ГНУ́ТИСЯ (набирати зігнутої форми), ЗГИНА́ТИСЯ, ВИГИНА́ТИСЯ (набирати заокругленої форми). - Док.: зігну́тися, ви́гнутися. Павутиння летіло пучками, нитками.., то гнулося великими дугами, то місцями стояло просто (І. Нечуй-Левицький); Андрій нервово смикав галузку верболозу, вона в руці згиналась, крутилася, але не ламалась (Л. Дмитерко); Зеленкуваті стріли травинок вигинались дугою (Ю. Збанацький).

ЗАГНУ́ТИСЯ (набрати вигнутої чи загнутої форми), ЗАКОЦЮ́РБИТИСЯрозм., ЗАДЗЮ́БИТИСЯрозм., ЗАКАРЛЮ́ЧИТИСЯрозм., ЗАКАНДЗЮ́БИТИСЯрозм. - Недок.: загина́тися, гну́тися, закоцю́рблюватися, коцю́рбитися, закарлю́чуватися, карлю́читися, закандзю́блюватися, кандзю́битисярідко.Велів [Герман] спустити себе помалу вниз, по дорозі скрізь обмацуючи цямрини, чи де не загнулися під напором воску (І. Франко); Гострий ніс [отця Сафонія] ще більше задзюбився (В. Речмедін); Він лежить недужий у хаті один. ..Ніс пожовк і ще більше закарлючився. Очі закриті (І. Цюпа); Він був кощавий, низькорослий; довгий і прямий ніс його закандзюбився (Є. Гуцало). - Пор. 1. зігну́тися.

ЗІГНУ́ТИСЯ (про людину або частини її тіла - стати зігнутим), ЗІБГА́ТИСЯ, ЗОБГА́ТИСЯрідше,СКУ́ЛИТИСЯ, СКАРЛЮ́ЧИТИСЯрозм.,СКО́РЧИТИСЯрозм.,СКОЦЮ́РБИТИСЯрозм.,СКОЦЮ́БИТИСЯрідше,СКРЮ́ЧИТИСЯрозм., СКОРО́БИТИСЯрозм.; ЗГОРНУ́ТИСЯіз сл. бубликом, калачиком, клубочком (прийняти зігнуту позу, підтягнувши ноги). - Недок.: згина́тися, гну́тися, ску́люватися, скарлю́чуватися, ско́рчуватися, скоцю́рблюватися, скрю́чуватися, згорта́тися. Ішли [женці] в поле до схід сонця, спотикаючись, роздирали кулаками невиспані очі, згинались од холоду (С. Васильченко); - Ось вона, неволя татарська! День і ніч у кайданах спи, працюй, їж і пий скарлючившись, прикутий до лави (З. Тулуб); Старий скорчився від морозу (І. Франко); - Я скоцюрблююсь утроє і маю, мабуть, зовсім нікчемний вигляд (П. Колесник); Селянин аж скрючився від надмірної напруги, натискаючи на чепіги (В. Минко); Нині Маковейчикові не до пісень. Він сидить, згорнувшись бубликом, над апаратом (О. Гончар). - Пор. загну́тися, 1. щу́литися.

