ЗІГНУ́ТИСЯ (про людину або частини її тіла - стати зігнутим), ЗІБГА́ТИСЯ, ЗОБГА́ТИСЯрідше,СКУ́ЛИТИСЯ, СКАРЛЮ́ЧИТИСЯрозм.,СКО́РЧИТИСЯрозм.,СКОЦЮ́РБИТИСЯрозм.,СКОЦЮ́БИТИСЯрідше,СКРЮ́ЧИТИСЯрозм., СКОРО́БИТИСЯрозм.; ЗГОРНУ́ТИСЯіз сл. бубликом, калачиком, клубочком (прийняти зігнуту позу, підтягнувши ноги). - Недок.: згина́тися, гну́тися, ску́люватися, скарлю́чуватися, ско́рчуватися, скоцю́рблюватися, скрю́чуватися, згорта́тися. Ішли [женці] в поле до схід сонця, спотикаючись, роздирали кулаками невиспані очі, згинались од холоду (С. Васильченко); - Ось вона, неволя татарська! День і ніч у кайданах спи, працюй, їж і пий скарлючившись, прикутий до лави (З. Тулуб); Старий скорчився від морозу (І. Франко); - Я скоцюрблююсь утроє і маю, мабуть, зовсім нікчемний вигляд (П. Колесник); Селянин аж скрючився від надмірної напруги, натискаючи на чепіги (В. Минко); Нині Маковейчикові не до пісень. Він сидить, згорнувшись бубликом, над апаратом (О. Гончар). - Пор. загну́тися, 1. щу́литися.

СТИСКА́ТИСЯ (щільно з’єднуватися, зводитися докупи), СТИ́СКУВАТИСЯ, СТУЛЯ́ТИСЯ, ЗЦІ́ПЛЮВАТИСЯ, ЗАЦІ́ПЛЮВАТИСЯ (про зуби, губи); СТИНА́ТИСЯ (про зуби); БГА́ТИСЯ (про пальці, кулаки тощо). - Док.: сти́снутися, стули́тися, зці́питися, заці́питися, стя́тися, зібга́тися[зобга́тисярідше]. Од пекучої туги руки Черниша стискалися в кулаки (О. Гончар); - Ех! - так зуби стиснулись, що іншим разом побоявся б, аби не розсипались (М. Трублаїні); Десь недалечко хтось потихесеньку дитину люляв - і очі стулялися (Марко Вовчок); У неї зціпилися руки над головою, а лице зарилося тісно у постіль (О. Кобилянська); Кулаки бгаються, з горлянки от-от крик зірветься, не знаю й сама, що зі мною (Ю. Яновський).