-1-
дієслово доконаного виду

Словник відмінків

Інфінітив зідра́ти
  однина множина
Наказовий спосіб
1 особа   здері́мо, здері́м
2 особа здери́ здері́ть
МАЙБУТНІЙ ЧАС
1 особа здеру́ здеремо́, здере́м
2 особа здере́ш здерете́
3 особа здере́ здеру́ть
МИНУЛИЙ ЧАС
чол.р. зідра́в зідра́ли
жін.р. зідра́ла
сер.р. зідра́ло
Активний дієприкметник
 
Пасивний дієприкметник
зі́драний
Безособова форма
зі́драно
Дієприслівник
зідра́вши

Словник синонімів

ЗДИРА́ТИ (відділяти, знімати верхній шар чого-небудь), ОБДИРА́ТИ, ЗДРЯ́ПУВАТИ. - Док.: зідра́ти, зде́рти, обде́рти, обідра́ти, здря́пати. Здирала [Ковалиха] з поламаних меблів шовк (М. Коцюбинський); Сім років він обдирав з кораблів мідь та інші метали (В. Кучер); Сів [Довбанюк] на той самий сінешній поріг, здряпав плісень [з лемішки], та як почне їсти..! (І. Франко).
ЗДИРА́ТИрозм. (брати за що-небудь дуже високу плату), ДЕ́РТИрозм.,ЛУПИ́ТИфам.,ЛУ́ЩИТИфам. - Док.: зідра́ти, зде́рти, злупи́ти, злу́щити. Супрун лише на мить насупив брови: чи не забагато дере [за сережки] з нього баба (М. Стельмах); Ори і засівай лани, Коси широкі перелоги, І грошики за баштани лупи - та все одкинеш ноги! (П. Гулак-Артемовський); - Їм [панам] що?.. Лущитимуть з нас грошики та й ні гадки! (Панас Мирний).

Словник фразеологізмів

здира́ти (зніма́ти, здійма́ти, лупи́ти і т. ін.) / зідра́ти (зня́ти, здійня́ти, злупи́ти і т. ін.) шку́ру (по три шку́ри, сім шкур і т. ін.) з кого і без додатка. 1. Оббирати кого-небудь; визискувати, експлуатувати. Вони [поміщики] здирали по три шкури з українського селянина (І. Цюпа); — Вони [багачі] на людей капкани ставлять, як на вовка. Спіймавсь,— здеруть із тебе шкуру, оббілують дочиста, а те, що їм непотрібне, викинуть в гній (М. Коцюбинський); — Прийдуть до нього [багатія] селяни зерна позичать, меду на кутю дасть, а прийдеться до віддачі — десяту шкуру здере (Григорій Тютюнник); Все думав: “Та й жартівливий же який наш пан, пошли йому, Боже, здоров’я — жартуючи й шкуру здійме!(Панас Мирний); // Брати високу плату за щось. Князь був на торговищі, скаржились-бо йому новгородці, що купці захожі луплять по три шкури за все (П. Загребельний); — Яка ваша ціна? — Шкури не здеру. Християнин же я. Думаю, що вам не першина чути, які ціни на такі куски [землі] (У. Самчук).

2. Нещадно бити, карати когось. Скільки знали Протасія, він усе робив не так, як люди... Ще малим здирав із нього шкуру батько за оту віслячу упертість (А. Дімаров); [Ївга:] Приходь, Мусієчку, голубчику, любий! [Мусій:] Та я б на крилах радий летіти, дак коли ж Мартин сказав, що й шкуру здере (Б. Грінченко); Закипіло в мене серце — сім шкур би з них зідрав за таку шкоду (Григорій Тютюнник).

здира́ти (зніма́ти, здійма́ти, лупи́ти і т. ін.) / зідра́ти (зня́ти, здійня́ти, злупи́ти і т. ін.) шку́ру (по три шку́ри, сім шкур і т. ін.) з кого і без додатка. 1. Оббирати кого-небудь; визискувати, експлуатувати. Вони [поміщики] здирали по три шкури з українського селянина (І. Цюпа); — Вони [багачі] на людей капкани ставлять, як на вовка. Спіймавсь,— здеруть із тебе шкуру, оббілують дочиста, а те, що їм непотрібне, викинуть в гній (М. Коцюбинський); — Прийдуть до нього [багатія] селяни зерна позичать, меду на кутю дасть, а прийдеться до віддачі — десяту шкуру здере (Григорій Тютюнник); Все думав: “Та й жартівливий же який наш пан, пошли йому, Боже, здоров’я — жартуючи й шкуру здійме!(Панас Мирний); // Брати високу плату за щось. Князь був на торговищі, скаржились-бо йому новгородці, що купці захожі луплять по три шкури за все (П. Загребельний); — Яка ваша ціна? — Шкури не здеру. Християнин же я. Думаю, що вам не першина чути, які ціни на такі куски [землі] (У. Самчук).

2. Нещадно бити, карати когось. Скільки знали Протасія, він усе робив не так, як люди... Ще малим здирав із нього шкуру батько за оту віслячу упертість (А. Дімаров); [Ївга:] Приходь, Мусієчку, голубчику, любий! [Мусій:] Та я б на крилах радий летіти, дак коли ж Мартин сказав, що й шкуру здере (Б. Грінченко); Закипіло в мене серце — сім шкур би з них зідрав за таку шкоду (Григорій Тютюнник).

здира́ти (зніма́ти, здійма́ти, лупи́ти і т. ін.) / зідра́ти (зня́ти, здійня́ти, злупи́ти і т. ін.) шку́ру (по три шку́ри, сім шкур і т. ін.) з кого і без додатка. 1. Оббирати кого-небудь; визискувати, експлуатувати. Вони [поміщики] здирали по три шкури з українського селянина (І. Цюпа); — Вони [багачі] на людей капкани ставлять, як на вовка. Спіймавсь,— здеруть із тебе шкуру, оббілують дочиста, а те, що їм непотрібне, викинуть в гній (М. Коцюбинський); — Прийдуть до нього [багатія] селяни зерна позичать, меду на кутю дасть, а прийдеться до віддачі — десяту шкуру здере (Григорій Тютюнник); Все думав: “Та й жартівливий же який наш пан, пошли йому, Боже, здоров’я — жартуючи й шкуру здійме!(Панас Мирний); // Брати високу плату за щось. Князь був на торговищі, скаржились-бо йому новгородці, що купці захожі луплять по три шкури за все (П. Загребельний); — Яка ваша ціна? — Шкури не здеру. Християнин же я. Думаю, що вам не першина чути, які ціни на такі куски [землі] (У. Самчук).

2. Нещадно бити, карати когось. Скільки знали Протасія, він усе робив не так, як люди... Ще малим здирав із нього шкуру батько за оту віслячу упертість (А. Дімаров); [Ївга:] Приходь, Мусієчку, голубчику, любий! [Мусій:] Та я б на крилах радий летіти, дак коли ж Мартин сказав, що й шкуру здере (Б. Грінченко); Закипіло в мене серце — сім шкур би з них зідрав за таку шкоду (Григорій Тютюнник).