НАХИЛЯ́ТИСЯ (згинати верхню частину тулуба), НАГИНА́ТИСЯ, СХИЛЯ́ТИСЯ, ЗГИНА́ТИСЯ, ПЕРЕГИНА́ТИСЯпідсил.,ПЕРЕХИЛЯ́ТИСЯпідсил.,ПЕРЕХНЯ́БЛЮВАТИСЯдіал.;ПОХИЛЯ́ТИСЯ, КЛОНИ́ТИСЯпоет.,ЗВІ́ШУВАТИСЯ (перев. над ким-, чим-небудь); ПРИГИНА́ТИСЯ, ПРИХИЛЯ́ТИСЯ, ХИЛИ́ТИСЯ (низько або близько до кого-, чого-небудь). - Док.: нахили́тися, нагну́тися, схили́тися, зігну́тися, перегну́тися, перехили́тися, перехня́битися, похили́тися, зві́ситися, пригну́тися, прихили́тися. Він низько нахилився, щоб не вдаритись об одвірок (О. Копиленко); З реготом вони побігли до хати, нагинаючись попід тином (І. Нечуй-Левицький); Палиця випала з його руки, і він швидко схилився, щоби підняти її (І. Франко); - Згинаюсь я, розкидала сніг, а під ним лежить якась ганчірка (М. Стельмах); Несподівано перед тачанкою виросло кілька бійців, і один з них.. перегнувся з сідла до Світлани (О. Гончар); Людина, перехилившись корпусом уперед, протискалась крізь дужий вітер з дощем (О. Досвітній); Незчулася [молодиця], як і прядку спинила була й похилилась над нею в задумі (А. Головко); Під вагою чудових мрій її гарна голівка почала клонитися долу у напівсні... (В. Гжицький); Він пригинався між кущами, збираючи дорідні гриби (В. Кучер); На зріст він такий, що, не прихилившися, в двері не пройде (І. Муратов); - Вйо, коні! - шаленіє Левко. - Підвівшись на весь зріст, він розкручує над головою кінець віжок, здригається, хилиться на вибоях і невідомо яким чудом втримується на санях (М. Стельмах).

ПІДКОРЯ́ТИСЯкому (бути слухняним, покірним виконавцем чиєїсь волі, чиїх-небудь наказів), КОРИ́ТИСЯ, ПОКОРЯ́ТИСЯ, СКОРЯ́ТИСЯ, ПІДДАВА́ТИСЯ, СЛУХАТИСЯкого, СЛУ́ХАТИкого,ГНУ́ТИСЯперед ким,СХИЛЯ́ТИСЯперед ким,ПОХИЛЯ́ТИСЯперед ким, розм.,ПІДХИЛЯ́ТИСЯрозм.,КЛОНИ́ТИСЯперед ким, розм.,ЗМИРЯ́ТИСЯз ким, розм.;ПІДЛЯГА́ТИ, УЛЯГА́ТИ[ВЛЯГА́ТИ]діал. (бути залежним від когось, від чиєїсь волі); ШАНУВА́ТИСЯ (намагатися не викликати чийогось незадоволення). - Док.: підкори́тися, покори́тися, скори́тися, підда́тися, послухатися, послухати, зігну́тися, схили́тися, похили́тися, підхили́тися, склони́тися, змири́тися, підлягти́, улягти́[влягти́]. - Мені Йосип звелів стерегти хату. Я не вдома в себе, а у людей живу, то мушу підкорятися (А. Хижняк); В душі Михайло часто обурювався на батька, повставав проти його залізної волі, але корився йому (М. Томчаній); Мотря була не з таківських, щоб комусь покорятись (І. Нечуй-Левицький); Клим наказує невістці замовчати. Параска покірливо скоряється (К. Гордієнко); Коли отак із нього жінка вірьовки сучить, а він піддається, то не вартий він, щоб серед жонатих чоловіків на вулиці сидіти (Григорій Тютюнник); Веде [Тарасюк] між вербівчанами єретичні розмови та підбурює бідноту не гнутись перед багатіями (А. Іщук); [Бурлака:] От, думав, доживу віку спокійно, а тепер приходиться знову воювати! Не можна ж, не можна схилятися перед таким супостатом, як Михайло (І. Карпенко-Карий); Міркую сам-таки з собою: - Якби то, думаю, якби не похилилися раби... То не стояло б над Невою Оцих осквернених палат! (Т. Шевченко); "Перед султаном не склонимось ми, Шиї не схилим магнатам" (М. Рильський); Співець і воїн батьківщини, він не змирився і в неволі (С. Голованівський); - Що ж, чи підлягати йому? - Авжеж! я в його руках! (І. Франко); Ми підпадаємо впливам стороннім, Силі чужій улягаєм, наказам чужим коримося (переклад М. Зерова); Тітка одцуралась од такої небоги, бо небога і справді-таки не шанувалась (І. Нечуй-Левицький).

