гну́ти (згина́ти) / зігну́ти спи́ну (ши́ю, карк, хребе́т і т. ін.). 1. Тяжко працювати. Сокало неохоче віддав перепустку Йванові. Йому б отаку!.. Попросити по-людському. Ні, не дають. Недаремно ж [Іван] на німців гнув спину. Жаль, не провалили черпаком отим голову. Зрадник! (А. Дімаров); — Не можна далі жити отак! — говорила літня селянка-біднячка, яка все життя гнула спину на поміщицькій землі (З газети); Грішні душі, просте бидло Гнуло в праці карк свавільний, А канчук гуляв свобідно, Лад піддержував суспільний (І. Франко). згина́ти хребта́. Винороби, що згинати В полі мусили хребти, На щорічне графське свято Хоч-не-хоч, а мали йти (Л. Первомайський).
2. перев. перед ким—чим. Виявляти покірність, запобігати, підлещуватися. — Не люблю я покорятись та гнути перед усяким дідьком спину (І. Нечуй-Левицький); Бувало Микита, мій дід, кожум’яка, Столітня дідівська нерадісна путь! Ніколи, розказують люди, не плакав І другим заказував спину не гнуть (А. Малишко); Нема чого їй гнути ні перед ким спину (Остап Вишня); Невже так і треба шию перед боярами гнути, хіба ми не люди? (А. Хижняк); А хто жадав собі за смак Згинати спину перед сильним (Я. Щоголів); // перев. перед чим. Пасувати. Але ніколи я не гнув спину перед бідою і лихоліттям і ніколи не задирав голову, коли приходила радість (О. Довженко).