-1-
іменник чоловічого роду
(позіхання; недогляд) [розм;, форма ’зівака́’ вживається лише у фразеологізмі]

Словник відмінків

відмінок однина множина
називний зіво́к зівки́
родовий зівка́, зівака́ зівкі́в
давальний зівку́, зівко́ві зівка́м
знахідний зіво́к зівки́
орудний зівко́м зівка́ми
місцевий на/у зівку́ на/у зівка́х
кличний зівку́* зівки́*

Словник синонімів

ПОЗІХА́ННЯ, ПО́ЗІХ, ЗІВО́Крозм.,ПОЗІХО́ТАрозм.- Добрий ранок, - захрипло, після сну, вітається господар і випещеною рукою прикриває позіхання (М. Стельмах); [Шевчик:] У вас усі позіхають, і мене позіхи беруть, коли дивлюсь на вас. Чи не на дощ? (В. Мисик); Я став часто позіхать і, щоб не образити його, мусив ковтати зівки (В. Винниченко); Стрепенулась бурса; де ті й позіхоти поділися - аж очі засіяли: запахло роботою (С. Васильченко). - Пор. 1. позіха́ти.

Словник фразеологізмів

дава́ти / да́ти зівка́. 1. Не використовувати слушної для чого-небудь нагоди через некмітливість, недосвідченість, нерішучість і т. ін. — Не шкодуй за тим, що обмина [життя] тебе; не давай зівка, коли воно само тобі дається до рук! (Панас Мирний); [Лукерія Степанівна:] Дали б ми зівка, то другі ухопили б земельку (М. Кропивницький).

2. Пропускати що-небудь через неуважність. — Санько! — гукнув Гриць.— Ти там зівка не давай… Придивись, де спатиме [пан], та ніччю і підберись до миндалі [медалі](В. Винниченко); Траплялося, що цензор давав зівка (Ф. Бурлака).

дава́ти / да́ти зівка́. 1. Не використовувати слушної для чого-небудь нагоди через некмітливість, недосвідченість, нерішучість і т. ін. — Не шкодуй за тим, що обмина [життя] тебе; не давай зівка, коли воно само тобі дається до рук! (Панас Мирний); [Лукерія Степанівна:] Дали б ми зівка, то другі ухопили б земельку (М. Кропивницький).

2. Пропускати що-небудь через неуважність. — Санько! — гукнув Гриць.— Ти там зівка не давай… Придивись, де спатиме [пан], та ніччю і підберись до миндалі [медалі](В. Винниченко); Траплялося, що цензор давав зівка (Ф. Бурлака).