ХИЛИ́ТИСЯ (про рослини - бути похилим, змінювати пряме положення на похиле, звішувати вниз стебло, гілки і т. ін.), СХИЛЯ́ТИСЯ, НАХИЛЯ́ТИСЯ, НАГИНА́ТИСЯ, ГНУ́ТИСЯ, ЗГИНА́ТИСЯ, ПОХИЛЯ́ТИСЯ, ОПУСКА́ТИСЯ, КЛОНИ́ТИСЯ, ПРИГИНА́ТИСЯ, ХИЛЯ́ТИСЯрозм.; ПОЛЯГА́ТИ, ПРИЛЯГА́ТИ, НИ́КНУТИ, ПРИПАДА́ТИ (до землі); УГИНА́ТИСЯ[ВГИНА́ТИСЯ] (донизу - перев. під дією якоїсь ваги); УКЛЯКА́ТИ[ВКЛЯКАТИ] (про злаки - схилившись, засихати). - Док.: схили́тися, нахили́тися, нагну́тися, зігну́тися, погну́тися, похили́тися, опусти́тися, склони́тися, пригну́тися, полягти́, полягти́ся, прилягти, пони́кнути, припа́сти, угну́тися[вгну́тися], укля́кнути[вкля́кнути], уклякти[вклякти]. Явір сумними вітами Журливо хилиться на яр (І. Манжура); Високі пірамідальні тополі.. схиляються на вітрі (П. Колесник); Втім, і незораний лан половів - нахилявся хлібами, І, не лежавши в пару, наливав своє стигле колосся (М. Зеров); Дуб лопається, а лозина нагинається (прислів’я); Пшениця гнулася під вітром до землі (В. Кучер); Нехай лоза-телюжина Згинається нижче; А дівчина до милого Притулиться ближче! (Я. Щоголів); Похилились верби в воду Тихої ріки (І. Франко); Три молоді пружні гілки і на них десяток яблук опускалися до самої землі (І. Сенченко); Жалібно клониться калина (Уляна Кравченко); Почалася дощова, грозова злива; до землі пригинався низькорослий овес (С. Чорнобривець); Он рис у сонячних затонах затишних Шумить, хиляється на стеблах золотих (І. Вирган); Трави довгі полягли у лузі (В. Сосюра); Як хліба вистояли проти шаленої стихії? Хоч і прилягли (К. Гордієнко); Яскраві квіти півонії зрізали, безголовий кущ никнув до землі, - зжовклий, захирілий (В. Дрозд); Дерева всюди вгинаються під вагою фруктів (В. Минко); - Наше жито вже сиплеться; через день, через два воно вже вклякне! (І. Нечуй-Левицький).

ЩУ́ЛИТИСЯ (стискатися, намагатися стати меншим від холоду, болю, страху тощо), ЗІЩУ́ЛЮВАТИСЯ, КУ́ЛИТИСЯ, СКУ́ЛЮВАТИСЯ, ЖА́ТИСЯ, Ї́ЖИТИСЯ, СУТУ́ЛИТИСЯ, СКО́РЧУВАТИСЯ (згинаючись, горблячись). - Док.: зіщу́литися, пощу́литися, ску́литися, зжа́тися, з’ї́житися, пої́житися, зсуту́литися, ско́рчитися. Тимко щулився від вранішньої прохолоди (Григорій Тютюнник); Огей зіщулюється, немовби йому раптом стає зимно (О. Досвітній); Карпо стояв біля Оленки й розповідав про вовків.. Оленка слухала й кулилася од ляку (Є. Гуцало); Батько скулився від морозу (І. Франко); Жметься, гнеться, як кургузий дідько (М. Номис); У цеху було холодно, і Семен увесь час їжився (В. Собко); Цього похмурого дня вони теж сутулилися од холоду (М. Трублаїні); Очі його ненароком впали на вікно, і він скорчився од болю (М. Коцюбинський). - Пор. 1. зігну́тися.