузує з нас (П. Колесник); Сумно, поволі, важко волікся час у повдовілій хаті (І. Франко); Проволоклося ще два тижні (Я. Качура); Багато тих вечорів довгих перевелося в нас без розмови, без гомону (Марко Вовчок). - Пор. 2. бі́гти.

ПІДНІМА́ТИСЯ (іти, рухатися, переміщатися у напрямі догори), ПІДІЙМА́ТИСЯ, БРА́ТИСЯрозм.,П’ЯСТИ́СЯ[ПНУ́ТИСЯ]розм.,ВИЛІЗАТИрозм.,ПІДВО́ДИТИСЯрозм.;СХО́ДИТИ[ЗІХО́ДИТИрідше], ВИХО́ДИТИ, ВИБИРА́ТИСЯ (кроками); ДОБУВА́ТИСЯ, ВИДИРАТИСЯрозм. (долаючи перешкоди). - Док.: підня́тися, підійня́тися, узя́тися[взя́тися], вилізти, підвести́ся, зійти́, ви́йти, ви́братися, добу́тися, видертися. Чим вище вони піднімалися, тим все краща та краща картина вистилалася перед Христиними очима (Панас Мирний); Варчук підіймається на горбок і, дивуючись, бачить, що вдалині над землею тремтять живі вогнища (М. Стельмах); Автомобіль брався під гору і, нарешті, зник за поворотом (В. Кучер); Він.. дав пройти до вагона командирові дивізіону, потім солдатові-саперові, а за ними вже й сам підвівся по східцях у тамбур (А. Головко); Я почувала, що вся горю, коли помалу сходила на східці собору (Ю. Яновський); Хтось зійшов на ґанок і постукав у двері (М. Хвильовий); Іван виходить на верх - і раптом холоне. Де він? що з ним? (М. Коцюбинський); [Анна:] Вбиваються і лицарі і коні, на гору добуваючись (Леся Українка).

СХО́ДИТИ (про сонце, місяць, зірки - з’являтися над обрієм, на небі), ЗІХО́ДИТИрідше,ПІДНІМА́ТИСЯ[ПІДІЙМА́ТИСЯ], УСТАВА́ТИ[ВСТАВА́ТИ], ЗВО́ДИТИСЯ, ЗНІМА́ТИСЯ, ЗДІЙМА́ТИСЯ, СХО́ПЛЮВАТИСЯ, ПІДХО́ПЛЮВАТИСЯ, ВИКО́ЧУВАТИСЯ, ПІДКО́ЧУВАТИСЯ, ВИХО́ДИТИ (про зірки). - Док.: зійти́, підня́тися[підійня́тися], уста́ти[вста́ти], звести́ся, зня́тися, здійня́тися, схопи́тися, підхопи́тися, ви́котитися, підкоти́тися, ви́йти. Ми сиділи обличчям до вільного моря, де мало сходити сонце (Ю. Яновський); Цвіли над обрієм огні Стожару, І лівим боком сходив Оріон (М. Зеров); Мов золота діжа, зіходить місяць Над сонною густою осокою (І. Вирган); Зоре моя вечірняя, Зійди над горою (Т. Шевченко); За Дніпром, за далекими дубовими гаями піднімалося сонце (С. Чорнобривець); Люблю я ті часи, як сонце вже встає (М. Рильський); З-за близького лісу зводився місяць (Є. Гуцало); Рано-рано схопилося сонце, виграваючи та висвічуючи червоним світлом (Панас Мирний); На небо виходять перші зорі (М. Стельмах).

СХО́ДИТИ (іти донизу по дорозі, стежці, сходах і т. ін.), ЗІХО́ДИТИрідше,СПУСКА́ТИСЯ, ОПУСКА́ТИСЯ, ЗСТУПА́ТИдіал.;ВИХО́ДИТИ, ВИСА́ДЖУВАТИСЯ (з вагона поїзда, тролейбуса, автобуса і т. ін.); ЗЛА́ЗИТИ (з воза, коня); СПІШУВАТИСЯ (з коня та іншої тварини). - Док.: зійти́, спусти́тися, опусти́тися, зступи́ти, ви́йти, ви́садитися, злі́зти, скочити, спі́шитися. З гори - видно Рудикові - сходить униз наймит (Г. Косинка); Я.. дивився, як вона спускається по сходах із другого на перший поверх (Є. Гуцало); Палій піднявся, зступив з рундука і тихо подибав через просторий двір до левади (Д. Мордовець); Іде останній трамвай, виходить з нього вона (В. Сосюра); З піснями, з лементом висаджувалися [з поїзда] студенти (І. Ле); - Бачите, як паніматка зраділа? То-то! - задоволений, злазить з воза отець Миколай (М. Стельмах); Тарас зліз з коня (О. Довженко); Імператор зійшов з коня, ще раніше від нього спішились полководці (С. Скляренко).

СХО́ДИТИ (переставати бути на чому-небудь; переставати вкривати собою якусь поверхню), ЗІХО́ДИТИрідше,ЗНИКА́ТИ. - Док.: зійти́, зни́кнути. Тихий, замріяний усміх не сходив у Цигулі з уст (А. Головко); Коснятин розпростався, ставав самим собою, сірість зіходила йому з лиця й шиї (П. Загребельний); Тоді була уже весна, - зійшов сніг, зазеленіла перша травиця (Б. Грінченко); Орися сидить принишкло,.. блідість поволі зникає з її обличчя (Григорій Тютюнник).

СХО́ДИТИчим, перев. із сл. кров’ю, ЗІХО́ДИТИрідше,СПЛИВА́ТИ, СТІКА́ТИ. - Док.: зійти́, спливти́, стекти́. Спало все навколо, тільки білий лебідь Тихо-тихо сходив кров’ю своїх ран (О. Олесь); [Ардент:] Я не дійду... я весь зіходжу кров’ю... побитий... (Леся Українка); На третій день сердешний Оксентій [у залі засідань] уже спливав потом (Ю. Смолич); Стікаючи кров’ю, страшний відбивався від панів лицар Кукубенко (О. Довженко).