КРИЧА́ТИ (видавати крик), ЯЧА́ТИрозм.;РЕПЕТУВА́ТИрозм.,ЗІПА́ТИрозм., ДЕ́РТИСЯ[ДРА́ТИСЯ]розм.,ПЕРЕРИВА́ТИСЯрозм.,ВЕРЕДИ́ТИСЯдіал., ФУ́КАТИдіал. (сильно, голосно); ГОРЛА́ТИрозм., ГОРЛА́НИТИрозм.,ГОРЛОПА́НИТИрозм.,ГВАЛТУВА́ТИрозм. (на все горло); ЛЕМЕНТУВА́ТИ, ЛЕМЕНТІ́ТИрозм., ГОЛОСИ́ТИрозм. (перев. з плачем); ВИЩА́ТИ, ВЕРЕЩА́ТИрозм. (пронизливо, різко); ЗО́ЙКАТИ, ЙО́ЙКАТИ (від болю, страху, горя); ПОКРИ́КУВАТИ, СКРИ́КУВАТИ (не дуже голосно або час від часу). - Док.: закрича́ти, скрича́ти, прокрича́ти, кри́кнути, крикону́типідсил.зарепетува́ти, прорепетува́ти, зіпну́ти, зіпо́ну́типідсил.фу́кнути, загорла́ти, загорла́нити, залементува́ти, ви́снути[ви́скнути], завища́ти, вере́сну́ти[вере́скну́ти], завереща́ти, зо́йкнути, йо́йкнути, скри́кнути. У балці стало щось кричати (Т. Шевченко); - Прийдеш з поля, то діти хазяйські, як поросята годовані: пустують, ячать... (А. Тесленко); Аж ось паромщик їх, проноза, На землю впав, як міх із воза, І мов на пуп репетував (І. Котляревський); Я починаю плаксиво зіпати, щоб було чути аж на городі (С. Васильченко); Троє забутих мужичих дітей качались під грубою й од переляку дерлись не своїм голосом (І. Нечуй-Левицький); Марно старшина та голова завкому переривались, закликаючи людей до порядку (Ю. Смолич); - Ануте, хлопці, зв’яжіт їх обоє, зав’яжіт їм роти, щоби не вередилися (І. Франко); Юрба котилася через майдан, горланячи щосили і розмахуючи руками (П. Кочура); -Чого ти прибігла в пасіку гвалтувати? Що там трапилось? (І. Нечуй-Левицький); Чути було, як, перекриваючи всіх, лементує в натовпі баба Марина (О. Гончар); Мама стогне, лементить і хапається то за серце, то за мене, наче я зараз збираюся її покинути назавжди (В. Речмедін); А дрібнота Уже за поргом Як кинеться по вулицях Та й давай місити Недобитків православних, А ті голосити, Та верещать (Т. Шевченко); Вищать від захвату й сміху захоплені хлоп’ята (Н. Забіла); Хлопець верещав не своїм голосом (І. Нечуй-Левицький); Мати зойкала, а Юрка цей болючий стогін ножами різав по серці (П. Козланюк); Іванко приходить і бачить: сестра у постелі йойкає (казка); Уночі сови та сичі покрикували (Панас Мирний).

КРИЧА́ТИ (говорити, вимовляти з криком, дуже голосно розмовляти), РЕПЕТУВА́ТИрозм.,ЗІПА́ТИрозм.,ЗИ́КАТИрозм.,НАДРИВА́ТИСЯрозм.,НАДСА́ДЖУВАТИСЯрозм.,ГАЛА́КАТИ[ГАЛА́ЙКАТИ]діал.,ГАЛАЙКОТА́ТИ[ГАЛАЙКОТІ́ТИ]підсил. діал.,ЖЕЛІПА́ТИдіал.,ФУ́КАТИдіал.;ВОЛА́ТИ (щосили, перев. закликаючи допомогти, попереджуючи про щось тощо); ГОРЛА́ТИрозм.,ГОРЛА́НИТИрозм.,ГОРЛОПА́НИТИрозм.,ГАЛАСА́ТИдіал. (на все горло); ЛЕМЕНТУВА́ТИ, ЛЕМЕНТІ́ТИ (перев. від болю, страху, горя); ГРИ́МАТИ, ГРИМІ́ТИрозм. (звертатися до когось підвищеним тоном з докорами); ГА́РКАТИрозм.,ГАРКОТІ́ТИпідсил. розм. (різко й уривчасто); РИ́КАТИрозм.,РИЧА́ТИрозм. (звертатися до когось грубим, злим, роздратованим голосом); ЗО́ЙКАТИ, ЙО́ЙКАТИ (перев. з плачем); ПОРОЩА́ТИ[ПОРОЩИ́ТИ]розм. (швидко й голосно); ВИЩА́ТИ, ВЕРЕЩА́ТИрозм. (пронизливо, різко). - Док.: кри́кнути, закрича́ти, скрича́ти, прокрича́ти, крикону́типідсил.зарепетува́ти, прорепетува́ти, зіпну́ти, зіпо́ну́ти підсил.зи́кнути, желіпну́ти, фу́кнути, завола́ти, загорла́ти, загорла́нити, залементува́ти, гри́мнути, га́ркнути, гаркону́типідсил.ри́кнути, зо́йкнути, йо́йкнути, ви́снути, вере́сну́ти[вере́скну́ти]. - Яке право ти маєш зо мною биться? - кричав отаман (І. Нечуй-Левицький); [Бичок (до Мартина):] Та вгамуйся, не репетуй, ходім у господу, там і гроші дам (М. Кропивницький); [Секлета:] Ах ти, харцизнику! Ти ще сміятися здумав? [Голохвостий:] Та не зіпайте так, бо всіх кожум’яцьких собак збентежите! (М. Старицький); - А цитьте ви!Слухать! - зикнув з усієї сили старшина (Б. Грінченко); П’ять-шість дужих чоловічих голосів надривалися, щоб перекричати один одного (Л. Яновська); - Соромно, батьку, - надсаджувався Грицько (З. Тулуб); Молодь, галакаючи, юрбою виходить на греблю (М. Стельмах); - Годі, хлопці, галайкати! (з газети); - Благословіть колядувати! - одно желіпає Ївга (Панас Мирний); - Ромка, куди ти дивишся! - фукає на мене панна, коли я зустрінусь очима з поглядом якогось молодого чоловіка (І. Франко); - Пильнуй! - волав хтось басом (Н. Рибак); - Стій! - дедалі більше відстаючи, горлав обозний (О. Ільченко); Клаповухий Ілько сплигує долу і щосили горланить: - Агей, баби, хто хоче закропитись!.. (Є. Гуцало); - Я, - горлопанить [Лупатий], - ваша держава!.. Я - влада!.. Годуйте, шануйте... (О. Ковінька); Ауер підняв ногу і штовхнув Пальоху на підлогу. - Не знаєш! - галасав він несамовито і товкся по своїй жертві (А. Хижняк); - Ти ж дивися! Ти ж тримайся, Павлику! - лементувала молода так, наче найбільша небезпека зараз загрожувала саме її Павлику (Є. Гуцало); - Стій! Стій, кажу! Чого цураєшся, як прокаженого? - гукнув сотник біля першого ж двору... - Такого як лякатися, боронь Боже, пане козаче... - лементіла дівчина (І. Ле); - Ти знов за своє, - гримає на Тоню батько (О. Гончар); Як лютий звір, ухопив його за піджак Федька і гаркнув: - Віддай, іроде! Не твоє!!! (Є. Кравченко); Він бився в руках і хрипло рикав огидну лайку (А. Головко); - Атайді! - ричав здатчик (Г. Хоткевич); - Ти обманюєш мене! Скажи, чого ти прийшов сюди? - раптом зойкнула вона (М. Стельмах); - Ой, а що ж там нового? - йойкнув господар. - Адже шальварок я відробив (І. Франко); - Мовчать, прескверна пащекухо, - Юнона злобно порощить (І. Котляревський); - Ти підеш мені зараз! - вищала вона тонким голосом (М. Коцюбинський); І кричить, верещить, проти діда не мовчить (Словник Б. Грінченка). - Пор. вигу́кувати.